розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Гусятинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області про встановлення факту батьківства, за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2019 року у складі судді Митражик Е. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Сташківа Б. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про встановлення факту батьківства ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, відносно ОСОБА_4, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Тернопіль. Також просить внести зміни до актового запису про народження № 48 ОСОБА_4, в графі "батько" змінити з " ОСОБА_5 " на " ОСОБА_3 ".

В обґрунтування заяви зазначала, що із ОСОБА_3 перебувала у близьких відносинах з квітня 2015 року по грудень 2018 року. Від цих відносин у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька ОСОБА_4, де в свідоцтві про народження дитини матір`ю вказано - ОСОБА_1, а батько (зі слів матері) - ОСОБА_5 . За життя ОСОБА_3 визнав своє батьківство, займався вихованням та піклувався про дитину, постійно відвідував їх, переймався здоров`ям та емоційним розвитком дочки, однак не встиг оформити батьківство, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (хвороба серця). Встановлення факту батьківства необхідне для захисту прав дитини - оформлення пенсії у зв`язку із втратою годувальника.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанцій

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2019 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства.

Рішення суду обґрунтовано тим, що з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, дійшов висновку про те, що заявником не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які свідчать про походження дитини саме від ОСОБА_3, а сам факт підтримання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 особистих стосунків не може бути покладений в основу визначення біологічного походження дитини від нього.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Просила скасувати рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2019 року та ухвалити нове, яким її заяву задовольнити у повному обсязі.

Постановою Тернопільського апеляційного суду рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду мотивована тим, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішення. Доводи позивача суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 серпня 2020 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Манорик Г. Г., звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення ухвалити нове про задоволення заяви.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Манорик Г. Г., та витребувано цивільну справу з Гусятинського районного суду Тернопільської області.

22 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у абзаці 2 частини 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , де зазначено, про те, що питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. В частині 2 статті 128 СК України, зазначено, підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК (1618-15) України.

Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 у справі № 591/6441/14-ц зазначено про те, що підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Якщо судово-генетична та судово-імунологічна експертизи у справі не проведені, проте, встановлено з підтвердженням належними і допустимими доказами (відповідно до статті 76 ЦПК України: пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів) походження дичини, ОСОБА_4 від ОСОБА_3, спільне виховання ним дитини із заявницею, визнання ним дитини своєю.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 29 липня 2016 року Гусятинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області та Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України № 00024616174 від 19 листопада 2019 року вбачається, що батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_5 (батько) та ОСОБА_1 (мати) (а. с. 8, 27).

Із довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб, виданої Гусятинською селищною радою Гусятинського району Тернопільської області 16 жовтня 2019 року за № 2929 вбачається, що до складу сім`ї ОСОБА_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, входить її дочка - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер в с. Нападівка, Калинівського району, Вінницької області, що стверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00024654343 від 21 листопада 2019 року зробленого виконавчим комітетом Нападівської сільської ради Калинівського району Вінницької області 10 січня 2019 року на підставі актового запису № 1 (а. с. 26).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України, частинами другою-третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Згідно із частинами першою, другою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК (1618-15) України.

Статтею 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Тобто, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України (1618-15) , згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок щодо застосування статті 130 СК України та вказано, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) .

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.

Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.

Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (касаційне провадження № 61-30047св18).

Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які б із достовірністю підтверджували, що вона та померлий ОСОБА_3 спільно проживали й вели спільне господарство до народження ОСОБА_4, спільно виховували та утримували дитину, а також того, що померлий за життя визнавав її своєю дочкою, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди в своїх рішеннях дійшли висновку про відмову у задоволенні позову без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/66441/14-ц, є безпідставними, оскільки у вказаній справі вказані інші фактичні обставини, а саме: позивач посилався на те, що у період з вересня 2001 року по квітень 2010 року сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу у квартирі батьків позивача. Факт доведеності позивачем свого батьківства підтверджується наданими позивачем доказами (обмінною картою № 730 відомостей пологового будинку, пологового відділення лікарні про новонародженого (амбулаторна картка), альбом "Наш малиш") та показаннями свідків, що відповідно до частини другої статті 128 СК України є підставою для визнання батьківства.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.