розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Девляшевського В. А., Пнівчук О. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, посилаючись на те, що 10 серпня 2010 року відповідач ОСОБА_3 позичив у нього грошові кошти в сумі 112 000 доларів США, які зобов`язався повернути у період з 10 вересня 2010 року до 10 липня 2011 року згідно графіку проплат по поверненню боргу, про що видав відповідні розписки. В зазначений строк відповідач зобов`язання по поверненню боргу не виконав, на письмові вимоги позивача повернути позичені кошти не відповів, зустрічі з останнім уникає, на телефонні дзвінки не відповідає. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача на його корнисть основний борг у розмірі 894 888 грн за курсом НБУ станом на 24 липня 2013 року, а також 3 % річних у розмірі 54 722 грн, разом 949 602 грн.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 05 грудня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 949 602 грн заборгованості.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 25 серпня 2015 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення задоволено.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 грудня 2013 року скасовано.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2015 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу передано на розгляд за територіальною підсудністю до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у складі судді Беркещук Б. Б. від 23 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10 серпня 2010 року у розмірі 3 437 440 грн 43 коп.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Василишин Л. В., Соколовського В. М., від 16 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2016 року відмовлено з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України 2004 року.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, у грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Абу-Дабі" (далі - ТОВ "Абу-Дабі") звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Абу-Дабі" повернуто заявнику з підстав, передбачених статтями 292, 297 ЦПК України 2004 року.

Постановою Верховного Суду від 03 травня 2018 року касаційну скаргу ТОВ "Абу-Дабі" задоволено. Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2018 року залучено до участі в справі ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю останнього.

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Абу-Дабі" задоволено. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року скасовано. Ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено.

Постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2018 року скасовано.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року залишено в силі.

У лютому 2020 року ОСОБА_4, як особа, яка не брала участь у справі, звернувся до Івано-Франківського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року.

В апеляційній скарзі зазначав, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права й порушує його права, однак суд не залучив його до участі у справі.

Так, вказував, що 27 грудня 2009 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики коштів, відповідно до умов якого протягом семи місяців з 27 грудня 2009 року по 25 липня 2010 року він передав ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 150 000 доларів США, на підтвердження чого останнім були надані розписки. 25 липня 2010 року під час отримання останньої частини грошових коштів між сторонами було укладено додаткову угоду до договору позики від 27 грудня 2009 року, за умовами якої ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання не укладати із будь-якими третіми особами кредитних договорів, договорів позики, поруки, іпотеки, застави та будь-яких інших договорів, які б створювали для ОСОБА_3 зобов`язання на суму більшу 10 000 грн.

У визначений договором позики строк ОСОБА_3 борг не повернув, тому рішенням Косівського районного суду від 07 грудня 2011 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг в сумі 1 286 285 грн 87 коп.

Вважає, що договір позики від 10 серпня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 порушує умови договору позики коштів від 27 грудня 2009 року, а також частину першу статті 526, частину першу статті 203 ЦК України і відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України є недійсним. Внаслідок його укладення платоспроможність ОСОБА_3 знизилася, при стягненні з нього заборгованості на стадії виконавчого провадження грошові кошти будуть розподілятися пропорційно вимогам кредиторів, а тому оскаржуване рішення Коломийського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року порушує майновий інтерес апелянта на отримання заборгованості з ОСОБА_3 .

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про стягнення боргу закрито.

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуваним рішенням не вирішувалось питання про права, обов`язки та інтереси ОСОБА_4 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 .

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 січня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить судове рішення апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що висновки апеляційного суду про те, що оскаржуваним рішенням місцевого суду не вирішувалось питання про його права, свободи та інтереси є помилковими. Вказує, що між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики від 17 грудня 2009 року та додаткову угоду до вказаного договору від 25 липня 2010 року.

Умовами додаткової угоди було передбачено, що ОСОБА_3 зобов`язався не укладати ні з ким договорів позики на суми більші 10 000 грн.

Таким чином, вважає, що під час розгляду справи апеляційний суд не врахував наявні зобов`язання ОСОБА_3 щодо неукладення інших договорів позики на суму більшу ніж 10 000 грн. Вказує, що укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору позики порушує умови додаткової угоди до договору позики, й, відповідно, стосується його прав та інтересів.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційні скарги

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшли відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, у якому вказано, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до письмових розписок від 10 серпня 2010 року ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 112 000 доларів США, які зобов`язався повернути у період з 10 вересня 2010 року до 10 липня 2011 року згідно графіку проплат по відшкодуванню боргу, який підписаний позичальником і боржником 10 серпня 2010 року.

Після спливу строку повернення позики ОСОБА_1 звертався до відповідача з письмовими вимогами про повернення боргу, однак відповідач на порушення своїх договірних зобов`язань позику не повернув, а тому позичальник звернувся до суду.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

27 грудня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 150 000 доларів США протягом семи місяців з моменту підписання договору по 30 липня 2010 року включно різними сумами, про що сторони склали окремі розписки. Остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мав бути здійснений не пізніше 27 грудня 2010 року.

25 липня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до договору позики від 27 грудня 2009 року, за умовами якої, зокрема, з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника він до повного погашення заборгованості взяв на себе зобов`язання не укладати із будь-якими третіми особами кредитних договорів, договорів позики, поруки, іпотеки, застави та будь-яких інших договорів, які би створювали для позичальника зобов`язання на суму, більшу 10 000 грн.

У визначений в договорі позики строк ОСОБА_3 борг ОСОБА_4 не повернув.

Рішенням Косівського районного суду від 7 грудня 2011 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг в сумі 1 286 285 грн 87 коп.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_4 слід залишити без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_4 вказував, що 27 грудня 2009 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, а 25 липня 2010 року між ними було укладено додаткову угоду до вказаного договору позики.

Згідно умов додаткової угоди від 25 липня 2010 року ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання не укладати з будь-якими третіми особами кредитних договорів, договорів позики, поруки, іпотеки, застави та будь-яких інших договорів, які би створювали для ОСОБА_3 зобов`язання на суму більшу 10 000 грн.

Вказував, що у зв`язку із укладенням між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору позики від 10 серпня 2010 року, платоспроможність останнього значно знизилась, а тому рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року, яким стягнуто на користь ОСОБА_1 заборгованість з ОСОБА_3, безпосередньо впливає на його права та інтереси.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18.

Доводи заявника про те, що додатковою угодою від 25 липня 2010 року ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання не укладати будь-яких інших договорів позики на суму більшу за 10 000 грн, а отже рішенням місцевого суду, яким стягнуто з ОСОБА_3 борг на користь ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, порушено його права та інтереси, не можуть бути прийняті судом, оскільки зі змісту оскаржуваного судового рішення не вбачається, що ним вирішувалось питання про права та інтереси заявника й, відповідно, оскаржуване рішення не містить таких висновків.

Крім того, невиконання ОСОБА_3 умов договору позики та додаткової угоди до нього не спростовує наявності у останнього боргових зобов`язань перед ОСОБА_2 .

Таким чином, встановивши, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим судом не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4, який звернувся з апеляційною скаргою на це судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц.

Доводи касаційної скарги на правильність висновку суду апеляційної інстанції не впливають, оскільки особа, яка зверталася з апеляційною скаргою, не довела, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі чітко не зазначив, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване ОСОБА_4 судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм процесуального права, підстави для його скасування відсутні.