розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представників ОСОБА_2 - Кулакова Віталія Вікторовича та ОСОБА_5, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2019 року у складі судді Кошель Б. І. та постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

На обґрунтування позову зазначав про те, що 15 грудня 2015 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав у нього в борг 400 000,00 доларів США, зі строком повернення до 01 серпня 2016 року.

На забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за договором позики між ним та ОСОБА_3 15 грудня 2015 року укладено договір поруки № 1, за умовами якого останній поручився перед кредитором за виконання зобов`язань боржником у сумі, що дорівнює 200 000,00 грн.

Посилаючись на невиконання позичальником умов укладеного кредитного договору, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь

12 078 400,00 грн боргу, з яких 10 032 000,00 грн основна сума боргу,

2 046 400,00 грн штраф, що передбачений умовами договору за неналежне виконання грошового зобов`язання; стягнути з ОСОБА_7 на його користь 200 000,00 грн заборгованості та вирішити питання про судові витрати у справі.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 07 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 078 400,00 грн заборгованості за договором позики

від 15 грудня 2015 року, яка складається з 10 032 000,00 грн боргу,

2 046 400 грн штрафу, та судові витрати у справі. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн заборгованості за договором позики. Вирішено питання про судові витрати у справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року касаційну скаргу адвоката Кулакова В. В., як представника ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 07 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Повторний розгляд справи

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 12 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15 грудня 2015 року в розмірі 12 078 400,00 грн з яких:

10 032 000,00 грн сума боргу та 2 046 400,00 грн штрафу.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 200 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 112,31 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 не виконав умови укладеного договору позики, борг у визначений договором строк не повернув, а тому заборгованість за договором позики у розмірі 12 278 400,00 грн, що за курсом НБУ станом на 25 листопада 2016 року становить 480 000,00 доларів США, з яких: 10 032 000,00 грн - сума боргу та 2 046 400,00 грн - штраф підлягає стягненню з ОСОБА_2 у судовому порядку. ОСОБА_3 як поручитель, має нести солідарно з боржником відповідальність за порушення умов договору позики в межах суми, визначеної договором поруки.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року апеляційну скаргу представників ОСОБА_2 - Кулакова В. В., ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 12 листопада 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Висновками експертиз підтверджено належність підпису в договорі позики від 15 грудня 2015 року в графі "позичальник" саме ОСОБА_2 . Належних та допустимих доказів на спростування заявлених ОСОБА_1 вимог відповідач не надав.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

03 вересня 2020 року представники ОСОБА_2 - Кулаков В. В., ОСОБА_5 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада

2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_2 договір позики не підписував, з ОСОБА_1 не знайомий та жодних відносин з ним ніколи не мав.

Проведені у справі експертизи є необ?єктивними, неповними та містять суперечливі висновки, суперечать матеріалам справи, а тому суд повинен був призначити повторну комплексну судово-почеркознавчу та судово-технічну експертизи однак у задоволені такого клопотання було відмовлено. Про це також було наголошено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року.

Доводи інших учасників справи

20 листопада 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8, через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представників ОСОБА_2 - Кулакова В. В. та ОСОБА_5, залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 11 серпня 2020 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Зупинено виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У грудні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 15 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики.

Відповідно до пункту 1 указаного договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в сумі 400000 доларів США, що за курсом НБУ на день укладення цього договору (1 долар США - 23,81 грн) складало 9524000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк.

Згідно з пунктами 2, 3 договору позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою. Позика за цим договором є безпроцентною.

Відповідно до пункту 4 позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику в строк та на умовах, передбачених цим договором.

Сторони домовилися, що позичальник зобов`язаний повернути всю позику до 01 серпня 2016 року (пункт 5 договору).

За прострочення повернення позики позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 20% від несвоєчасно поверненої суми (пункт 6.1 договору позики).

Згідно з пунктами 9, 9.1 договору позики, підписання цього договору позичальником підтверджує факт одержання ним від позикодавця позики. Належним чином підписаний договір є доказом передання грошей від позикодавця до позичальника.

Пунктом 10 договору встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики позичальникові.

З метою належного виконання позичальником умов договору позики 15 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 1, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання боржником за основним договором у сумі, що дорівнює

200 000,00 грн (пункт 2.2 договору поруки).

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 заявляв клопотання про призначення у справі судової технічно-почеркознавчої експертизи.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 вересня 2017 року за клопотанням ОСОБА_2 у справі було призначено судову технічно-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експерту Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

За результатом проведення судової почеркознавчої експертизи було складено висновок експерта від 28 листопада 2017 року №17539/17540/17-32, а за результатом проведення судово-технічної експертизи документів складено висновок експертів від 11 жовтня 2018 року№17538/17-34/21666 ?21669/18-34/21670 ?21672/18-31, згідно з якими підпис від імені ОСОБА_2 в договорі позики від 15 грудня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в розділі цього договору "підписи сторін" в графі "позичальник", виконаний ОСОБА_2 .

Представники відповідача ОСОБА_2 на підтвердження доводів про те, що відповідачі не укладали з позивачем договору позики та договору поруки №1 від 15 грудня 2015 року надали до суду: Рецензію від 30 вересня 2019 року №154 на висновок експерта КНДІСЕ Красюка І. П. від 28 листопада 2017 року №17539/17540/17-32та висновок експерта Українського центру судових експертиз Панчошнік І. З. від 17 грудня 2018 року №1-17/12 за результатами проведення почеркознавчої експертизи.

Відповідно до Рецензії на "висновок №17539/17540/17-32 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи", складений 28 листопада 2017 року судовим експертом Київського НДІСЕ МЮ України Красюком І. П., яка складена рецензентом Української експертної компанії Кострубом А. М. від 30 вересня 2019 року №154 судова почеркознавча експертиза, проведена на підставі ухвали про призначення судової технічно-почеркознавчої експертизи, винесеної суддями Апеляційного суду Київської області у цивільній справі 3357/12897/16-ц, за результатами проведення якої судовим експертом Київського НДІСЕ МЮ України Красюком І. П. складено висновок експерта від 28 листопада 2017 року №17539/17540/17-32 є неповною та необ`єктивною, а зроблені в результаті дослідження висновки є недостатньо обґрунтованими та викликають сумнів у їх правильності.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Згідно з статтями 526, 530, 610, частини другої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України).

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Суд встановив, що наявність між сторонами позикових відносин підтверджується договором позики, який підтверджує як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов`язання повернути ці кошти ОСОБА_2 . Оскільки у визначений у договорі строк кошти позивачу повернуті не були, у позивача були підстави для звернення до суду з цим позовом. Таким чином, суди встановили справжню правову природу укладеного між сторонами договору та дійшли правильного висновку про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як поручителя, який має нести солідарно з боржником відповідальність за порушення умов договору позики в межах суми, визначеної договором поруки

Крім того, враховуючи те, що пунктом 6.1 договору позикивід 15 грудня 2015 року, встановлено, що за прострочення повернення позики позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 20 % від несвоєчасно повернутої суми, з урахуванням встановленого статтею 13 ЦПК України принципу диспозитивності обґрунтовано стягнув з відповідача суму штрафу відповідно до пункту 6.1 договору позики.

Твердження заявника про те, що він не підписував договір позики, а суди не мали права обґрунтовувати своє рішення висновком експертизи, проведеним у справі, є безпідставними, оскільки статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважав вказаний висновок експертів чітким та таким, що має визначений, конкретний характер та не викликає сумнівів у його правильності, а тому обґрунтовано поклав його в основу свого рішення та визнав рецензію не тим доказом в розумінні закону, який спростовує висновок експерта, а тому відсутні підстави вважати про порушення судами норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України, згідно з якою установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з вищевикладеним, Верховний Суд констатує, що аргументи, викладені у касаційній скарзі є неприйнятними, та такими, що не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а відтак касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2019 року та постанова Київського апеляційного суду

від 11 серпня 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	І. О. Дундар
	А. Ю. Зайцев
	В. М. Коротун