розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 29 вересня 2015 року в складі судді Салія В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та діда ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що після смерті батька, ОСОБА_5, та після смерті діда, ОСОБА_6, вона вступила в управління спадковим майном і фактично прийняла спадщину, оскільки проживала разом зі спадкодавцем на день його смерті, однак при зверненні до нотаріуса з заявою про заведення спадкової справи та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом їй було відмовлено в зв`язку з тим, що на житловий будинок по АДРЕСА_1 відсутні правовстановлюючі документи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 29 вересня 2015 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 15/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із наявності підстав для задоволення позовних вимог, при цьому врахував заяви ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з яких безспірно вбачалося, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не претендували на спадкове майно, не заперечували щодо оформлення спадщини після смерті їх батька ОСОБА_6 на 15/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, не заперечували щодо задоволення позову, фактично визнавали позовні вимоги, просили про задоволення судом позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд при ухваленні оскаржуваного рішення не взяв до уваги обставини, які мають значення для вирішення справ, що призвело до неправильного та неповного дослідження доказів та їх оцінки. А суд апеляційної інстанції застосував норми Цивільного кодексу України (435-15) (статті 1216, 1217, 1269, 1297) та Закону України "Про нотаріат" (3425-12) (статті 49, 50) без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 2-1114/2011 та від 04 червня 2020 року у справі № 710/1246/17. Крім того, касаційні скарги мотивовані тим, що вони не були належним чином повідомлені про день розгляду справи, відповідно судом першої інстанції було порушено норми процесуального права щодо виклику сторін, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що з копії свідоцтва про народження НОМЕР_1, виданого 03 вересня1988 року вбачається, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .

Встановлено, що ОСОБА_5 є сином ОСОБА_6, що сторонами не заперечувалося та визнавалося.

А відтак, з врахуванням статті 1261 ЦК України ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як діти ОСОБА_6, після його смерті є спадкоємцями першої черги за законом.

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого 21 травня 2005 року підтверджується, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3, виданого 16 квітня 2011 року підтверджується, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з договорами дарування частини житлового будинку, укладеними та посвідченими 30 січня 2010 року та 25 січня 2010 року підтверджено, що ОСОБА_6 подарував ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідно 37/100 та 48/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

На 15/100 частини спірного житлового будинку, що належали ОСОБА_6 заповіт не складав, а відтак спадкування після його смерті здійснюється за законом.

Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_6 є його діти - ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Оскільки спадкоємець за законом ОСОБА_5 помер у 2005 році, тобто, ще до смерті спадкодавця, його батька, ОСОБА_6, то спадкоємцями майна померлого ОСОБА_6 за правом представлення є діти ОСОБА_5 - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Листом від 31 серпня 2015 року № 70/01-16 приватний нотаріус Жидачівського районного нотаріального округу А. Посацька повідомила ОСОБА_1, яка звернулася до нотаріальної контори із заявою про заведення спадкової справи та видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6, про те, що для видачі свідоцтва про право на спадщину необхідний правовстановлюючий документ на спадкове майно.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування.

Частина друга статті 1223 ЦК України передбачає, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом всієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Стаття 1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 на день смерті разом зі спадкодавцем ОСОБА_6, не проживала, оскільки тривалий час перебувала та працювала за межами України.

Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв спадщину (частина перша статті 1272 ЦК України).

Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, у встановлений законом шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталися, із заявою про продовження строку для подання заяви про прийняття спадщини до суду також не зверталися, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не вчинили жодних дій для прийняття спадщини, спадщину після смерті батька, ОСОБА_6, не прийняли.

Також судами встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_2, у якому на день смерті проживав та був зареєстрований спадкодавець ОСОБА_6 .

Враховуючи вищевикладене та встановлені обставини справи, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем на день його смерті у житловому будинку АДРЕСА_1 у відповідності до частини третьої статті 1268 ЦК України свідчить про прийняття нею спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_6, і оскільки спадкодавцю на день смерті належало 15/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, встановивши, що інші спадкоємці спадщини не прийняли, з врахуванням положень частини першої статті 1266 ЦК України, відповідно до якої внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини, обґрунтовано задовольнив позовні вимог ОСОБА_1, визнавши за нею право власності на 15/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції розглянув дану справу без їх участі, чим порушив їх право на участь у судовому засіданні при судовому розгляді, що позбавило їх можливості під час судового розгляду справи надати пояснення, доводи та звернути увагу суду на ті аргументи, які могли бути важливими для правильного вирішення справи є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі у справі подали заяви у яких просили розглядати справу без їх участі та не заперечували щодо прийняття у спадщину ОСОБА_1 15/100 частини житлового будинку, зазначали, що на спадщину не претендують і у подальшому ніяких претензій по відношенню до спадкового майна після смерті батька, ОСОБА_6, мати не будуть, позов просили задовольнити. Крім того, заявники не були позбавлені можливості реалізувати надані їм законом процесуальні права під час розгляду справи апеляційним судом.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.