Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 367/4529/20

провадження № 61-14801св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров Павло Володимирович,

заінтересована особа - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров П. В. звернувся до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 24 липня 2020 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П. В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що наявність лише самого зобов`язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. Право державного виконавця на звернення з даним поданням виникає лише у разі ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П. В. на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 24 липня 2020 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П. В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України не відноситься до визначеного частиною першою статті 353 ЦПК України переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

17 вересня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров П. В. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року та передати справу на новий розгляд до Київського апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував положення статті 129 Конституції України та зробив неправильний висновок, що ухвала про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України не оскаржується в апеляційному порядку. Внаслідок чого було порушено право заявника на доступ до правосуддя, зокрема гарантоване право апеляційного оскарження судового рішення.

Доводи інших учасників справи

02 грудня 2020 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П. В. задовольнити, ухвалу Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для відкриття апеляційного провадження.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ірпінського міського суду Київської області.

01 грудня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Можливість (право) оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано у главах 1, 2 розділу V ЦПК (1618-15) України, якими врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Статтею 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Згідно з пунктом 31 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо

(VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Пунктом 5 частиною першою статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Так, обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржника

ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, приватний виконавець посилався на ухилення останнього за виконавчими провадженнями від виконання зобов`язань, покладених на останнього судовим рішенням.

12 вересня 2018 року Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) прийняв постанову, у якій сформував правовий висновок про те, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для оскарження ухвал, які не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв`язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження таких ухвал підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Тому тлумачення пункту 31 частини першої статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. "Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Особливістю судового рішення щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, з поданням про ухвалення якого звернувся приватний виконавець до суду, є те, що воно ухвалюється на стадії виконання судових рішень про стягнення з боржника заборгованості і оскаржити його одночасно з рішенням суду неможливо.

У справі, яка переглядається, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров П. В. відповідно до статті 353 ЦПК України скористався своїм правом на оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні його подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, яка відповідно до пункту 31 частини першої статті 353 ЦПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця Говорова П. В., апеляційний суд зазначеного не врахував та помилково вважав, що ухвала суду про відмову у задоволенні подання приватного виконавця щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Частинами 3, 4 статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлена у справі ухвала апеляційного суду скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з вимогами статей 406, 409, 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 рокускасувати.

Справу № 367/4529/20 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.