розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 жовтня 2018 року у складі судді Павелко І. Л. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення.

Позов мотивований тим, що йому належить 11/40 часток житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідачі безпідставно проживають в спірному будинку, не були членами сім`ї попереднього власника та не є членами його сім`ї. Позивач разом зі своєю багатодітною сім`єю потребує покращення житлових умов, проте внаслідок відмови відповідачів добровільно виселитись позбавлений користуватись належним йому житлом.

Просив виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 жовтня 2018 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що після набуття позивачем права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, відповідачі втратили право користування спірним домоволодінням, як особи, які не належать до членів сім`ї нового власника, оскільки не були членами сім`ї попереднього власника.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 жовтня 2018 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення її з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначив, що ОСОБА_2 не довела обставин щодо надання попереднім власником спірного житла ОСОБА_5 згоди на її вселення, реєстрацію в 2002 році її місця проживання за даною адресою, не підтверджено і те, що був власником або членом сім`ї власника ОСОБА_6, доводи ОСОБА_2 про те, що вона набула право проживання у спірній квартирі як член сім`ї власника і на законних правах користується спірним житлом, ґрунтуються на припущеннях

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 жовтня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що з 1995 року ОСОБА_2 почала спільно проживати з ОСОБА_6 у 1/2 частці житлового будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_5 . Відповідачі іншого житла не мають. Реєстрація відповідачів у спірному житловому будинку відбулася у 2002 році з особистої згоди власника майна ОСОБА_6 .

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного суду від 29 серпня 2019 року продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги до 02 жовтня 2019 року.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2019 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 404/789/18, витребувано справу з суду першої інстанції., витребувано справу з суду першої інстанції.

У жовтні 2019 року справа № 404/789/18 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року касаційне провадження у справі № 404/789/18зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 447/455/17.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі № 404/789/18, справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги з таких підстав.

Суди встановили, що на підставі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 вересня 2016 року за ОСОБА_7 та ОСОБА_1 визнано право власності по 11/40 частки будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно копії довідки квартального комітету № 1 від 05 березня 2018 року ОСОБА_2, її син ОСОБА_3 та померлий ОСОБА_6 проживали однією сім`єю з 1995 року, та вели спільне господарство до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно копії довідки від 18 листопада 2009 року № 337, виданої Букварською сільрадою, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 20 листопада 1991 року по день смерті проживав в АДРЕСА_2 . На день смерті ОСОБА_5 в житловому будинку проживав його син ОСОБА_4 з 05 серпня 1994 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав відсутні відомості щодо ОСОБА_2 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, інше речове право на нерухоме майно.

06 листопада 2017 року на адресу ОСОБА_2 позивачем направлено пропозицію про звільнення будинку протягом місяця з дня отримання листа і надання можливості його вселення. Відповідачі отримали лист 20 листопада 2017 року.

Доказів про наявність договірних відносин щодо спірного житла, зокрема договору найму (оренди), ОСОБА_2 не надано.

За змістом частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зазначено, що:

"спір з приводу користування житловим приміщенням виник між колишнім подружжя, одному з яких - ОСОБА_1 житловий будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, належить на праві особистої приватної власності, а інший з подружжя - ОСОБА_2 вселився до цього будинку як член сім`ї власника і продовжує користуватися ним і після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 та припинення сімейних відносин, що унеможливлює користування житлом його власницею - ОСОБА_1 та малолітньою дитиною, яка залишилася проживати разом із матір`ю.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивачки, як власниці житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) . Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) вказано, що:

"у частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.

Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.

Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.

Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.

Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.

Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Тому усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного, а не віндикаційного позову.

При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору".

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки факту того, що у спірних правовідносинах права ОСОБА_2 захищені статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; не звернув уваги на те, що ухвалення судового рішення про виселення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За таких обставин доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статями 400, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року скасувати.

Справу 404/789/18 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року втрачає законну силу.