Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 755/11612/13-ц

провадження № 61-13915св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня

2019 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду із позовом до

ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 04 квітня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит

в сумі 60 000,00 дол. США строком до 04 квітня 2022 року зі сплатою 13,25 % річних. За додатковими угодами від 04 травня 2007 року, 09 серпня 2007 року та 05 березня 2008 року суму кредиту збільшено до 315 500,00 дол. США.

На забезпечення виконання умов кредитного договору 05 березня 2008 року

з ОСОБА_2 укладено договір поруки.

Внаслідок неналежного виконання зобов`язання за кредитним договором станом на 05 січня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 354 263,39 дол. США, що еквівалентно 2 830 493,63 грн, яку банк просив стягнути

з відповідачів у солідарному порядку.

Короткий зміст рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня

2014 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"

1 829 943,92 грн заборгованості за кредитом, 425 404,04 грн заборгованості за відсотками, а всього 2 255 347,96 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 березня 2015 року заяву представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 грудня 2014 року задоволено. Скасовано заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 1 829 943,92 грн - заборгованості за кредитом; 425 404,04 грн - заборгованості за процентами, а всього: 2 255 347,96 грн.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 січня 2019 року поновлено

ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 червня 2015 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року залишено без змін.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивоване тим, що відповідач допустив порушення зобов`язань за кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості, яка не погашена, а тому підлягає стягненню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки суди зробили висновок про те, що останній платіж по кредиту був здійснений

14 серпня 2011 року, а позивач звернувся до суду лише 24 травня 2013 року, тобто з порушенням річного строку позовної давності.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог до ОСОБА_2, суди дійшли висновку, щооскільки з письмовою вимогою про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором позивач звернувся до

ОСОБА_1 - 14 червня 2011 року, а з позовною заявою - 24 травня 2013 року, тобто з порушенням шестимісячного строку, то порука є припиненою.

Аргументи учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Судукасаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову

в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що розрахунок основної суми заборгованості проведено позивачем неправильно, сума заборгованості є значно завищеною. Позивачем пропущено без поважних причин позовну давність для стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами за всіма щомісячними платежами до 24 травня 2010 року, оскільки позивач вперше дізнався про невиконання ним зобов`язань ще у 2007 році (у частині несплати суми кредиту), та починаючи з 2009 року - щодо несплати суми процентів, що фактично призвело до стягнення значно більшого розміру заборгованості, ніж це передбачено законодавством України. Незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Тому перебіг позовної давності стосовно кожного платежу у межах строку кредитування, згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України, починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.

Крім того, він не сплачував платежі вказані у розрахунку заборгованості

09 серпня 2011 року у сумі - 500,00 дол. США та 11 серпня 2011 року -

1 000,62 дол. США, оскільки останні оплати за кредитом були здійснені ним ще 18 грудня 2009 року (після продажу квартири у загальному розмірі

95 417,00 дол. США, докази чого є в матеріалах справи - копія договору купівлі-продажу) та у жовтні 2010 року на загальну суму 8 000,00 дол. США.

Будь-які докази такої сплати заборгованості у вказані дати в матеріалах справи відсутні, а надана позивачем до суду апеляційної інстанції роздруківка за банківським особовим рахунком не містить таких оплат, тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що останньою датою платежу за кредитом

є 14 серпня 2011 року є необґрунтованим.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

У вересні 2019 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржені судові рішення є законними

і обґрунтованими.

Рух справи

05 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження в цій справі та зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду

м. Києва від 24 червня 2015 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 04 квітня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/4006/81/54109, згідно

з умовами якого ОСОБА_1 надано кредит у сумі 60 000,00 дол. США строком по 04 квітня 2022 року, зі сплатою 13,25% річних.

04 травня 2007 року, 09 серпня 2007 року та 05 березня 2008 року між сторонами були укладені додаткові угоди, за якими сума кредиту збільшилась до 314 500,00 дол. США.

Позивач виконав свої зобов`язання перед відповідачем, надав кредит в сумі 314 500,00 дол. США, що підтверджується заявами на видачу готівки

№ 93-07/02-03/181, 93-07/02-03/196, 93-07/02-03/206, 93-07/02-03/215, 93-07/02-03/241, 93-07/02-03/486, 93-07/02-03/493, 93-07/02-03/60.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1, між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки від 05 березня 2008 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язалась перед позивачем відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед позивачем.

14 червня 2011 року позивач звернувся до ОСОБА_1 з письмовою вимогою про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором

(а. с. 30-31).

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору виникла заборгованість, яка згідно розрахунку заборгованості станом на 05 січня 2012 року складає - 2 830 493,636 грн, яка складається з: простроченої заборгованості по кредиту у розмірі 1 829 943,92 грн, заборгованості за відсотками - 425 404,04 грн та пені за прострочення погашення відсотків - 575 145,67 грн (а. с. 6-8).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило

є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так

і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) зазначено, що "після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі

№ 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що "у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які

є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України

і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання".

Установивши, що між сторонами укладено кредитний договір, який не виконує позичальник, суди зробили правильний висновок, що основна сума боргу по кредитному договору, яка не сплачена позичальником, підлягає стягненню

з боржника.

Тому висновок судів про стягнення 1 829 943,92 грн непогашеного кредиту

є правильним.

Разом з тим поза увагою судів залишилось те, що кредитодавець використав своє право передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України, направивши 14 червня 2011 року боржнику вимогу про дострокове повернення грошових зобов`язань за кредитним договором та вимагав протягом не більше ніж 30 календарних днів з дати цієї вимоги здійснити дострокове погашення кредиту

у повному обсязі зі сплатою процентів та пені, чим змінив умови основного зобов`язання.

У зв?язку з цим немає правових підстав для стягнення з відповідача на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" процентів за користування кредитом нарахованих за межами періоду кредитування з 15 липня по 14 грудня

2011 року, що згідно розрахунку заборгованості становить 12 720,85 грн.

Ураховуючи наведене, сума стягнутої заборгованості за процентами підлягає зменшенню до 412 683,19 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем пропущено без поважних причин позовну давність щодо стягнення заборгованості за кредитом та процентами за частиною щомісячних платежів є необґрунтованими, оскільки з установлених судами обставин слідує, що кредит надано відповідачу частинами до 05 березня 2008 року і в цей же день зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором забезпечені порукою ОСОБА_2, з достроковою вимогою про повернення заборгованості банк звернувся до відповідача 14 червня 2011 року, наявність кредитної заборгованості у наведений період понад три роки не встановлено.

З цим позовом позивач звернувся до суду у травні 2013 року, тобто у межах загальної позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення

в частині стягнення з ОСОБА_1 процентів за період з 15 липня по 14 грудня 2011 року ухвалені без додержання норм матеріального права. У зв`язку

з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінити зменшивши суму стягнутих процентів.

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня

2015 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року до закінчення касаційного провадження, виконання рішень в незміненій частині підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416, 436 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року

в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом змінити, у зв`язку з чим викласти абзац другий рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року у такій редакції:

"Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" 1 829 943,92 грн заборгованості за кредитом, 412 683,19 грн заборгованості за відсотками, а всього 2 242 627,11 грн.".

Поновити виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від

24 червня 2015 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року в незміненій частині про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

1 829 943,92 грн заборгованості за кредитом, 412 683,19 грн заборгованості за відсотками, а всього 2 242 627,11 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов