розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 04 вересня 2019 року у складі судді Литвина О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів Вербової І. М., Саліхован В. В., Шахової О. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Липовенко Н. І., з позовом, в якому просив: визнати недійсним заповіт від 30 листопада 2016 року, складений від імені ОСОБА_3, посвідченого 30 листопада 2016 року приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Липовенко Н. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1113; визнати недійсним договір дарування від 27 грудня 2014 року, житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідченого 27 грудня 2014 року приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Липовенко Н. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1047.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, спадкоємцями якого є сини: ОСОБА_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та дружина ОСОБА_2

28 липня 2017 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Липовенко Н. І. з заявою про прийняття спадщини та дізнався, що 30 листопада 2016 року від імені померлого було складено заповіт, яким житловий будинок АДРЕСА_2, земельну ділянку, площею 0,1525 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та земельну ділянку площею 0,4010 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, та фермерське господарство "України" заповідано ОСОБА_2 ; земельну ділянку, площею 4,0909 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Шарківської сільської ради Рокитнянського району Київської області заповідано ОСОБА_4, все інше майно - ОСОБА_1 .

Право власності на будинок АДРЕСА_1, що належало померлому, за договором дарування від 27 грудня 2014 року перейшло до ОСОБА_2 .

Позивач посилався на те, що ОСОБА_3 з 1986 року до дня смерті вживав алкогольні напої, у зв`язку з чим близько 43 разів перебував на лікуванні у комунальному закладі Київської обласної ради "Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання", до лікування в якому перебував на обліку у нарколога в Рокитнянській центральній районній лікарні. У 2015 році через тяжкий стан, викликаний стійким алкогольним сп`янінням, ОСОБА_3 перебував на лікуванні в ЦРЛ Рокитнянського району Київської області у наркологічному, а в подальшому - в терапевтичному відділеннях.

З урахуванням наведеного, позивач вважає, що у померлого ОСОБА_3 не було дійсного волевиявлення на складання оскаржуваного заповіту та укладення договору дарування житлового будинку, що є підставою для визнання цих правочинів недійсними на підставі положень частини першої статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 04 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 30 листопада 2016 року, складений від імені ОСОБА_3 та посвідчений 30 листопада 2016 року приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області

Липовенко Н. І.

Визнано недійсним договір дарування від 27 грудня 2014 року житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений 27 грудня 2014 року приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Липовенко Н. І.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1 280 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування понесених судових витрат по оплаті судової експертизи - 4 916,40 грн.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що під час розгляду справи, з метою встановлення наявності у заповідача неспроможності в момент вчинення оспорюваних правочинів розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними призначались дві судово - психіатричні експертизи, якими встановлено, що ОСОБА_3 на момент вчинення оспорюваних правочинів не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Стороною відповідача не надано належних доказів на спростування висновків судових експертиз, відповідно до яких ОСОБА_3 на момент укладення оспорюваних правочинів не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, не погодилас з висновками судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що з показів свідків, наданих під час розгляду справи в суді першої інстанції родичами позивача, вбачається, що спадкодавець ОСОБА_3 постійно, у тому числі й у дні вчинення оспорюваних правочинів, перебував у стані алкогольного сп`яніння.

Натомість, у судовому засіданні були допитані приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Липовенко Н. І. та лікар-терапевт ОСОБА_5, які повідомили, що ОСОБА_3 був тверезим, адекватним та розумів значення своїх дій. Покази лікаря-терапевта ОСОБА_5 підтверджуються, зокрема, записом у медичній картці стаціонарного хворого - ОСОБА_3, яка була долучена до матеріалів справи, проте не врахована у висновках посмертних судово-психіатричних експертиз.

Судами не враховано та не надано належної оцінки, що за життя ОСОБА_3 позивач не звертався до суду з приводу визнання його недієздатним, а з цього приводу звернувся лише після смерті останнього з метою отримання спадщини, оскільки за життя померлий усвідомлював значення своїх дій, приймав рішення щодо розпорядження своїм майном, на обліку у лікаря-психіатра не перебував.

Під час складання висновків судово-психіатричних експертиз № 35-Ц від 22 серпня 2018 року та № 8 від 24 січня 2019 року експертами не взято до уваги всі покази свідків, що містяться в матеріалах справи, зокрема приватного нотаріуса Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Липовенко Н. І., лікаря-терапевта ОСОБА_6, а також проігноровано наявність медичної амбулаторної картки ОСОБА_3 . Крім того, комунальні заклади не наділені повноваженнями на проведення судових психолого-психіатричних експертиз, а отже, ці висновки є недопустимими доказами та не можуть братися судом до уваги.

Надана позивачем медична документація (амбулаторна карта) не містить висновків щодо наявності у спадкодавця стійкого психічного або іншого захворювання, внаслідок якого ОСОБА_3 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони відповідача про призначення повторної судової комісійної психолого-психіатричної експертизи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів відповідача та просить залишити ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, є батьком ОСОБА_1 та чоловіком ОСОБА_2 .

Відповідно до договору дарування, укладеного 27 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Липовенко Н. І., ОСОБА_3 подарував, a ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно заповіту, посвідченого 30 листопада 2016 року приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Липовенко Н. І., ОСОБА_3 :

- належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2, належні йому земельні ділянки площею - 0,1525 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та площею - 0,4010 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовані за вказаною адресою, заповів ОСОБА_2 ;

- належну йому на праві власності земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею - 4,0909 га, розташовану на території Шарківської сільської ради Рокитнянського району Київської області, заповів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- фермерське господарство "Україна" заповів ОСОБА_2 ;

- все інше належне йому на день смерті майно заповів ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

28 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Липовенко Н. І. з заявою про прийняття спадщини.

За життя, ОСОБА_3, у період з 1979 року по 2012 рік у зв`язку із зловживанням алкогольними напоями неодноразово проходив лікування у КЗ КОР "Обласне психіатрично-наркологічне об`єднання", де йому відповідно було поставлено діагнози, викликані залежністю від вживання алкогольних напоїв, зокрема хронічний алкоголізм, психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю із різними супутніми діагнозами.

У період з 19 липня по 31 липня 2015 року ОСОБА_3 проходив лікування в КМЗ "Рокитнянська центральна районна лікарня", під час якого йому встановлено діагнози: пневмосклероз, синдром залежності від алкоголю, абстинентний сидром.

Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричного експерта № 35-ц від 22 серпня 2018 року ОСОБА_3 за життя страждав на органічне ураження головного мозку інтоксикаційного ґенезу із стійкими, вираженими змінами особистості. Станом на 27 грудня 2014 року та 30 листопада 2016 року він за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Згідно з висновком повторної посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 8 від 24 січня 2019 року ОСОБА_3 на час посвідчення ним 27 грудня 2014 року договору дарування житлового будинку з відповідними господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, та посвідчення ним 30 листопада 2016 року складеного особисто заповіту страждав на органічне ураження головного мозку поєднаного ґенезу (судинно-інтоксикаційного) з інтелектуально-мнестичним зниженням і психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності з вираженими змінами особистості. ОСОБА_3, враховуючи стан його здоров`я на 27 грудня 2014 року та 30 листопада 2016 року за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1233 ЦК Українизаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставоюнедійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У якості правової підстави для визнання договору дарування від 27 грудня 2014 року та заповіту від 30 листопада 2016 року недійсними, позивач посилається на невідповідність змісту цих правочинів дійсному волевиявленню дарувальника і заповідача на розпорядження належним йому майном, оскільки на момент складання вказаних правочинів останній страждала на психічні та поведінкові розлади, внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності, у зв`язку з чим не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Під час розгляду даної справи, з метою встановлення наявності такого стану у спадкодавця, як дарувальника намомент укладення договору дарування та заповідача на момент складення заповіту судом першої інстанції призначалась дві посмертні судово - психіатричні експертизи, якими встановлено, що останній на момент вчинення оспорюваних правочинів не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

З урахуванням належної оцінки вказаних висновків посмертної судово-психіатричної експертизи та повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи, а також інших зібраних у справі доказів, в тому числі показів свідків, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що в момент укладення 27 грудня 2014 року договору дарування та складення 30 листопада 2016 року заповіту ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, а отже наявні підстави для визнання цих правочинів недійсними.

Доводи касаційної скарги, що під час проведення експертиз не були враховані усі зібрані у справі докази, є необґрунтованими та спростовуються змістом висновків судових експертиз, які ґрунтуються не лише на даних медичної документації, а й на дослідженні показів свідків, яким експерти дали ретельний аналіз. При цьому, повторна експертиза призначалась за клопотанням сторони відповідача і при призначенні останньої судом було враховано надані цією стороною докази, які в подальшому стали предметом експертного дослідження.

Посилання заявника на покази свідків сторони відповідача, згідно із якими спадкодавець усвідомлював значення своїх дій на день укладення спірних правочинів, не спростовують висновків експертних установ та не впливають на правильність ухвалених у справі судових рішень.

Доводи касаційної скарги про безпідставне відхилення апеляційним судом клопотання відповідача про призначення (другої) повторної судової комісійної психолого-психіатричної експертизи, є необґрунтованими, оскільки медична документація, яка містилась в матеріалах справи на час проведення судово-медичних експертиз, була досліджена судовими експертами з наданням відповідних оцінок. Обґрунтованих підстав для сумнівів щодо обґрунтованості та повноти висновків проведених судово-психіатричних експертиз відповідачем не наводилося, і такі у суду першої інстанції були відсутні.

Доводи касаційної скарги, що первинна експертиза не могла проводитися експертами КП Київської обласної ради "Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання" є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 12 Переліку установ, у яких проводяться судово-психіатричні експертизи, затвердженого наказом МОЗ від 29 червня 2017 року № 729, вказаний комунальний заклад станом на дату складання висновку № 35-ц від 22 серпня 2018 року був наділений повноваженнями на проведення судово-психіатричної експертизи.

Доводи касаційної скарги, що суди односторонньо надали оцінку доказам, надали перевагу показанням свідків з боку позивача, не спростувавши показань свідків, допитаних з боку відповідача є безпідставними, оскільки рішення судів є вмотивованими та містять відповідні висновки щодо оцінки доказів, в тому числі щодо оцінки їх сукупності.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявника з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку заявника свідчить про відсутність підстав для визнання договору дарування та заповіту недійсними за правилами статті 225 ЦК України, проте такі аргументи були спростовані під час розгляду справи.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 04 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року залишити без змін.