Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 750/2055/20

провадження № 61-16723св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчий комітет Чернігівської міської ради, державний реєстратор Симоненко Олена Анатоліївна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Мамонової О. Є.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Чернігівської міської ради, державного реєстратора Симоненко О.А. про визнання протиправними і скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та скасування державної реєстрації права власності.

Позов мотивовано тим, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 вересня 2017 року було повністю задоволено позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи, такою, що втратила право користування житловим приміщенням. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 було визнано таким, що втратив право на користування квартирою та як наслідок знято з реєстрації в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На час зняття з реєстрації позивача в спірній квартирі остання була не приватизована, та як наслідок право користування мали ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 вересня 2017 року було скасовано, а в задоволенні позову відмовлено повністю. Після винесення заочного рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 вересня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до органу приватизації Чернігівської міської ради із заявою про передачу квартири в їх приватну власність, на підставі чого 25 липня 2018 року органом приватизації ухвалено рішення та видано свідоцтво про право власності від 26 липня 2018 року та 08 серпня 2018 року право власності відповідачів на квартиру було зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 посилався, що його було незаконно визнано таким, що втратив право користування квартирою, він не надавав письмової згоди на приватизацію квартири, ухвалене органом приватизації рішення є незаконним, а свідоцтво про право власності недійсним.

ОСОБА_1 просив:

визнати протиправним і скасувати рішення органу приватизації Чернігівської міської ради від 25 липня 2018 року № 232 про задоволення заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо приватизації квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на вказану квартиру, видане виконавчим комітетом Чернігівської міської ради від 26 липня 2018 року;

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на Ѕ частину спірної квартири, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620537374101, номер запису про право власності 27459783 та державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620537374101, номер запису про право власності 27459816.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 липня 2020 року у складі судді: Требух Н. В., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення органу приватизації № 232 від 25 липня 2018 року щодо приватизації квартири АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло НОМЕР_1, на квартиру АДРЕСА_2, видане 26 липня 2018 року виконавчим комітетом Чернігівської міської ради на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620537374101, номер запису про право власності 27459783 та державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620537374101, номер запису про право власності 27459816.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 вересня 2017 року справа № 750/5412/17 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_2 . В подальшому на підставі вказаного рішення ОСОБА_1 знято з реєстрації в квартирі за адресою АДРЕСА_1 . На час винесення рішення судом та зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання в спірній квартирі остання не була приватизована. Після винесення заочного рішення Деснянським районним судом м. Чернігова від 14 вересня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до органу приватизації Чернігівської міської ради із заявою про передачі квартири в їх приватну власність. 25 липня 2018 року орган приватизації Чернігівської міської ради ухвалив рішення № 232 про задоволення заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про передачу квартири АДРЕСА_2 в їх приватну власність, тобто, про приватизацію квартири. 26 липня 2018 року відповідачам було видано свідоцтво про право власності. 08 серпня 2018 року державним реєстратором Симоненко О. А. було здійснено реєстрацію права власності відповідачів на спірну квартиру. 26 лютого 2019 року постановою Чернігівського апеляційного суду заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 вересня 2017 року щодо визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_2 скасовано у в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. Реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 відновлено. Тому суд першої інстанції зробив висновок, що приватизація спірної квартири відбулась з порушення прав позивача.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2020 року у складі судді: Требух Н. В., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 560,53 грн на відшкодування сплаченого судового збору, а всього 2 560,53 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 560,53 грн на відшкодування сплаченого судового збору, а всього 2 560, 53 грн.

Стягнуто з виконавчого комітету Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 2 000, 00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 560,53 грн на відшкодування сплаченого судового збору, а всього 2 560,53 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в сумі 1681,60 грн. Представництво інтересів позивача здійснювалось на підставі договору від 02 березня 2020 року; сума витрат згідно розрахунку витрат на професійну правничу допомогу та квитанції про сплату становить 6 000 грн. Тому суд першої інстанції зробив висновок про необхідність стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, виконавчого комітету Чернігівської міської ради на користь позивача 6 000 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу та 1 681,60 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Мамонової О. Є., апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 липня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 26 лютого 2019 року постановою Чернігівського апеляційного суду заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 вересня 2017 року щодо визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_2 скасовано і в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. Реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 відновлено. Приватизація спірної квартири відповідачами проведена з порушенням вимог статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Наслідком порушення вимог статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" може бути визнання приватизації недійсною. При цьому законодавством не передбачено визнання приватизації частково недійсною, а разом із цим свідоцтва про право власності частково недійсним. Крім того, вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житлове приміщення без вимоги скасування розпорядження органу приватизації про передачу житла у приватну власність не вирішує спір по суті. Судом прийнято рішення про визнання незаконною приватизації квартири та скасовано свідоцтво про право власності на житло на підставі якого була здійснена державна реєстрація спірної квартири та видано реєстраційне посвідчення про це, тому рішення про державну реєстрацію права власності відповідачів на спірну квартиру слід скасувати.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Мамонової О. Є., апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимога про скасування державної реєстрації кожного з відповідачів не може бути звернена до державного реєстратора, оскільки державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі чи не був залучений. Відсутні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції, враховуючи твердження заявника про відсутність обґрунтування в рішенні щодо звільнення державного реєстратора Симоненко О. А. від судових витрат у справі.

Оскарженою додатковою постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Мамонової О. Є., заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 по 1 000 грн з кожного витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що копії заяви про відшкодування судових витрат у справі учасниками справи отримані завчасно, що підтверджується зворотніми повідомленнями, які містяться в матеріалах справи, про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Матеріали справи містять копію Договору про надання правової допомоги № 21/20 від 02.03.2020 укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4, згідно якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надати клієнту правові послуги в обсязі та на умовах, визначених цим Договором, а Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату винагороду за надання правової допомоги (а. с. 38 т. 2), квитанцію № 291216 від 25 вересня 2020 року про сплату 5000 грн, в якій найменування послуги зазначено: правова допомога по справі № 750/2055/20 по Договору про правову допомогу від 02 березня 2020 року та акту від 25 вересня 2020 року в Чернігівському апеляційному суді (а. с. 39 т. 2), Акт виконаних робіт від 25 вересня 2020 року, згідно якого загальна вартість наданих послуг складає 5 000 грн (а. с. 40, т. 2), копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_4 (а. с. 41, т. 2). Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача - адвокатом Прокоф`євим Б. І. у відзиві на апеляційну скаргу було зазначено вимогу про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 усіх судових витрат понесених ним під час розгляду справи в апеляційній інстанції (а. с. 237-241, т. 1). Ураховуючи те, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено, постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката у відповідності до частин четвертої статті 137 ЦПК України, заявлений розмір витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 5 000 грн є завищеним, та підлягає зменшенню до 3 000 грн, які слід стягнути з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Виконавчого комітету Чернігівської міської ради по 1 000 грн з кожного на користь позивача ОСОБА_1 . Отже, не ґрунтується на нормах процесуального права вимога, щодо стягнення витрат на правову допомогу, лише з двох відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, виходячи з положень пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд зробив висновок про часткове задоволення заяви щодо розподілу судових витрат під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції на користь позивача.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, від імені яких діє адвокат Шевченко О. А., на додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Чернігівської міської ради, державного реєстратора Симоненко О. А. про визнання протиправним і скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та скасування державної реєстрації права власності відмовлено.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що висновки про застосування статей 137 і 141 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), в якій зазначила, що ЦПК України (1618-15) передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач ОСОБА_1 поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, такі витрати є документально підтвердженими, вимогу про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 усіх судових витрат, понесених ним під час розгляду справи в апеляційній інстанції було заявлено представником позивача - адвокатом Прокоф`євим Б. І., у відзиві на апеляційну скаргу, тобто сторона вчасно зробила про це відповідну заяву. Крім цього, апеляційний суд врахував передбачені частиною четвертою статті 137 ЦПК України вимоги співмірності, розумності і справедливості та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового стягнення витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Тому наявні передбачені підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, від імені яких діє адвокат Шевченко О. А., необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року, в якій просив змінити додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року задовольнивши заяву ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат від 28 вересня 2020 року в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

враховуючи той факт, що апеляційні скарги були подані виключно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та які були залишені без задоволення, апеляційний суд мав би стягнути витрати на професійну правничу допомогу, які поніс позивач при розгляді справи в апеляційній інстанції виключно з цих відповідачів і лише таке б рішення відповідало принципам справедливості та розумності. Жодна справедливість чи розумність відсутня в тому, щоб покладати витрати на професійну правничу допомогу, які понесла сторона позивача в апеляційній інстанції на сторону, яка не подавала апеляційну скаргу, зокрема на виконавчий комітет Чернігівської міської ради;

адвокатом позивача було визначено розмір правничої допомоги в мінімальному розмірі при дотриманні усіх процесуальних норм. Натомість апеляційний суд зменшив з власної ініціативи розмір витрат на професійну правничу допомогу тим самим порушив приписи частини п`ятої статті 137 ЦПК України, відповідно до якої у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами У цій справі відповідачі не подавали клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, не надали доказів щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (порушення норм процесуального права).

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційним судом встановлено, що 28 вересня 2020 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Прокоф`єв Б.І. подав до суду апеляційної інстанції заяву про відшкодування судових витрат у справі № 750/2055/20. В обґрунтування такої заяви зазначав, що разом з відзивом на апеляційну скаргу було подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина друга статті 141 ЦПК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавець покладає обов`язок відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу на відповідача, коли рішення ухвалено на користь позивача. При цьому позивачу не надається права обирати з яких співвідповідачів слід стягувати витрати на професійну правничу допомогу, оскільки вони покладаються на всіх співвідповідачів.

У частині четвертій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 34-47 Додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

"обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України (1618-15) передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України (1618-15) законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України (1618-15) .

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 (провадження № 61-16088св19) зроблено висновок, що: "згідно з частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідних клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідач не заявляв та відповідних доказів не подавав, розмір витрат на правничу допомог не спростовав. Тому є правильними висновки суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що у зв`язку із задоволенням позову понесені ОСОБА_1 витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача".

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

виконавчий комітет Чернігівської міської ради через представника Ромашко О. О. звернувся із заявою від 09 жовтня 2020 року, в якій просив врахувати заперечення стосовно стягнення судових витрат на правову допомогу з виконавчого комітету Чернігівської міської ради (Т. 2, а. с. 70). У заяві виконавчий комітет Чернігівської міської ради вказував, що: (1) позивач у заяві про ухвалення додаткового рішення просить стягнути судові витрати тільки з ОСОБА_2, ОСОБА_3 ; (2) заява про ухвалення додаткового рішення подана у зв`язку із поданням ОСОБА_2, ОСОБА_3 апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, виконавчий комітет Чернігівської міської ради рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржував; (3) виконавчим комітетом Чернігівської міської ради не було порушено прав позивача і дії відповідача не були визнані протиправними чи незаконними. Аргументи, викладені у заявівиконавчого комітету Чернігівської міської ради від 09 жовтня 2020 року, по суті є клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у розумінні частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України. Зазначена заява зареєстрована 09 жовтня 2020 року о 09 год. 12 хв. (Т. 2, а. с. 70);

засідання суду апеляційної інстанції щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат розпочалося о 08 год. 41 хв. та закінчилося об 11 год. 40 хв., що підтверджується протоколом судового засідання (Т. 2, а. с. 73);

у судовому засіданні було оголошено заяву виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 09 жовтня 2020 року, що підтверджується протоколом судового засідання (Т. 2, а. с. 73).

Згідно підпункту г) пункту 2, підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: описової частини із зазначенням узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи; мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

За таких обставин, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, апеляційний суд не врахував, що саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, не відобразив у додатковій постанові та не надав будь-якої оцінки аргументам, викладеним у заявівиконавчого комітету Чернігівської міської ради від 09 жовтня 2020 року. Тому апеляційний суд помилково зменшив судові витрати на правничу допомогу з власної ініціативи.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати; передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення.

З урахуванням того, що за результатами розгляду касаційної скарги ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, від імені яких діє адвокат Шевченко О. А., на додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року вказана ухвала також підлягає скасуванню на підставі частини третьої статті 405 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 405, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року та ухвалу Верховного Суду від 04 листопада 2020 року скасувати.

Передати справу № 750/2055/20 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції додаткова постанова Чернігівського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року та ухвала Верховного Суду від 04 листопада 2020 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов