2011 року, однак у визначений термін грошові кошти не повернула. 13 вересня 2011 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики № 1, за умовами якого він передав відповідачеві 28 250 доларів США (еквівалентно 225 217,48 грн) двома частинами, а саме: 12 000,00 доларів США та 16 500,00 доларів США, строком на один рік з моменту отримання позичальником позики. Позика у розмірі 12 000,00 доларів США оформлена розпискою від 13 березня 2011 року.

01 грудня 2011 року між ним і ОСОБА_3 укладений договір позики № 2, за умовами якого він передав відповідачеві 523 325,35 грн, що еквівалентно

65 500,00 доларів США, строком на один рік з моменту отримання позичальником позики. Передача грошових коштів відповідачеві підтверджується власноручно написаною ним розпискою від 01 грудня 2011 року.

Посилаючись на те, що відповідачі у визначений договорами строк, зобов`язання щодо повернення грошових коштів не виконали, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість у розмірі 1 859 148,96 грн, що еквівалентно 65 766,24 доларів США, а з ОСОБА_3 заборгованість у розмірі

3 330 797,87 грн, що еквівалентно 71 490,54 доларів США.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 5 189 946,81 грн, з яких: з ОСОБА_2 за договором позики від 13 вересня 2011 року № 1 стягнуто 1 859 148,96 грн, що еквівалентно 65 766,24 доларів США; з ОСОБА_3 за договором позики від 01 грудня 2011 року № 2 стягнуто 3 330 797,87 грн, що еквівалентно 71 490,54 доларів США.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не виконали зобов`язання щодо повернення грошових коштів у строк, визначений договорами позики від 13 вересня 2011 року та від 01 грудня 2011 року, а тому вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за указаними договорами, є обгрунтованими, оскільки підтверджені достатніми та допустимими доказами.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2019 року заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Ухвала суду мотивована тим, що відповідачі належно повідомлялися про розгляд справи, суд неодноразово направляв судові повістки за різними адресами місцезнаходження відповідачів, виклик здійснювався також через офіційний сайт судової влади, заяв про неможливість прибути в судове засідання з поважних причин від них не надходило. Посилання відповідачів на те, що судові повістки отримувала теща ОСОБА_3 - ОСОБА_6, яка через свій похилий вік і проблеми зі здоров`ям не передала листи їх отримувачу, суд вважав необгрунтованими. Крім того, у заяві про перегляд заочного рішення, відповідачі не зазначили доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено частково, заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 травня 2019 року скасовано, направлено справу для розгляду по суті за встановленою законом підсудністю до Козятинського міськрайонного суду Вінницької області.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) у зв`язку з тим, що встановлене договорами позики місце повернення позики - м. Вінниця, не є вирішальним для визначення підсудності Вінницькому міському суду Вінницької області, оскільки сплив строк, на який надавалися позики, що становив один рік з моменту її отримання. Передаючи справу на розгляд за підсудністю до Козятинського міськрайонного суду Вінницької області суд виходив із того, що відповідачі зареєстровані та проживають у м. Козятин Вінницької області, що забезпечить розгляд справи з участю обох сторін.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, у якій заявник просила скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 03 травня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що при поданні позовної заяви позивач керувався приписами частини восьмої статті 28 ЦПК України, відповідно до якої позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів. Зважаючи на те, що у договорах позики місцем їх виконання зазначено м. Вінниця, висновки апеляційного суду про порушення правил територіальної підсудності є помилковими.

На виконання вимог статті 187 ЦПК України суд першої інстанції здійснив відповідні запити з метою отримання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідачів, та у подальшому здійснював виклики за адресою їх реєстрації -

АДРЕСА_1 . Судом вжито всі процесуальні заходи для з`ясування місця проживання відповідачів, повідомлення їх за можливими адресами як поштою, так і шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті суду, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно вважав обгрунтованими доводи ОСОБА_3 про те, що він не був повідомлений про розгляд справи.

Оскільки відповідачі належним чином повідомлялися про судові засідання за зареєстрованим місцем їх проживання, частина повісток була вручена, із заявами про відкладення розгляду справи із зазначенням поважних причини неявки до суду не зверталися, клопотань про передачу справи за підсудністю до іншого суду, а також заяв про застосування позовної давності до місцевого суду не подавали, суд апеляційної інстанції не мав правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи на новий розгляд до Козятинського міськрайонного суду Вінницької області.

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ОСОБА_3 та ОСОБА_2, у якому відповідачі просили касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на те, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для розгляду справи за загальними правилами територіальної підсудності є законним та обгрунтованим. Вказані позивачем договори позики, у яких зазначено місце виконання зобов`язання - м. Вінниця, не складають одного цілого з написаними борговими розписками.

Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи; стягнув суму, яка є втричі більшою за суму боргу; не урахував, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності; розгляд справи без участі відповідачів позбавив їх права надати пояснення по суті спору та подати заяву про застосування позовної давності.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

02 грудня 2019 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

13 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики № 1 на суму 28 250,00 доларів США, що на момент підписання договору було еквівалентно 225 217,48 грн. Позикодавець передавав позику двома частинами: перша - 12 000,00 доларів США на строк до 13 вересня 2011 року; друга частина - 16 250,00 грн на строк до 09 грудня 2011 року (пункт 2.4 договору). Пунктом 2.3 договору передбачено, що позика надається в готівковій формі з оформлення розписки позичальником. Місце повернення позики:

м. Вінниця (пункт 3.7 договору).

Відповідно до розписки від 09 грудня 2010 року ОСОБА_2 в присутності двох свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_3, отримала від ОСОБА_1 кошти в сумі 16 250,00 доларів США, та зобов`язалась повернути борг до 09 грудня 2011року.

Згідно розписки від 13 березня 2011 року, ОСОБА_2 отримала грошові кошти від ОСОБА_1 у розмірі 12 000,00 доларів США, які зобов`язувалася повернути 15 березня 2012 року.

01 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики № 2 на суму 65 500,00 доларів США, що на момент підписання договору було еквівалентно 523 325,35 грн. Позикодавець передав всю позику одноразово (пункт 2.4 договору). Пунктом 2.3 сторони обумовлено, позика надається в готівковій формі з оформлення розписки позичальником. Місце повернення позики: м. Вінниця (пункт 3.7 договору).

Відповідно до розписки від 01 грудня 2011 року ОСОБА_1 надав

ОСОБА_3 в борг кошти в сумі 65 500,00 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 01 грудня 2015 року. Факт передачі та отримання вказаної суми коштів засвідчена двома свідками, одним з яких є : ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

За загальним правилом, визначеним статтею 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Виняток із вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 28 ЦПК України позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Відповідно до положень зазначеної норми за місцем виконання договору можуть пред`являтися позови за наявності однієї з наступних умов: у договорі зазначене місце виконання; вимоги, заявлені на підставі договору, який можна виконувати тільки в певному місці.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має дослідити питання належності спору до юрисдикції суду, у тому числі й до територіальної юрисдикції (підсудності).

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом про стягнення боргу за договорами позики на підставі частини восьмої статті 28 ЦПК України - за місцем виконання договорів позики, яким є м. Вінниця.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та направляючи справу для розгляду за встановленою законом підсудністю до Козятинського міськрайонного суду Вінницької області, апеляційний суд виходив із того, що відсутні підстави для застосування правил альтернативної підсудності у даній справі.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно пунктів 3.7 договору позики № 1 від 13 вересня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та договору позики № 2 від 01 грудня

2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, сторони визначили місце повернення позики - м. Вінниця.

Відповідно до статті 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; 4) за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Ураховуючи, що у договорах позики сторони самостійно визначили місце виконання зобов`язання, а саме у м. Вінниця, подання позову про стягнення боргу за такими договорами на підставі правил альтернативної підсудності (частина восьма статті 28 ЦПК України) є правом позивача, що гарантоване йому процесуальним законом.

Суд апеляційної інстанції на зазначене увагу не звернув, дійшов помилкового висновку суду, що подання позову на підставі пункту 3.7 договорів позики на даний час не є вирішальним для визначення підсудності, у зв`язку зі спливом строку на який надавалася позика, оскільки відповідно до пунктів 5 договору позики №1 від 13 вересня 2011 року та договору позики № 2 від 01 грудня

2011 року, указані договори набирають чинності з моменту їх укладення і діють до моменту виконання сторонами у повному обсязі своїх обов`язків згідно з договором.

Ураховуючи наведене, висновок апеляційного суду про те, що умова договору про місце його виконання є нечинною, а тому справа не підлягає розгляду за правилами альтернативної підсудності, не можна визнати законним та обгрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (частина шоста статті 128 ЦПК України).

Помилково встановивши, що справа не підсудна Вінницькому міському суду, суд апеляційної інстанції не перевірив та не надав оцінки доводам відповідачів про неналежне повідомлення про розгляд справи, що позбавило їх можливості надати пояснення по суті позову та подати заяву про застосування позовної давності. В силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати і перевіряти зазначені обставини, та надавати їм власну оцінку.

Таким чином, допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а тому на підставі частини шостої статті 411 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до апеляційного суду.