розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича на постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.

у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", Державне підприємство "СЕТАМ", ОСОБА_2, про визнання неправомірними дій,

Описова частина

Короткий зміст скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаною скаргою, посилаючись на те, що 19 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") укладено кредитний договір № 1095-08 ПОУ, за яким банк надав, а ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 29 643 доларів США.

Згідно з іпотечним договором від 01 грудня 2006 року № 7455 квартира жилою площею 30,2 кв. м, загальною площею 48,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, була предметом іпотеки та виступала як забезпечення зобов`язання ОСОБА_1 перед АТ "УкрСиббанк".

05 січня 2010 року ОСОБА_1 змінила прізвище на " ОСОБА_1 ".

Після розірвання шлюбу 18 квітня 2011 року вона залишила прізвище " ОСОБА_1 ".

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого АТ "УкрСиббанк" передало АТ "Дельта Банк" право вимоги за забезпечувальними та кредитними договорами, внаслідок чого до АТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги від ОСОБА_1 повного, належного та реального виконання обов`язків за вказаними вище договорами, укладеними з АТ "УкрСиббанк".

Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2013 року у справі № 501/2884/13-ц задоволено позов ПАТ "Дельта Банк". Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 357 992,88 грн.

У провадженні приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. перебуває виконавче провадження № 56672062 щодо примусового виконання виконавчого листа № 501/2884/13-ц, виданого Іллічівським міським судом Одеської області 11 листопада 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 357 992,88 грн та судовий збір у розмірі 3 441 грн.

14 лютого 2019 року представником боржника ОСОБА_1 було отримане повідомлення про ознайомлення із звітом про оцінку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а також повідомлення про реалізацію зазначеної квартири як предмета іпотеки, шляхом проведення електронних торгів від 27 січня 2019 року № 1056/19-19-19.

Згідно із звітом про оцінку вартість зазначеної квартира була оцінена у 594 502 грн, що на дату проведення оцінки складає 21 440 доларів США.

Вона заперечує проти реалізації даної квартири шляхом проведення електронних торгів, посилаючись на те, що квартира є її місцем постійного проживання та підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) від 12 серпня 2015 року.

19 лютого 2019 року нею направлено приватному виконавцю виконавчого округу Одеської області Притуляку В. М. клопотання про зупинення реалізації спірної квартири, яка належить їй на праві власності, шляхом проведення електронних торгів в рамках проведення виконавчих дій.

Згідно із довідкою про склад зареєстрованих (сім`ї) у житловому приміщенні/будинку осіб від 20 лютого 2019 року № 15-1674 вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. від 12 грудня 2018 року про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 56672062;

- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. від 20 грудня 2018 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 56672062;

- визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. щодо передачі на реалізацію Державному підприємству "СЕТАМ" (далі - ДП "СЕТАМ") двокімнатної квартири жилою площею 30,2 кв. м, загальною площею 48,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 18 липня 2019 року в задоволенні скарги відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом. На час звернення до суду із скаргою результати визначення вартості (оцінки) майна в судовому порядку не оскаржувалися, предмет цієї скарги не є оскарженням дій приватного виконавця щодо визначення вартості (оцінки) майна.

Суд не погоджується із посиланнями у скарзі на те, що спірна квартира не підлягає стягненню відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) оскільки є єдиним нерухомим житлом, яке перебуває у власності та використовується заявником (боржником) як місце постійного проживання, тому що ОСОБА_1 у зазначеній квартирі не проживала.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задоволено частково. Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 18 липня 2019 року скасовано та прийнято постанову про часткове задоволення скарги.

Визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. від 20 грудня 2018 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 56672062.

Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. щодо передачі на реалізацію Державному підприємству "СЕТАМ" (далі - ДП "СЕТАМ") двокімнатної квартири жилою площею 30,2 кв. м, загальною площею 48,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_1 .

Скаргу ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. від 12 грудня 2018 року про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженню № 56672062 залишено без задоволення.

Залишаючи без задоволення скаргу ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до положень статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Визнаючи неправомірною та скасовуючи постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. від 20 грудня 2018 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 56672062, суд апеляційної інстанції виходив з того, що приватний виконавець у 10-денний термін не надав можливість сторонам виконавчого провадження досягти згоди щодо вартості майна, та до спливу 10-денного терміну - 20 грудня 2018 року прийняв постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

Визнаючи неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. щодо передачі на реалізацію ДП "СЕТАМ" спірної квартири, апеляційний суд виходив з того, що площа квартири, на яку звернуто стягнення, не перевищує площу визначену в одній з умов Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , іншого нерухомого майна за ОСОБА_1 не зареєстровано, спірна квартира є єдиним нерухомим житловим майном скаржника, тому дана нерухомість підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У червні 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.

У липні 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк В. М. подав касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд під час розгляду справи не прийняв до уваги те, що власником оспорюваного майна є вона, тому грубо порушуються її права та інтереси. Спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується майнового права, а також і майнових прав третіх осіб, тому належним способом захисту такого права є звернення до суду з позовом, а не скаргою.

Відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу і така угода може визнаватися недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на третю особу-покупця (не учасника виконавчого провадження), то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред`явлення до суду позову із залученням покупця і державного виконавця як відповідачів (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постановах від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 6-1804цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 810/497/18).

Касаційна скарга приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. мотивована тим, що позиція апеляційного суду щодо неможливості звернення стягнення на спірну квартиру не відповідає статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відповідно до якої не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданим йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Зазначене викладено у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19) та від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), які апеляційний суд не врахував при розгляді справи. Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) не передбачено обов`язок виконавця дочекатися отримання боржником повідомлення про результати оцінки, а інтереси боржника захищені оскільки строк для оскарження результатів оцінки починає перебіг з моменту коли він дізнався про оцінку, а не з моменту її проведення та призначення суб`єкта оціночної діяльності (правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 березня 2018 року у справі № 904/9442/16).

Судом першої інстанції встановлено те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що боржник намагався узгодити зі стягувачем вартість арештованого майна та звертався до стягувача з такими пропозиціями, а апеляційним судом зазначено про те, що стягувач просив призначити експертну оцінку, тобто вказане свідчить про відсутність взаємної згоди сторін виконавчого провадження щодо визначення вартості майна боржника.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність боржником неправомірності дій ВДВС, оскільки такі дії вчинені у відповідності до вимог статей 56, 57 Закону України "Про виконавче провадження".

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мойсєєнко М. О. подала відзив на касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М., в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що постанова суду апеляційної інстанції є законною, ухваленою за наслідком повного і всебічного дослідження доказів у справі та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, повністю обґрунтованою.

Апеляційним судом правильно застосовано положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки спірна квартира є місцем постійного проживання ОСОБА_1, її площа складає 48,2 кв. м, і це майно виступало як забезпечення зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті, тому примусове стягнення зазначеного майна було незаконним та таким, що порушило права заявника. Приватним виконавцем не надано належних доказів того, що ОСОБА_1 не проживає постійно у квартирі.

Також апеляційним судом правильно застосовано норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , ЦПК України (1618-15) та інші норми цивільного законодавства при прийнятті постанови в частині визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця про призначення суб`єкта оціночної діяльності, оскільки приватний виконавець фактично позбавив заявника її права на узгодження вартості майна, не ознайомивши її ні з постановою про опис та арешт майна, ні з постановою про призначення суб`єкта оціночної діяльності.

Заявник зверталася до приватного виконавця з клопотанням від 19 лютого 2019 року, в якому зазначила про те, що не згодна із оцінкою квартири, що свідчить про її намір узгодити вартість спірної квартири, тому приватним виконавцем були порушені права заявника при прийнятті постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності.

Крім того, заявник була позбавлена можливості узгодити вартість спірної квартири, оскільки взагалі не була повідомлена про відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження.

У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мойсєєнко М. О. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що заявником було обрано єдиний можливий та правильний спосіб захисту свого порушеного права шляхом звернення до суду із скаргою на дії приватного виконавця щодо передачі на реалізацію ДП "СЕТАМ" житлової квартири одразу після того, як їй стало відомо про намір приватного виконавця вчинити такі незаконні дії, на час звернення до суду першої інстанції із скаргою право власності на житлову квартиру було зареєстровано за заявником ОСОБА_1 . Постанови Верховного Суду України, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки прийняті при розгляді справ, які виникли на підставі інших правовідносин.

При розгляді цієї справи апеляційним судом були правильно застосовано норми матеріального права та дотримано норми процесуального права, оскільки оскарження дій приватного виконавця щодо передачі на реалізацію житлової квартири, яка належала заявнику на праві власності, повинні розглядатися саме в порядку скарги на дії приватного виконавця, передбаченому статтею 447 ЦПК України.

Також відсутні підстави вважати рішення апеляційного суду таким, що не відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, оскільки висновки, на які посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі були здійснені щодо застосування норм матеріального права у інших правовідносинах, ніж у цій справі.

Оскарження дій приватного виконавця щодо передачі майна на примусову реалізацію до ДП "СЕТАМ" та оскарження постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні повинно розглядатися саме в порядку провадження, передбаченого статтею 447 ЦПК України, як скарга на дії приватного виконавця під час виконання судового рішення, та не може розглядатися у позовному провадженні, оскільки примусова реалізація майна на публічних торгах відбулася.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності, на підставі дубліката договору дарування від 17 січня 2003 року № 201, виданого 03 грудня 2004 року № 8086, та складається із двох кімнат загальною площею 48,2 кв. м.

19 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк" було укладено кредитний договір № 1095-08 ПОУ, згідно з умовами якого позичальник отримала кредитні кошти в розмірі 29 643 доларів США.

Згідно з іпотечним договором від 01 грудня 2006 року № 7455 квартира АДРЕСА_2, була предметом іпотеки та виступала, як забезпечення зобов`язання ОСОБА_1 перед ПАТ "УкрСиббанк".

Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2013 року у справі № 501/2884/13-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 357 992,88 грн.

У провадженні приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. знаходиться виконавче провадження № 56672062 щодо примусового виконання виконавчого листа № 501/2884/13-ц, виданого Іллічівським міським судом Одеської області від 11 листопада 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 357 992,88 грн та судового збору в розмірі 3 441 грн.

У межах вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем прийнято постанову про опис та арешт майна боржника від 25 червня 2018 року, згідно з якою накладено арешт на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_3, та земельну ділянку № НОМЕР_1, надану для садівництва, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Новодолинська, СК "Дорожник-63", що належать боржнику.

Постановою приватного виконавця від 20 грудня 2018 року у виконавчому проваджені були виконані дії щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності - ПП "Брокбізнесконсалт" щодо ринкової вартості описаного майна.

11 січня 2019 року приватний виконавець подала до ДП "СЕТАМ" заявку на реалізацію предмета іпотеки за № 84.

22 лютого 2019 року на адресу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. від боржника ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення реалізації квартири, шляхом проведення електронних торгів в рамках проведення виконавчих дій, в якому заявник зазначила про те, що спірна квартира підпадає під дію мораторію.

20 лютого 2019 року відбулися торги спірної квартири за ціною продажу 660 000 грн, згідно з якими переможцем стала ОСОБА_2, що підтверджується протоколом № 388928.

05 березня 2019 року приватним виконавцем видано акт про реалізацію предмета іпотеки та знято арешт з реалізованого майна.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо боржника на праві власності належить тільки одне спірне житло, в якому зареєстрована боржниця та земельна ділянка.

Станом на 29 грудня 2012 року іншого нерухомого майна за ОСОБА_1 не зареєстровано, що підтверджується довідкою Чорноморської міської ради Одеської області КП "Бюро технічної інвентаризації".

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 серпня 2020 року відкрито провадження у цій справі за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. та витребувано її матеріали із Іллічівського міського суду Одеської області.

31 серпня 2020 року справа № 501/578/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року відкрито провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною першою статті 14 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

Для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання (частина перша статті 20 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частин другої, третьої, п`ятої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 12 грудня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком В. М. при примусовому виконанні винесено постанову про опис та арешт спірного нерухомого майна, а 20 грудня 2018 року - постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи викладене апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. були неправомірними, та такими, що вчинені з порушенням норм матеріального права, а саме процедури оцінки майна, передбаченої частинами другою, третьою статті 57 Закону України "Про виконавче провадження".

Також є правильним висновок суду апеляційної інстанції в частині визнання неправомірними дій приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. від 20 грудня 2018 року щодо передачі на реалізацію ДП "СЕТАМ" спірного нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_1, з огляду на таке.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , в редакції, чинній на час вчинення виконавчої дії, згідно з підпунктами 1, 2 пункту 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку;

2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII (1304-18) протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що площа квартири АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_1 а праві власності, на підставі дубліката договору дарування від 17 січня 2003 року № 201, виданого 03 грудня 2004 року № 8086, на яку звернуто стягнення, не перевищує площу визначену в одній з умов Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , іншого нерухомого майна за ОСОБА_1 не зареєстровано і зазначена квартира є єдиним нерухомим житловим майном скаржника, тому дана нерухомість підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , однак приватний виконавець не перевірив та не оцінив наявність обставин, які в силу закону виключають можливість примусового виконання рішення суду.

Також обґрунтованим є висновок апеляційного суду в частині залишення без змін ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. від 12 грудня 2018 року про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (1403-19) .

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Викладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19/К/9901/22118/19.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно із частинами першою, третьою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

З огляду на викладене, дії приватного виконавця щодо проведення опису та накладення арешту на нерухоме майно є правомірними, оскільки відповідно до положень вищенаведеної статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що власником оспорюваного майна є вона, тому грубо порушуються її права та інтереси. Спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується майнового права, а також і майнових прав третіх осіб, тому належним способом захисту такого права є звернення до суду з позовом, а не скаргою, не заслуговують на увагу, оскільки предметом розгляду справи за скаргою ОСОБА_1 є не дії та рішення приватного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна боржника, що є підставою для виникнення прав та обов`язків інших осіб, а оскарження стороною виконавчого провадження процесуальних дій приватного виконавця, які стосуються опису та арешту майна боржника у виконавчому провадженні, призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні та передачі на реалізацію ДП "СЕТАМ" спірного нерухомого майна. Тому оскарження зазначених дій можливе лише в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 10 вересня 2020 року у справі № 360/1374/17 (провадження № 61-23351св19) та від 26 листопада 2020 року у справі № 361/6348/18 (провадження № 61-4311св19).

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційних скарг на предмет законності судового рішення апеляційного суду виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.