Постанова

Іменем України

21 січня 2021 року

м. Київ

справа № 755/6962/19

провадження № 61-3541св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 липня 2019 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору від 02 серпня 2013 року № 50009762, укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті").

Позов обґрунтовано тим, що 02 серпня 2013 року між ним та ТОВ "Порше Мобіліті" укладено кредитний договір № 50009762, відповідно до якого він отримав кредит у сумі 257 421,18 грн, еквівалент суми кредиту в доларах США - 31 600,93 доларів США, зі сплатою 9,90 % річних за користування кредитом строком на 60 місяців та повинен був сплачувати щомісячний платіж у розмірі 669,97 доларів США.

Позивач стверджував, що останній платіж на погашення заборгованості здійснив 06 червня 2017 року, відповідно до графіку було сплачено 578 760,91 грн, що у еквіваленті складає 21 539,29 доларів США, однак з 19 січня 2015 року він почав отримувати рахунки з сумами, які не відповідали офіційному курсу Національного банку України (далі - НБУ), на його заперечення щодо безпідставного завищення курсу валюти він отримав відповідь, в якій відповідач спростував даний факт.

Також позивач посилався на те, що відповідач продовжував виставляти рахунки за курсом долара США, який не відповідав жодному курсу національної валюти, що був встановлений у той період, та нарахував 54 094, 44 грн штрафних санкцій відповідно до пункту 8.2 кредитного договору.

Позивач вважав, що умови кредитного договору та графіку погашення платежів, що передбачають погашення кредиту в еквіваленті іноземної валюти - доларах США, ставлять його у вкрай невигідне становище по відношенню до відповідача та порушує принцип рівності сторін у договірних зобов`язаннях; пункти 1.3, 1.3.1, 1.3.2, 1.3.3, 3.1 Загальних умов кредитування є несправедливими та суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки дані умови договору встановлюють вимогу щодо сплати щомісячних платежів з прив`язкою до обмінного курсу валюти на день здійснення платежів, а тому повинні розглядатися як нікчемні. Крім того, ТОВ "Порше Мобіліті" не надало детальну, своєчасну інформацію про послугу, що є предметом додаткової угоди до кредитного договору, що позбавило позивача можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні наслідки.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що договір споживчого кредиту укладено у письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач ознайомив позивача з орієнтовною сукупною вартістю кредиту, реальною процентною ставкою; у додатках до договору кредиту "Загальні умови кредитування" та "Графік погашення кредиту", які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Порше Мобіліті" судові витрати у сумі 10 800,00 грн.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, зазначивши, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними, дійшов висновку, що у спірному договорі таких положень не існує, а визначення щомісячних платежів у еквіваленті до долара США не можна розцінювати несправедливими у розумінні статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Судом установлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору, правильно застосувавши вимоги статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним кредитний договір.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що:

- суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду України у справі № 405/2286/15-ц, викладений у постанові від 22 листопада 2017 року;

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зазначив в обґрунтування такого рішення безліч норм, але не звернув увагу на Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , внаслідок чого зробив висновки, які не відповідають обставинам справи";

- пункти 1.3, 1.3., 1.3.2 Загальних умов кредитування є такими, що вводять в оману, оскільки у такий спосіб позбавляють споживача можливості знати, через комерційну таємницю, "обмінний курс безготівкових операцій" комерційного банку ПАТ "КІБ Креді Агріколь Банк" та дають можливість ТОВ "Порше Мобіліті" завищувати розмір чергового платежу за кредитом, що в свою чергу збільшує вартість кредиту;

- умови укладеного між сторонами кредитного договору є несправедливими, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, завдають шкоди споживачеві, що також підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15;

- оспорюваний договір є складним та має багато відсилочних пунктів, що ускладнює його сприйняття, позивач не є фахівцем в області фінансових та економічних знань, йому як споживачу на момент укладення договору об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги на підставі кредитного договору, який мав стандартну форму;

- формула визначення грошового еквіваленту ціни автомобіля та кредитних платежів в доларах США є такою, що є несправедливою для позивача, оскільки у такий спосіб відповідач має можливість збільшити розмір кредитних платежів за рахунок курсової різниці між курсом валюти НБУ та курсом валюти комерційних банків.

У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення у справі від ТОВ "Порше Мобіліті", в яких відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, оскаржувані судові рішення - залишити без змін, а у випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позову, застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову у зв`язку з її пропуском

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 755/6962/19 із Дніпровського районного суду міста Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2020 року матеріали справи № 755/6962/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанційустановлено, що 02 серпня 2013 року між сторонами укладено кредитний договір № 50009762, за умовами якого позивач отримав кредит у сумі 257 421,18 грн, що еквівалентно 31 600,93 доларам США, строком на 60 місяців зі сплатою процентної ставки у розмірі 9,90 %, яка є змінною відповідно до статті 2.3 Загальних умов кредитування, для придбання автомобіля.

Договір складається із кредитного договору, Загальних умов кредитування та графіку погашення кредиту, які підписані сторонами.

Відповідно до умов кредитного договору усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, визначеному відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування.

Згідно з підпунктом 1.3.1 Загальних умов кредитування розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на робочий день, що передував дню укладення кредитного договору, у графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування обмінного курсу за безготівковими операціями банку, назву якого зазначено у кредитному договорі, до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту; при цьому для розрахунку використовується обмінний курс, чинний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка з урахуванням передбачених нижче особливостей.

Позитивне або від`ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти за безготівковими операціями, чинного станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка, та обмінного курсу за безготівковими операціями, станом на робочий день, що передував дню укладенню кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як коригування суми процентів, що підлягають сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. При цьому сума основної заборгованості за кредитним договором відображається в рахунках, наданих компанією, в українських гривнях відповідно до встановленого сторонами еквіваленту в іноземній валюті за обмінним курсом іноземної валюти за безготівковими операціями станом на робочий день, що передує дню укладення кредитного договору. Сторони погоджуються, що розрахункова сума процентів за відповідний період, після врахування позитивного або від`ємного значення курсової різниці, як зазначено вище, а також сума процентів, що підлягає сплаті за такий період, не можуть мати від`ємне значення.

Якщо в період між датою виставлення рахунка та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією, збільшиться більше, ніж на 2 %, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником.

Кредитний договір (разом з графіком погашення кредиту та Загальними умовами кредитування, що є його невід`ємною частиною) підписаний сторонами, містить детальний опис його предмету (умови, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, строк дії договору, врегулювання спорів та інше). В момент підписання кредитного договору позивач отримав його примірник.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Укладаючи договір, сторони у межах законодавства на власний розсуд погоджують умови, на яких вступають у договірні правовідносини.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції Закону, чинній на час укладення кредитного договору) визначено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначається, зокрема, детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

У частинах першій-четвертій статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції Закону, чинній на час укладення кредитного договору) зазначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Аналізуючи положення статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. При цьому статті 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачають різні взаємовиключні підстави визнання угод недійсними.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривні за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з яким правильно погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки згідно зі статтею 1.1 Загальних умов кредитування відповідач зобов`язався надати позивачу кредит у сумі, визначеній кредитним договором, в українських гривнях, із встановленням сторонами еквіваленту суми кредиту в доларах США. Статтею 1.3 вказаних умов визначено, що сторони погоджуються, що кошти у повернення кредиту позивачем відображають вартість кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання відповідачем коштів на основі діючого обмінного курсу валюти. Підпунктом 1.3.1 вказаних вище умов встановлено, що позивач сплачує платежі у повернення кредиту відповідно виставлених рахунків у гривні, розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів в іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту та враховується як коригування суми процентів, які підлягають сплаті. Застосування обмінного курсу долара США на день платежу при визначенні розміру суми, що підлягає сплаті у гривні на виконання умов кредитного договору, було погоджене сторонами як справедлива вартість кредиту, і наведене не суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовані статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" Верховний Суд визнає необґрунтованими.

У графіку погашення кредиту зазначено розмір щомісячних платежів та їх складові, сукупну вартість кредиту з урахуванням процентів за користування кредитом, та вартість послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням кредитного договору.

На примірнику графіка постановлено особистий підпис позичальника ОСОБА_1, що ним не оспорюється, тобто він погодився із формуванням графіку саме у такому грошовому виразі і формі.

Формула співвідношення між визначеними у іноземній валюті сумами щомісячних платежів та розміром сум у національній валюті, які виставлятимуться до сплати позичальнику у залежності від обмінного курсу, прописана у підпункті 1.3.1 Загальних умов кредитування і у момент укладення договору була відома ОСОБА_1 .

Враховуючи змінний характер обмінного курсу валют, що унеможливлює визначення конкретних розмірів подорожчання кредиту та відображення їх у графіку у національній валюті, детальний розпис сукупної вартості кредиту виконаний у доларах США, що не суперечить умовам договору, оскільки зміна розміру загальної вартості кредиту у зв`язку коливанням курсу валют була застережена в умовах кредитного договору.

Підписуючи кредитний договір, графік погашення і Загальні умови кредитування, ОСОБА_1 без будь-яких зауважень чи застережень надав свою згоду на вираження еквіваленту свого грошового зобов`язання в іноземній валюті (доларах США), складання графіку погашення кредиту в іноземній валюті та на застосування формули визначення кінцевого розміру належного до сплати платежу з урахуванням відповідного обмінного курсу, встановленого на дату виставлення відповідачем рахунку про сплату чергового щомісячного платежу.

Тобто на етапі підписання договору заявник знав про те, що вказані у графіку погашення заборгованості суми у доларах США при їх обрахунку за обмінним курсом національної валюти можуть змінюватися, що обумовлено погодженим при підписанні договору характером розрахунків. В цій частині доводи касаційної скарги не знайшли своє підтвердження.

Аргументи касаційної скарги про те, що судами не враховано висновки Верховного Суду України у справах № 405/2286/15-ц та № 6-2766цс15 відхиляються, оскільки обставини зазначених справи та фактичні обставини цієї справи, що переглядається в касаційному порядку, відрізняються.

Доводи касаційної скарги про те, що оспорюваний договір є складним та має багато відсилочних пунктів, що ускладнює його сприйняття, позивач не є фахівцем в області фінансових та економічних знань, йому як споживачу на момент укладення договору об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги на підставі кредитного договору, який мав стандартну форму, він не є фахівцем в області фінансових та економічних знань, вже були предметом дослідження апеляційного суду, який у мотивувальній частині оскаржуваної постанови правильно вказав, що це не може бути підставою для визнання укладеного договору недійсним, так як суду не надано доказів, що позивач звертався до відповідача з вимогою надання роз`яснень та незрозумілості умов кредитного договору, і протягом тривалого часу виконував умови договору, що свідчить про їх розуміння та погодження.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій про відмову у позові.

Отже, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Оскільки суд касаційної інстанції погодився із судами попередніх інстанцій про необґрунтованість позову, то підстав для застосування позовної давності, про що просило ТОВ "Порше Мобіліті" у своїх додаткових поясненнях, у суду немає.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.