розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2020 року у складі судді Волошина С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Медведицького С. К., Оніщука В. В., Шемети Т. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини А0549 про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних і відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що постановою Замостянського районного суду м. Вінниця від 23 квітня 2007 року задоволено його позов до військової частини А0549; визнано дії командування військової частини А0549 щодо відмови у виплаті йому грошової компенсації продовольчого пайка (набору продуктів харчування) незаконними та стягнуто з військової частини А0549 на його користь грошову компенсацію продовольчого пайка (набору продуктів харчування) за період з 11 березня 2000 року по 28 лютого 2007 року у розмірі 32 054,06 грн.

Вказував, що зазначене рішення суду набуло законної сили, однак не виконано через відсутність бюджетного фінансування на ці видатки. Таким чином, війська частина А0549 прострочила виконання зобов`язання за вказаним рішенням суду, отже наявні підстави для застосування наслідків невиконання грошового зобов`язання, визначених статтею 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд стягнути з військової частини А0549 інфляційні втрати у розмірі 119 305,21 грн, три проценти річних у розмірі 12 266,42 грн та 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням судового рішення, що позбавило його засобів до існування та завдало душевних страждань, підірвано віру до державних інституцій.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд враховує, що предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за невиконання відповідачем рішення суду. Разом з тим, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

З огляду на відсутність доказів звернення позивача по питанню виконання судового рішення до належного органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, заявлений ОСОБА_1 позов не може бути задоволений, оскільки військова частина А0549 не може бути належним відповідачем у цій справі.

Також відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме відповідач - військова частина А0549, своїми діями чи бездіяльністю спричинила йому моральну шкоду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді касаційного цивільного суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2020 року у справі № 242/4741/16-ц, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні його позову, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що грошовим вважається будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, а тому дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні його позову.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року військова частина А0549 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою Замостянського районного суду м. Вінниця від 23 квітня 2007 року у справі № 2-а-3168/2007 задоволено позов ОСОБА_1 до військової частини А0549 про стягнення грошової компенсації за грошове забезпечення; визнано дії командування військової частини А0549 по відмові у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації продовольчого пайка (набору продуктів харчування) незаконними; стягнуто з військової частини А0549 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію продовольчого пайка (набору продуктів харчування) за період з 11 березня 2000 року по 28 лютого 2007 року у розмірі 32 054,06 грн.

Вказані грошові кошти ОСОБА_1 виплачені не були.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

Відповідно до частини першої зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України (435-15) .

У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання.

Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України (435-15) грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили, яким відповідача зобов`язано здійснити перерахунок і виплатити позивачу грошової компенсації продовольчого пайка.

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з перерахунку та відповідно виплати грошової компенсації продовольчого пайка, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, провадження № 14-68цс18.

Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами виникли грошові зобов`язання, оскільки праву позивача вимагати від відповідача виконання певних дій кореспондує обов`язок відповідача сплатити грошові кошти на користь позивача, а тому до таких відносин підлягає застосуванню положення статті 625 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про те, що у позивача не виникло право на застосування наслідків порушення відповідачем свого грошового зобов`язання у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Крім того, суди попередніх інстанцій помилково виходили із того, що до спірних правовідносин, які виникають з приводу виконання судового рішення, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України), оскільки відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань.

Також суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди не врахували, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц.

Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позову у зв`язку з його безпідставністю, то судами не перевірявся розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, зроблений позивачем за період затримки виконання грошового зобов`язання.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Враховуючи те, що апеляційний суд наділений достатніми процесуальними повноваженнями щодо дослідження доказів та з урахуванням принципу процесуальної економії, Верховний Суд вважає, що справу доцільно направити на новий апеляційний розгляд для усунення вищезазначених порушень.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, і не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, то оскаржувана постанова апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.