Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 127/25649/17

провадження № 61-42669св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Левчук Ірина Вікторівна, Вінницька міська рада,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Вінницької міської ради та державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Левчук Ірини Вікторівни на постанову апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів: Зайцева А. Ю., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових правна нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Левчук І. В. (далі - державний реєстратор), Вінницької міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона є співвласником квартири

АДРЕСА_1 .

25 травня 2017 року державним реєстратором Левчук І. В. прийнято рішення № 35368525 про державну реєстрацію права власності на 6/25 часток підвального поверху вищевказаного житлового будинку, а саме: приміщень № № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 загальною площею 73,50 кв. м, за Вінницькою міською радою; номер запису 20593661 від 25 травня 2017 року.

Вважала дії реєстратора такими, що порушують її права, оскільки підвальні приміщення, які є допоміжними, на час проведення реєстраційних дій були об`єктом власності співвласників багатоквартирного будинку, які згоду на їх передачу у власність міської ради не надали. Правовий режим підвальних приміщень, як допоміжних, додатково підтверджується експертним висновком від 23 листопада 2017 року. Спірні приміщення з моменту зведення будинку та здачі його в експлуатацію були призначені виключно для обслуговування будинку.

Посилаючись на відсутність підстав для здійснення державної реєстрації права власності на спірні підвальні приміщення за Вінницькою міською радою, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що проведення державним реєстратором державної реєстрації права власності на спірні нежилі приміщення за Вінницькою міською радою відбулося з дотриманням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) . Вінницькою міською радою подано всі необхідні документи, зокрема технічний паспорт від 12 квітня 2017 року, довідку Департаменту комунального майна Вінницької міської ради від 25 травня 2017 року № 06-00-019-22562, якою підтверджено факт перебування об`єкта нерухомого майна у комунальній власності, та лист Фонду державного майна України від 23 травня 2017 року

№ 10-15-10144 про те, що спірні приміщення не відносяться до нерухомого майна, яке перебуває у державній власності. Дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про проведення державної реєстрації не є підставою для набуття права власності, а свідчать лише про реєстрацією такого права, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог до державного реєстратора. Вінницька міська рада не є суб`єктом, що вчинив оскаржувані дії щодо реєстрації права власності, а тому підстав для задоволення позовних вимог до зазначеного відповідача також немає. Крім того, позивачка не оскаржила рішення Вінницької міської ради від 04 квітня 2008 року № 1845 про віднесення спірних приміщень до комунальної власності.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2018 року, з урахуванням ухвали апеляційного суду Вінницької області від 23 серпня 2018 року про виправлення описок, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано недійсним та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності

№ 35368525, прийняте 25 травня 2017 року державним реєстратором Левчук І. В., про реєстрацію приміщень № НОМЕР_5, НОМЕР_4 загальною площею 73,50 кв. м, що складають 6/25 частки підвального поверху в будинку АДРЕСА_2, за Вінницькою міською радою. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що спірні підвальні приміщення НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_4 загальною площею 73,50 кв. м, які є допоміжними, належать співвласникам будинку АДРЕСА_2 на праві спільної власності в силу законодавства, та підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій. Не зважаючи на те, що приміщення перебувають у приватній власності співвласників будинку, Вінницька міська рада безпідставно зареєструвала за собою право власності на це майно, позбавивши власності позивача та інших співвласників багатоквартирного будинку.

Короткий зміст вимог та доводи касаційних скарг, відзивів

У серпні 2018 року Вінницька міська рада звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі Вінницька міська рада вказує, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, не врахував, що рішення Вінницької міської ради від 04 квітня 2008 року № 1845 про затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Вінниці, яким включено спірні приміщення до комунальної власності, є чинним, питання про його скасування позивачем не ставилося. Крім того, за змістом позовних вимог дана справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

У серпні 2018 року державний реєстратор Левчук І. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі державний реєстратор Левчук І. В. зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що приймаючи рішення про державну реєстрацію права власності на спірне майно за Вінницькою міською радою, вона діяла відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) . Вінницька міська рада подала всі необхідні дії для вчинення реєстраційних дій; нею не встановлено суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на спірне майно, а тому підстав для відмови у проведенні державної реєстрації не було. Крім того, рішення Вінницької міської ради від 04 квітня 2008 року № 1845, яким включено спірні приміщення до об`єктів комунальної власності, не скасоване.

У жовтні 2018 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшли відзиви на касаційні скарги Вінницької міської ради та державного реєстратора Левчук І. В., у яких вони просять касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2018 року залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

У жовтні 2018 року від Вінницької міської ради та державного реєстратора Левчук І. В. надійшли відповідь на відзиви та заперечення на відзиви, у яких вони просять аргументи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не враховувати, оскільки вони є необґрунтованими, касаційні скарги задовольнити.

Рух справи в суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами Вінницької міської ради та державного реєстратора Левчук І. В.;витребувано матеріали справи із суду першої інстанції; зупинено виконання постанови апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2018 року до завершення розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2020 року справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що Вінницька міська рада на обґрунтування своїх доводів не посилається на порушення правил предметної юрисдикції при розгляді справи та не вказує на застосування до спірних правовідносин положень КАС України (2747-15) . Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18), від 28 серпня 2019 року у справі № 752/8287/18 (провадження № 14-330цс19), від 13 листопада 2019 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 27 листопада 2019 року у справі № 442/2852/17 (провадження № 11-432апп19), від 27 листопада 2019 року у справі № 826/2371/16 (провадження № 11-483апп19) уже визначила юрисдикційність тотожних справ, вказавши, що такий спір не є публічно-правовим, має приватноправовий характер, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Позиція Верховного Суду

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 12 червня 1958 року № 18 у зв`язку із введенням в експлуатацію 33-х квартирного житлового будинку на АДРЕСА_4 прийнято рішення про видачу ордерів на заселення житлового будинку.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від

24 січня 1985 року № 45 дозволено управлінню житлового господарства міськвиконкому прийняти на баланс та передати по територіальності ЖЕК № 1 будинок на АДРЕСА_2, який належить ЖКК комбінату "Вінницяпромбуд".

Відповідно до технічного паспорта на будівлю на АДРЕСА_2, виготовленого станом на серпень 1977 року, вказана будівля має підвал площею 755,95 кв. м, торгові приміщення та підприємства - відсутні.

Рішенням Вінницької міської ради від 04 квітня 2008 року № 1845 затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Вінниця згідно з додатком. Відповідно до підпункту 52 пункту 15 "Об`єкти оренди" Переліку, який є додатком до вказаного рішення, до об`єктів комунальної власності віднесено " АДРЕСА_5 ".

Рішенням Вінницької міської ради від 24 березня 2017 року № 687 затверджено "Перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації в 2017 році способом аукціону (група А)" додаток 2, що підтверджується копією витягу із зазначеного рішення. Відповідно до пункту 19 Переліку, що є додатком № 2 до зазначеного рішення, приватизації способом аукціону підлягає підвальне приміщення по АДРЕСА_2 площею 73,50 кв. м.

25 травня 2017 року до Центру адміністративних послуг "Прозорий офіс" звернулась представник Вінницької міської ради Мацюк І. М. з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за територіальною громадою міста Вінниця нежитлового приміщення в АДРЕСА_2, а саме приміщень НОМЕР_5, НОМЕР_4. До заяви додано: копію посвідчення, довіреність, довідку КП ВМБТІ № 2399, довідку ВМР Департаменту комунального майна

№ 06-00-019-22562, технічний паспорт, виготовлений КП ВМБТІ, та відомості про майно № 10-15-10144, що підтверджується копією картки прийому.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Левчук І. В. від 25 травня 2017 року № 35368525 проведено державну реєстрацію права власності (комунальна) на нежитлове приміщення в АДРЕСА_2 за територіальною громадою міста Вінниця в особі Вінницької міської ради.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від

25 травня 2017 року № 88044133 за територіальною громадою міста Вінниця в особі Вінницької міської ради зареєстровано право комунальної спільної часткової власності на 6/25 часток підвального поверху житлового багатоквартирного будинку, які складаються з приміщень № НОМЕР_5, НОМЕР_4 загальною площею

73,50 кв. м, що розташовані за адресою АДРЕСА_2 . Підстава виникнення права власності: довідка ВМР Департаменту комунального майна від 25 травня 2017 року № 06-00-019-22562, технічний паспорт виданий КП ВМБТІ від 12 квітня 2017 року, лист Фонду Державного майна України від

23 травня 2017 року № 10-15-10144.

Відповідно до довідки ВМР Департаменту комунального майна від 25 травня

2017 року № 06-00-019-22562 об`єкт нерухомого майна - нежитлові підвальні приміщення № НОМЕР_5, НОМЕР_4, розташовані на АДРЕСА_2, відповідно до рішення Вінницької міської ради від 04 квітня 2008 року № 1845 відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Вінниця.

Відповідно до технічного паспорта на нежитлове приміщення в багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_2, виготовленого станом на 12 квітня 2017 року, площа приміщень НОМЕР_5, НОМЕР_4 становить 73,50 кв. м.

Відповідно до листа Фонду Державного майна України від 23 травня 2017 року

№ 10-15-10144 відомості про нерухоме майно у Вінницькій області за місцезнаходженнями, наведеними в додатку від суб`єктів управління до Фонду з метою внесення до Реєстру, не надавались. У додатку до зазначеного листа, адреса спірного об'єкта зазначена - АДРЕСА_2

У матеріалах справи міститься відповідь КП "ВМБТІ" від 15 травня 2017 року

№ 2399, яка надавалась державному реєстратору, відповідно до якої за матеріалами інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_2, станом на 29 грудня 2012 року за Вінницької міської ради зареєстровано підвальні приміщення № НОМЕР_5, НОМЕР_4 загальною площею 79,50 кв. м на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12 червня

1958 року № 18 та від 24 січня 1985 року № 45. Станом на 12 квітня 2017 року (дата останньої технічної інвентаризації) приміщення № НОМЕР_5, НОМЕР_4 загальною площею 73, 5 кв. м складають 6/25 частки підвального приміщення.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада

2017 року у справі № 127/11213/17 у задоволенні позову ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про визнання нечинним та часткове скасування рішення міської ради від 24 березня 2017 року № 687, а саме пункту 19 додатку № 2, відмовлено. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 січня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано пункт 19 додатку № 2 до рішення Вінницької міської ради від 24 березня 2017 року № 687 щодо приватизації підвальних приміщень. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Зазначена постанова набрала законної сили.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 (v014p710-11) у справі № 1-22/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в аспекті конституційного звернення положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року № 2482-XII (2482-12) зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) зазначено: "При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду керується вимогами частини другої статті 10 Закону № 2482-XII, за якою власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості. Згідно зі статтею 1 Закону № 2482-XII допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Такі висновки підтверджуються й у рішеннях Конституційного Суду України, а саме, у Рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_18 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), у якому зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т. ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) . У Рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_19 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку".

У абзаці третьому частини другої статті 369 ЦК України (в редакції, чинній на момент здійснення державної реєстрації права власності на спірні приміщення) передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

У схожих обставинах Європейський суд з прав людини зауважив, що рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном. Вирішуючи спір між заявниками (іншими співвласниками) і місцевим органом, національні судові органи чітко зазначили, що згідно з чинними на той час положеннями Цивільного кодексу (435-15) для укладення інвестиційного контракту потрібна згода заявників, а в разі її відсутності органи влади могли звернутись до суду, щоб отримати дозвіл на проведення відповідних робіт. Втім, районна адміністрація не виконала цих вимог, уклавши контракт без згоди заявників чи судової санкції. Таким чином, як випливає з обґрунтування національних судів, органи влади не дотримались умов, передбачених законом для укладення інвестиційного контракту. В кінцевому підсумку після виконання контракту національні суди визнали його дійсним, встановивши, що він вигідний для всіх співвласників будинку. Отже, Суд вважає, що немає потреби оцінювати, чи було забезпечено цим рішенням національних судів справедливий баланс інтересів. З цього приводу Суд зауважує, що для цілей статті 1 Першого протоколу здійснювати оцінку справедливості доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає нормам застосовного законодавства. Ані з матеріалів справи, ані із зауважень Уряду не видно, що перед укладенням інвестиційного контракту існували якісь обставини, які перешкоджали місцевому органу отримати дозвіл на реконструкцію або безпосередньо від співвласників горища, або в судовому порядку. Крім того, з наявних матеріалів не вбачається, що те чи інше положення національного законодавства дозволяло місцевому органу укласти контракт без такої згоди або у випадку спору - без його судового вирішення. Отже, укладення інвестиційного контракту становило втручання, яке не відповідало закону. У зв`язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,

№ 4909/04, 41 - 45, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Апеляційний суд установив, що підвальні приміщення НОМЕР_5, НОМЕР_4 загальною площею 73,50 кв. м, які є допоміжними, належать співвласникам будинку АДРЕСА_2 на праві спільної власності.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що Вінницька міська рада безпідставно, всупереч частині другій статті 382 ЦК України, статті 41 Конституції України та прав власників квартир в будинку АДРЕСА_2 набула право власності шляхом його реєстрації на підвальні приміщення НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_4 загальною площею 73,50 кв. м, та скасував рішення про державну реєстрацію права власності на спірні підвальні приміщення за Вінницькою міською радою.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 зроблено висновок, що "[] позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що даний спір виник між ОСОБА_1 та Вінницькою міською радою щодо права власності на підвальні приміщення НОМЕР_6, НОМЕР_2, НОМЕР_8 загальною площею

73,50 кв. м, які є допоміжними, тому державний реєстратор Левчук І. В. є неналежним відповідачем, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Левчук І. В. необхідно відмовити саме із зазначеної підстави.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги Вінницької міської ради щодо порушення правил предметної юрисдикції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 524/8406/17 (провадження № 14-147цс19) зазначено: "Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. У справі, що розглядається, суть позовних вимог ОСОБА_1 зводиться до оскарження рішень Кременчуцької міськради, виконкому Кременчуцької міськради, державного реєстратора виконкому Кременчуцької міськради, якими вирішувалося питання комунальної власності територіальної громади м. Кременчука Полтавської області, чим, на думку позивачки, порушено її право як співвласника спільного майна багатоквартирного будинку. Тобто між сторонами у справі існує спір про право, тобто приватноправовий спір, який підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства".

У справі, що переглядається, позивач посилалася на те, що дії державного реєстратора є такими, що порушують її права, оскільки підвальні приміщення, які є допоміжними, на час проведення реєстраційних дій були об`єктом власності співвласників багатоквартирного будинку, які згоду на їх передачу у власність міської ради не надали. Тобто у справі виник приватноправовий спір між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем Вінницькою міською радою, який підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а державний реєстратор не є стороною цього спору і до нього не можуть бути звернуті позовні вимоги з приводу предмета спору.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Таким чином, постанову суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог до державного реєстратора Левчук І. В. необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції у зазначеній частині змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови; в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін.

Керуючись статтями 400 та 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Вінницької міської ради та державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Левчук Ірини Вікторівни задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2018 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Левчук Ірини Вікторівни про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно скасувати.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 березня

2018 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових правна нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Левчук Ірини Вікторівни про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанову апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2018 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно залишити без змін.

Поновити виконання постанови апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2018 року в нескасованій частині.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2018 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов