розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінстандарт" (далі - ТОВ "ФК "Укрфінстандарт"), ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що між ним, ОСОБА_1, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 укладено: Генеральну кредитну угоду від 28 серпня 2008 року № 98; кредитний договір від 28 серпня 2008 року № 014/14-10/437 G 98; кредитний договір від 31 жовтня 2007 року № 014/0031/82/82982; кредитний договір від 14 жовтня 2005 року № 014/0031/84/36070. Він, ОСОБА_1, також є поручителем та майновим поручителем за указаною кредитною угодою.

14 листопада 2017 року між ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладений договір про відступлення права вимоги від 14 листопада 2017 року № 14-11/ФК-17, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває права вимоги та інші права, що належать первісному кредитору або можуть виникнути у майбутньому, за виключенням права нарахування процентів за користування коштами у майбутньому, на підставі Генеральної кредитної угоди від 28 серпня 2008 року № 98, у рамках якої укладений кредитний договір від 28 серпня 2008 року № 014/14-10/437 G 98; кредитний договір від 31 жовтня 2007 року № 014/0031/82/82982; кредитний договір від 14 жовтня 2005 року № 014/0031/84/36070, додаткова угода від 14 жовтня 2005 року № 014/0031/84/36070/00000060 (основні договори), укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", право вимоги за якими перейшло до ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" на підставі договору про відступлення права вимоги від 14 листопада 2017 року, що був укладений між ПАТ "Кристалбанк" та ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" із ОСОБА_3 (боржник) у день повної оплати новим кредитором за цим договором згідно з пунктами 2.1., 2.2.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору відступлення права вимоги здійснюється на платній основі. Ціна відступлення права вимоги становить: 1) за кредитним договором від 28 серпня 2008 року № 014/14-10/437G98 - 300 000,00 грн; 2) за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року № 014/0031/82/82982 - 50 000 грн; 3) за кредитним договором від 14 жовтня 2005 року № 014/0031/84/36070 - 400 000,00 грн, а всього 770 000,00 грн, яка сплачується новим кредитором на користь первісного кредитора шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1, відкритий у ПАТ "Альфа-банк", МФО 300346, ЄДРПОУ 41153878. Ціна відступлення в сумі, яка вказана в пункті 2.1 цього договору, має бути сплачена новим кредитором у день укладення цього договору. Враховуючи оплатний характер договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами, вважає, що останній за своєю правовою природою є договором факторингу, у якому ОСОБА_2 виступив фактором, передавши грошові кошти у розпорядження клієнту ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" за плату, а клієнт ТОВ ФК "Укрфінстандарт" відступив факторові ОСОБА_2 своє право грошової вимоги до боржника ОСОБА_3

ОСОБА_2 не може бути клієнтом у договорі факторингу, оскільки не є суб`єктом підприємницької діяльності, а отже, особою, яка відповідно до закону має право укладати правочини, пов`язані з факторингом. Між сторонами оспорюваного договору не проведено розрахунків, що свідчить про недотримання сторонами усіх його істотних умов та також є підставою для визнання його недійсним. З огляду на недійсність договору про відступлення права вимоги від 14 листопада 2017 року № 14-11/ФК-17, вважає, що договір про відступлення права вимоги за договорами поруки від 14 листопада 2017 року, який є похідним від попереднього договору, а отже, він також є недійсним, оскільки він не відповідає вимогам статей 4, 203, 215 ЦК України, які ставляться до правочинів.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 14 листопада 2017 року № 14-11/ФК-17 та договір про відступлення прав вимоги за договорами поруки від 14 листопада 2017 року, укладені між ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" та ОСОБА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що за своєю правовою природою укладений між сторонами 14 листопада 2017 року договір відступлення права вимоги № 14-11/ФК-17 не є договором факторингу, між сторонами укладено саме договір цесії, суб`єктний склад сторін договору відповідає вимогам закону, посилання позивача на удаваність договору, є безпідставним. З огляду на недоведеність недійсності основного договору, похідний від нього договір відступлення прав за договорами поруки від 14 листопада 2017 року також не може бути визнаний недійсним.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що укладений між сторонами договір не є договором факторингу, оскільки при цесії право вимоги також може бути передано за плату. При цьому, позивачем не доведено, що ціна відступлення права вимоги становить різницю між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо. Факт фінансування клієнта, або обов`язок такого за плату, з умов договору не вбачається. До ОСОБА_2 перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам статті 514 ЦК України.Оскільки між сторонами укладено саме договір відступлення права вимоги, який не підпадає під ознаки договору факторингу, та не вимагає у відповідача ліцензії на здійснення фінансових операцій або статусу суб`єкта підприємницької діяльності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав, наведених позивачем у позовній заяві, для визнання такого договору недійсним.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 рокута постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16. Фактичне відступлення вимоги у розмірі 382 085,59 доларів США та 5 366 836,53 грн лише за 770 000,00 грн свідчить про те, що оспорюваний договір є договором факторингу. На її адресу не надходило письмового повідомлення про відступлення права за договорами поруки, що свідчить про невиконання відповідачами істотних умов оспорюваного договору № 2. Судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що додатки до оскаржуваного договору, а саме до договору про відступлення права вимоги від 14 листопада 2017 року, не відповідають змісту самого договору, оскільки містять елементи, які вказують на приналежність до іншого правочину.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Обставини встановлені судами

Між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено Генеральну кредитну угоду від 28 серпня 2008 року № 98, у рамках якої укладений кредитний договір від 28 серпня 2008 року № 014/14-10/437 G 98, кредитний договір від 31 жовтня 2007 року № 014/0031/82/82982, кредитний договір від 14 жовтня 2005 року № 014/0031/84/36070.

14 листопада 2017 року між ПАТ "Кристалбанк" (первісний кредитор), який відповідно до договору факторингу (портфельного відступлення права вимоги) від 24 травня 2017 року, набув права вимоги по частині активів ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", які визначені відповідно до Реєстру відступлення прав вимоги від 25 травня 2017 року, в тому числі права кредитора за Генеральною кредитною угодою від 28 серпня 2008 року № 98, та ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" (новий кредитор) укладений договір відступлення права вимоги.

14 листопада 2017 року між ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладений договір відступлення права вимоги № 14-11/ФК-17.

За умовами вказаного договору первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває права вимоги та інші права, що належать первісному кредитору або можуть виникнути в майбутньому, за виключенням права нарахування процентів за користування коштами в майбутньому, на підставі Генеральної кредитної угоди від 28 серпня 2008 року № 98, у рамках якої укладений кредитний договір від 28 серпня 2008 року № 014/14-10/437 G 98; кредитний договір від 31 жовтня 2007 року № 014/0031/82/82982; кредитний договір від 14 жовтня 2005 року № 014/0031/84/36070, додаткова угода від 14 жовтня 2005 року № 014/0031/84/36070/00000060 (основні договори), укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", право вимоги за якими перейшло до ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" відповідно до договору про відступлення права вимоги від 14 листопада 2017 року, що був укладений між ПАТ "Кристалбанк" та ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" із ОСОБА_3 (боржник) у день повної оплати новим кредитором за цим договором, згідно з пунктами 2.1, 2.2.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 цього договору, відступлення права вимоги здійснюється на платній основі. Ціна відступлення права вимоги становить: 1) за кредитним договором від 28 серпня 2008 року № 014/14-10/437G98 - 300 000,00 грн; 2) за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року № 014/0031/82/82982 - 50 000,00 грн; 3) за кредитним договором від 14 жовтня 2005 року № 014/0031/84/36070 - 400 000,00 грн, а всього 770 000,00 грн, яка сплачується новим кредитором на користь первісного кредитора шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1, відкритий у ПАТ "Альфа-банк", МФО 300346, ЄДРПОУ 41153878. Ціна відступлення в сумі, яка вказана в пункті 2.1 цього договору, має бути сплачена новим кредитором у день укладення цього договору.

14 листопада 2017 року між ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладений договір відступлення права вимоги за договорами поруки.

Відповідно до умов договору відступлення права вимоги від 14 листопада 2017 року № 14-11/ФК-17, загальна сума заборгованості за основними договорами на день укладення цього договору становить 382 085,59 дол. США та 5 366 836,53 грн, із яких: заборгованість за кредитним договором від 14 жовтня 2005 року № 014/0031/84/36070 - 104 379,03 дол. США - основний борг; 117 992,82 дол. США - нараховані відсотки; 4 873 024,95 грн - штрафні санкції до 25 травня 2017 року; заборгованість за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року № 014/0031/82/82982 - 201 852,53 грн - основний борг; 246 438,33 грн - нараховані відсотки; 33 588,49 грн - штрафні санкції до 25 травня 2017 року; заборгованість за кредитним договором від 28 серпня 2008 року № 014/14-10/437G98 - 63 133,94 дол. США - основний борг; 96 579,80 дол. США - нараховані відсотки; 11 932,23 грн - штрафні санкції до 25 травня 2017 року.

Остаточна сума заборгованості, що відступається, визначається відповідним актом приймання-передавання права вимоги за основними договорами.

Відступлення права вимоги за кредитними договорами здійснюється в повному обсязі та на умовах, які існуватимуть на момент переходу права вимоги (за виключенням права нарахування процентів за користування коштами в майбутньому та права стягнення та нарахування пені, комісійної винагороди та інших платежів, встановлених умовами основних договорів) (пункт 1.3 договору).

Відповідно до акта приймання-передавання права вимоги за Генеральною кредитною угодою від 28 серпня 2008 року № 98 у рамках якої укладений кредитний договір від 28 серпня 2008 року № 014/14-10/437 G 98, кредитний договір від 31 жовтня 2007 року № 014/0031/82/82982, кредитний договір від 14 жовтня 2005 року № 014/0031/84/36070/, від 14 листопада 2017 року, ТОВ "ФК "Укрфінанстандарт" передає, а ОСОБА_2 приймає право вимоги у розмірі: заборгованість за кредитним договором від 14 жовтня 2005 року № 014/0031/84/36070 - 104 379,03 дол. США - основний борг; 117 992,82 дол. США - нараховані відсотки; 4 873 024,95 грн - штрафні санкції до 25 травня 2017 року; заборгованість за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року № 014/0031/82/82982 - 201 852,53 грн - основний борг; 246 438,33 грн - нараховані відсотки; 33 588,49 грн - штрафні санкції до 25 травня 2017 року; заборгованість за Генеральною кредитною угодою від 28 серпня 2008 року № 98, у рамках якої укладений кредитний договір від 28 серпня 2008 року № 014/14-10/437G98 - 63 133,94 дол. США - основний борг; 96 579,80 дол. США - нараховані відсотки; 11 932,23 грн - штрафні санкції до 25 травня 2017 року.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав вважати оспорюваний правочин договором факторингу, оскільки при цесії право вимоги також може бути передано за плату. До ОСОБА_2 перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам статті 514 ЦК України. Оспорюваний ОСОБА_1 договір не є договором факторингу, оскільки позивачем не доведено, що ціна відступлення права вимоги становить різницю між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо. Умови договору про відступлення права вимоги, не передбачає факту фінансування клієнта, або обов`язок такого за плату.

Разом з тим, Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. За змістом статей 512 ЦК України, статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на день укладення договорів факторингу), у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. У разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення чи ліквідації, спадкування тощо) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Положення частини першої статті 1083 ЦК України регулюють питання наступного відступлення права грошової вимоги після укладення договору факторингу.

Так, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (частина перша статті 1083 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352"Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Зі статтей 1077 та 1079 Цивільного кодексу України та частини п`ятої статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що договір факторингу зачіпає інтереси трьох сторін: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 того ж Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг належить до фінансових послуг (пункт 11 частини 1 статті 4 Закону).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг є фінансовою послугою вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Вказана норма передбачає правило за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання.

Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій(частини 1 та 2 статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

Здійснюючи розмежування договору цесії від договору факторингу потрібно враховувати, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги, Цивільний Кодекс (435-15) передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 512 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги (як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом (первісним кредитором) фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладання) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити у судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про те, що оспорюваний у цій справі договір про відступлення права вимоги за договорами кредиту та поруки, незважаючи на їхню назву, за своєю правовою природою є договорами факторингу з огляду на те, що з укладенням договорупро відступлення права вимоги відбулася заміна кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, і який надавав позивачу у цій справі фінансові послуги. Крім того, про те, що оспорюваний договір по своїй суті є договором факторингу, свідчить і те, що розмір вимог, які відступаються є більшим, ніж сума, яку новий кредитор сплатив зв відступлення такої вимоги.

З урахуванням наведено, оскільки оспорюваний у справі договір по своїй суті є договором факторингу, фізична особа - ОСОБА_2 не може бути новим кредитором у спірних правовідносинах, адже для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа, проте ОСОБА_2 не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , які можуть надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.

При цьому, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що за спірним договором ОСОБА_2 передано право вимоги у чітко визначеному розмірі, без права на стягнення від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору у майбутньому, які можуть характеризувати таку передачу як факторинг, оскільки відповідно до пункту 1.1 договору відступлення права вимоги від 14 листопада 2017 року № 14-11/ФК-17 первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває права вимоги та інші права, що належать первісному кредитору, або можуть виникнути в майбутньому, за виключенням права нарахування процентів за користування коштами в майбутньому, на підставі Генеральної кредитної угоди.

Оскільки за обставинами справи, встановленими судами, є очевидним, що з укладенням оспорюваних договорів про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги відповідно оспорювані у цій справі договори суперечать положенням статті 1079 ЦК України.

Враховуючи те, що вказані правочини суперечить вимогам ЦК України (435-15) , оскільки фізична особа не може бути кредитором у зобов`язанні, права кредитора за яким відступили, договори про відступлення права за кредитними договорами та договором поруки, такі правочини є недійсними з моменту укладення.

Наведене свідчить, що судами неправильно застосовані норми матеріального права, а саме положення частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на порушення норм матеріального права, та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, з ТОВ "ФК "Укрфінстандарт", ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги по 928,80 грн із кожного.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, з ТОВ "ФК "Укрфінстандарт", ОСОБА_2 на її користь необхідно стягнути судовий збір за подання касаційної скарги по 840,80 грн із кожного.

Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 рокута постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Івано-Франківської ОД АТ "Райффайзен Банк Аваль", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінстандарт", ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги задовольнити.

Визнати недійними договір про відступлення права вимоги від 14 листопада 2017 року № 14-11/ФК-17 та договір про відступлення прав вимоги за договорами поруки від 14 листопада 2017 року, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінстандарт" та ОСОБА_2 .