розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 13 травня 2017 року у складі судді Кучина Н. Г. та постанову Волинського апеляційного суду від 01 жовтня

2019 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Федонюк С. Ю., Здрилюк О. І. та касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_5, на ухвалу Рівненської міського суду Рівненської області від 21 жовтня 2019 року у складі судді Смолій Л. Д. та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 лютого

2020 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Бондаренко В. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_4, діючи як представник від імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними.

У травні 2017 року ОСОБА_4, діючи як представник від імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1, звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на житловий будинок (домоволодіння) та земельну ділянку (кадастровий № 5610100000:01:066:0066), що знаходяться по АДРЕСА_1 . До набрання чинності рішенням у справі заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна.

В обґрунтування заяви вказувала, що на її думку, за недійсними правочинами, що є предметом позову, було відчужено житло, право користування яким належить неповнолітній ОСОБА_1, а саме: житловий будинок та земельну ділянку (кадастровий № 5610100000:01:066:0066), що знаходяться по АДРЕСА_1 . Власником указаного майна є ОСОБА_6 . Існує реальна можливість, що за період розгляду позову та винесення законного рішення, ОСОБА_6 буде здійснено подальше відчуження майна, яке було відчужено внаслідок договорів, що є предметом позову. Відчуження майна спричинить збільшення кількості відповідачів та утруднить розгляд справи у строки, які передбачені процесуальним законом, може нанести збитки набувачам майна.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо заяви про забезпечення позову

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 травня 2017 року заяву задоволено.

Накладено арешт на житловий будинок (домоволодіння) та земельну ділянку (кадастровий № 5610100000:01:066:0066), що знаходяться по АДРЕСА_1 та заборонено будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна до набрання рішенням законної сили.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що суд, встановивши, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову про визнання оспорюваних правочинів недійсними, зробив висновок про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 22 червня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 задоволено. Ухвалу Рiвненського мiського суду Рівненської області від 13 травня 2017 року скасовано, а заяву ОСОБА_4, яка подала її в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1, про вжиття заходів забезпечення позову повернуто особі, яка її подала.

Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє від імені та в інтересах, як законний представник неповнолітньої ОСОБА_1, задоволено частково.

Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 22 червня 2017 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката Костевича Т. О. задоволено.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 13 травня

2017 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_4, як представника ОСОБА_1, про забезпечення позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2, як законного представника неповнолітньої ОСОБА_1, на постанову Рівненського апеляційного суду

від 21 лютого 2019 року задоволено.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Волинського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_6, поданою його представником - Костевичом Т. О., задоволено частково. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 13 травня 2017 року в частині заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо житлового будинку (домоволодіння) та земельної ділянки кадастровий

№ 5610100000:01:066:0066), що знаходяться у АДРЕСА_1, скасовано. В решті ухвалу суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що накладаючи арешт на спірне майно, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про необхідність забезпечення вказаного позову шляхом накладенням арешту на майно, оскільки обраний судом спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами та таким, що належним чином забезпечить виконання рішення суду, у випадку задоволення позову. Разом з тим, в порушення вимог пункту 2 частини першої статті 152 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) суд заборонив

будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо спірно майна, та не звернув уваги, що такі дії повинні бути конкретизованими, забезпечивши позов у такий спосіб суд фактично обмежив можливість відповідача користуватися майном, таким чином практично вирішив спір по суті, що є неприпустимим на стадії забезпечення позову.Крім того, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не навів правових підстав застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування необхідності його застосування.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 21 жовтня

2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, щоу судові засідання 23 серпня 2019 року, 23 вересня 2019 року та 21 жовтня 2019 року позивач, будучи належним чином повідомленою про дату та час розгляду справи, не з`явилась, заяви про розгляд справи без її участі не подала, про причини неявки суд не повідомила. Зважаючи на те, що неявка позивача перешкоджає розгляду справи по суті, в судові засідання ОСОБА_1 не з`явилась, заяви про розгляд справи без її участі суду не подала, суд вважав за необхідне залишити позовну заяву без розгляду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 21 жовтня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що правильним є висновок суду першої інстанції про необхідність залишення позову без розгляду, враховуючи те, що позов ОСОБА_1 до суду надійшов ще 30 березня 2017 року і з того часу справа по суті не розглядалась. Законним представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2, яка вступила в справу 12 травня 2017 року, поштова кореспонденція, направлена судом на вказану нею адресу, не отримувалась, а поверталась до суду. Натомість, законним представником ОСОБА_2 до суду направлялись заяви, клопотання, відводи, скарги.

В останні судові засідання, призначені на 25 липня 2019 року, 23 серпня

2019 року, 23 вересня 2019 року та 21 жовтня 2019 року, позивач ОСОБА_1, її представники не з`явилися. Про причини неявки суд не повідомили, заяву про розгляд справи без їх участі не подавали. Про дату та час судових засідань позивач ОСОБА_1 повідомлялась судовими повістками про виклик до суду за адресою, яка зазначена нею у позовній заяві як адреса для листування: АДРЕСА_2 . Повідомлення повернуті до суду без вручення адресату за закінченням терміну зберігання. Окрім того, на офіційному веб-сайті Рівненського міського суду Рівненської області на порталі "Судова влада" розміщене оголошення про виклик ОСОБА_1 до суду на 21 жовтня 2019 року на 11 годину 40 хвилин.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_6, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області

від 13 травня 2017 року та постанову Волинського апеляційного суду

від 01 жовтня 2019 року.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Рівненської міського суду Рівненської області від 21 жовтня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження судового розгляду.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 18 листопада 2019 року та від 28 травня

2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_6, третя особа - відділ опіки та піклування Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання правочинів недійсними призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що згідно із рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/1478/18

від 02 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Рівненської області від 03 жовтня 2019 року, встановлено, що позивач у цій справі ніколи не перебувала/проживала у будинковолодінні, визнана такою, що втратила право на користування житловим приміщенням за вказаною адресою, не є членом сім`ї власника будинку, а факт її реєстрації у спірному будинку створює ОСОБА_6 безумовні перешкоди у здійсненні його права власності. Інтереси неповнолітньої дитини не порушено, оскільки позивачка має у власності інше майно, а саме квартиру.

Суд дійшов висновку про те, що єдиними підставами для забезпечення позову, в тому числі для накладення арешту на житловий будинок (домоволодіння) та земельну ділянку (кадастровий

№ 5610100000:01:066:0066), що знаходяться в АДРЕСА_1 до набрання чинності рішенням у справі, заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо житлового будинку (домоволодіння) та земельної ділянки є припущення щодо неможливості або утруднення виконання судового рішення в подальшому, оскільки відсутні належні та достатні докази, які можуть свідчити про вчинення

ОСОБА_6 дій із реалізації майна чи підготовки до такої реалізації, належного йому на праві власності.

Із приписів норм ЦПК України (1618-15) вбачається, що забезпечення позову застосовується як засіб запобігання можливим порушенням майнових чи охоронюваних законом інтересів особи. В той же час, жодних правових підстав для забезпечення позову у справі № 569/5089/17-ц немає, оскільки ОСОБА_2 та її неповнолітня дочка ОСОБА_1, жодного законного відношення до вказаного вище майна не мають, оскільки не є його володільцями, користувачами та розпорядниками.

Касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником -

ОСОБА_5., мотивована тим, що неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 759/15271/17, від 11 березня 2020 року у справі № 761/8849/19, від 28 лютого 2019 року у справі № 643/12296/17,

від 25 вересня 2019 року у справі № 759/13766/17, від 15 травня 2019 року

у справі № 754/136/16-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц,

від 07 серпня 2019 року у справі № 569/5089/17 та від 25 квітня 2018 року

у справі № 295/5011/15-ц.

З набуттям позивачкою повноліття (24 липня 2019 року) її батьки втратили повноваження законних представників і, за відсутності в матеріалах справи їх адвокатських посвідчень та довіреності, виданої позивачкою на їх імена, отримання 04 вересня 2019 року та 02 жовтня 2019 року повідомлень про судові засідання у справі ОСОБА_8, який з 24 липня 2019 року не є законним представником позивачки (частина друга статті 59 ЦПК), не є представником позивачки за довіреністю, не є її представником як адвокат, і не проживає разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_3, а тому зазначене не свідчить про належне повідомлення позивачки про її виклик до суду на підготовче засідання, призначене судом на 23 серпня 2019 року, 23 вересня 2019 року та 21 жовтня 2019 року.

У суду відсутні підстави вважати, що позивачка повторно не з`явилася до суду з поважних причин, адже будь-які докази з цього приводу відсутні. Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що згідно частини одинадцятої статті 128 ЦПК оголошенням на офіційному веб-сайті судової влади України може бути повідомлено лише відповідача, третю особу, свідка, місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи яких суду невідоме. Натомість ОСОБА_1 у цій справі є позивачкою і її місцезнаходження суду було відоме (заява від 06 березня 2019 року, звороти рекомендованих повідомлень, супровідний лист від 15 травня 2019 року, направлених Рівненським міським судом на адресу:

Рівненський апеляційний суд не звернув уваги на порушення Рівненським міським судом Рівненської області положень пункту 3 частини першої

статті 257 ЦПК України про те, що позов залишено без розгляду саме в підготовчому засіданні, та не застосував до цих правовідносин висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_6 на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому він просив вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 21 жовтня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником -

ОСОБА_5., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо заходів забезпечення позову

Відповідно до частин першої та третьої статті 151 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції), суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 152 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції), позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" (va009700-06) , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Крім цього, як роз`яснено Верховним Судом України у пункті 10 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, а відповідач фактично не позбавлений користуватись спірним майном за винятком відчуження такого.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок (домоволодіння) та земельну ділянку, що знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1, є достатнім та співмірним видом забезпечення позову у цій справі.

Отже, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що між сторонами існує спір, позивач звернувся до суду з вимогами визнати недійсним договір № 018-0149/12, укладений

14 грудня 2012 року відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області та Рівненською філією товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг" про передання на прилюдні торги домоволодіння, яке складається з земельної ділянки та житлового будинку, що знаходяться у АДРЕСА_1 ; визнати недійсними прилюдні торги, проведені Рівненською філією товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг" 26 березня

2013 року на виконання договору № 018-0149/12 від 14 грудня 2012 року, оформлені протоколом № 018-0149/12 від 26 березня 2013 року; скасувати протокол № 018-0149/12 від 26 березня 2013 року, акт Рівненської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг", свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 2009, видане 20 серпня 2013 року та реєстраційні записи № 2186110 та № 2184866 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_6 на спірне майно.

Тому у разі задоволення позову ОСОБА_1 про визнання зазначених правочинів недійсними, невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту вказаного майна може утруднити виконання рішення суду, оскільки вказане майно зареєстроване за відповідачем та може бути відчужене ним до вирішення спору по суті.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції, тлумачення норм процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував. Згідно зі

статтею 400 ЦПК України встановлення нових обставин та переоцінка доказів не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті з дотриманням вимог процесуального права та не можуть бути скасовані з підстав, викладених у касаційній скарзі.

Щодо залишення позовної заяви без розгляду

Судом встановлено, що 30 березня 2017 року ОСОБА_1, в інтересах та від імені якої діяла представник за довіреністю - ОСОБА_4, звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - відділ опіки та піклування Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання правочинів недійсними.

Ухвалою суду від 20 квітня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.

У позовній заяві представник ОСОБА_1 вказує про місце реєстрації останньої: АДРЕСА_1, а адресу для листування: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки Центру з надання адміністративних послуг ОСОБА_1 знята з реєстрації по АДРЕСА_1

з 10 жовтня 2016 року (а. с. 42, т. 1).

12 травня 2017 року до суду подала заяву ОСОБА_2 - мати ОСОБА_1, просила залучити її до участі у справі, як законного представника (а. с. 120, т. 1).

27 липня 2017 року подав до суду заяву ОСОБА_3 - батько ОСОБА_1, який просив залучити його до участі у справі, як законного представника ОСОБА_1 (а. с. 213, т. 1).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує адресу проживання:

АДРЕСА_4 . Разом з тим, матеріали справи до 21 жовтня 2019 року не містять заяви ОСОБА_1, її представників про зміну місця проживання або перебування та направлення їй поштової кореспонденції за новою адресою. Тільки 18 листопада 2019 року у заяві про відвід судді Бештинарська А. О. зазначила адресу проживання:

АДРЕСА_4 (а. с. 26, т. 2).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня

2019 року задоволено заяву про відвід судді та вказану цивільну справі передано для повторного автоматичного розподілу між суддями в порядку статті 33 ЦПК України.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня

2019 року прийнято до свого провадження вказану цивільну справу та призначене підготовче судове засідання на 23 серпня 2019 року.

В останні судові засідання, призначені на 25 липня 2019 року, 23 серпня

2019 року, 23 вересня 2019 року та 21 жовтня 2019 року, позивач ОСОБА_1, її представники не з`явилася. Про причини неявки суд не повідомили, заяву про розгляд справи без їх участі не подавали.

27 червня 2019 року судова повістка вручена ОСОБА_3 (а. с. 245, т. 1).

02 липня 2019 року судова повістка вручена ОСОБА_1 з повідомленням про судове засідання на 25 липня 2019 року (а. с. 246,

04 вересня 2019 року про судове засідання на 23 серпня 2019 року повідомлений представник ОСОБА_3 . Також йому 02 жовтня

2019 року вручена повістка про судове засідання на 21 жовтня 2019 року

(а. с. 1, 6, т.2).

Статтею 196 ЦПК України передбачено, що для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

Положеннями статті 189 ЦПК України визначено, що завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи (частина перша статті 197 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 200 ЦПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, зокрема й про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті, проте така ухвала у матеріалах справи відсутня. Отже, підготовче засідання у справі не було закрито, а справа не була призначена до судового розгляду у судовому засідання відповідно до вимог закону.

Згідно з частинами першою та другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні.

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

За змістом пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Аналіз змісту пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України свідчить про те, що залишення позовної заяви без розгляду з цієї підстави може мати місце лише в тому випадку, якщо позивач, який був належним чином повідомлений про час слухання справи, повторно не з`явився саме в судове засідання, а не в підготовче засідання.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі № 759/15271/17 (провадження

№ 61-14373св19) та від 11 березня 2020 року у справі № 761/8849/19 (провадження № 61-21428св19).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня

2019 року прийнято до свого провадження вказану цивільну справу та призначене підготовче судове засідання на 23 серпня 2019 року, в яке позивач не з`явилась, та відкладено розгляд справи на 23 вересня 2019 року, а потім на 21 жовтня 2019 року, в яке позивач повторно не з`явилася.

За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержання норм процесуального права, зокрема позов залишено без розгляду у підготовчому засіданні, що суперечить вимогам пункту 3 частини першої

статті 257 ЦПК України, а тому касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_5, слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати і передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.