розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2020 року у складі судді Самсонової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2020 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - прокуратура Дніпропетровської області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що 17 січня 2000 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`яновою Н. В. порушено кримінальну справу № 62001060 про відкрите заволодіння індивідуальним майном гр. ОСОБА_3

11 травня 2000 року він притягнутий в якості обвинуваченого за частиною другою статті 141 КК України (в редакції 1960 року) слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`яновою Н. В.

13 травня 2000 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Рубан С. В. йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

07 липня 2000 року постановою слідчого СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`яновою Н. В. дії обвинуваченого перекваліфіковані.

12 липня 2000 року йому пред`явлено обвинувачення за частиною другою статті 142 КК України (в редакції 1960 року).

14 липня 2000 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`яновою Н. В. складено обвинувальний висновок відносно нього за частиною другою статті 142 КК України (в редакції 1960 року).

Після проведення додаткового слідства 08 серпня 2000 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`яновою Н. В. складено обвинувальний висновок відносно нього за частиною другою статті 142 КК України (в редакції 1960 року). Справа до суду не дійшла.

01 березня 2001 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області капітаном міліції Бойко І. Г. складено черговий обвинувальний висновок відносно нього за частиною другою статті 142 КК України (в редакції 1960 року).

12 березня 2001 року кримінальна справа № 62001060 надійшла до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

22 березня 2001 року ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Максименко О. І. кримінальна справа № 62001060 повернута прокурору Бабушкінського району для додаткового розслідування, запобіжний захід відносно нього залишений у вигляді тримання під вартою.

17 травня 2001 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області капітаном міліції Бойко І. Г. складено черговий обвинувальний висновок відносно нього за частиною другою статті 142 КК України (в редакції 1960 року).

21 травня 2001 року постановою заступника прокурора Бабушкінського району м. Дніпропетровська кримінальну справу в частині пред`явленого обвинувачення за частиною третьою статті 215-3 КК України (в редакції 1960 року) відносно нього та ОСОБА_4 закрито за відсутністю в їх діях складу злочину. Справу направлено до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2001 року кримінальну справу відносно нього та ОСОБА_4 повернуто прокурору Бабушкінського району м. Дніпропетровська для додаткового розслідування. Запобіжний захід відносно нього залишено у вигляді тримання під вартою.

06 липня 2001 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області капітаном міліції Бойко І. Г. складено черговий обвинувальний висновок відносно нього за частиною другою статті 142 КК України (в редакції 1960 року), справа знову направлена до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

20 липня 2001 року постановою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська кримінальна справа № 62001060 повернута прокурору Бабушкінського району м. Дніпропетровська для додаткового розслідування. Запобіжний захід відносно нього змінено на підписку про невиїзд.

23 липня 2001 року він звільнений з-під варти.

Вказував, що він незаконно був позбавлений волі протягом 1 року 1 місяця та 11 днів. В цей період він був позбавлений можливості вільно пересуватись по території України та за її межами.

30 липня 2001 року кримінальна справа № 62001060 за вих. № 1249 направлена до прокуратури Бабушкінського району м. Дніпропетровська, після чого до суду не направлялась.

26 грудня 2012 року Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровські області кримінальна справа № 62011170 була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12012040640000884, досудове розслідування було доручене слідчому СВ Шевченківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Смук Я. М. Знаходження кримінальної справи № 62011170 до моменту внесення відомостей до ЄРДР протягом 10 років невідоме.

Зазначав, що йому повідомлення про підозру у вчиненні злочину не вручалось та не надсилалось, обвинувальний акт відносно останнього до суду не передавався.

22 червня 2018 року кримінальне провадження відносно нього закрито у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості осіб в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Після закриття кримінального провадження порядок поновлення порушених прав чи свобод та відшкодування шкоди йому роз`яснено не було.

13 червня 2019 року керівнику місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області було подано заяву про роз`яснення порядку відшкодування спричиненої шкоди незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури. Відповідно до отриманої відповіді прокуратурою було повідомлено про відсутність підстав для відшкодування спричиненої шкоди.

Враховуючи вищевикладене просив суд стягнути з держави Україна в особі ДКСУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду у розмірі 2 000 000 грн, а також витрати на професійну правову допомогу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Держави України в особі ДКСУ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий суд виходив із того, що позивачем було доведено спричинення йому моральної шкоди рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства.

Визначаючи суму, яка підлягає відшкодуванню, суд виходив із того, що така є більш ніж достатньою для задоволення потреб позивача як потерпілої особи.

Відмовляючи у задоволенні вимог щодо відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд виходив із того, що такі є не підтвердженими.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ДКСУ задоволено частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2020 року змінено в частині порядку виплати моральної шкоди.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКСУ на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн.

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Враховуючи те, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", проводиться за рахунок державного бюджету, а ДКСУ згідно покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, тобто є органом, який здійснює списання коштів у разі їх стягнення з держави, тому апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зміни рішення місцевого суду в частині порядку виплати моральної шкоди.

Залишаючи в іншій частині без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що таке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ДКСУ.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ДКСУ.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 грудня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів попередніх інстанцій змінити та збільшити розмір моральної шкоди, яка підлягає стягнення, до 2 000 000 грн.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/32334/15-ц (провадження № 61-7777св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (провадження № К/9901/59673/18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14?298цс18), (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належного, зрозумілого та об`єктивного обґрунтування зменшенню суми позовних вимог, не зважили і недооцінили характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих та суспільних стосунках, зниження репутації, час та зусилля, що потрібні для відновлення попереднього стану.

У касаційній скарзі ДКСУ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків у період з 13 травня 2000 року до червня 2018 року.

Також вказано, що належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Таким органом у даній справі є ДКСУ, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету, та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди. Проте, судом було залучено як відповідачем лише ДКСУ, який невзмозі надати інформацію щодо дій, які вчинялись відносно позивача.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від Дніпровської обласної прокуратури, у якому вказано, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а тому слід залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 січня 2000 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`яновою Н. В. порушено кримінальну справу № 62001060 про відкрите заволодіння індивідуальним майном гр. ОСОБА_3 (а. с. 18).

11 травня 2000 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, притягнутий в якості обвинуваченого за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 141 КК України (в редакції 1960 року), слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`яновою Н. В. (а. с. 19).

13 травня 2000 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Рубан С. В. ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (а. с. 20).

12 липня 2000 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за частиною другою статті 142 КК України (в редакції 1960 року) (а. с 21).

14 липня 2000 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`яновою Н. В. складено обвинувальний висновок відносно ОСОБА_1 за частиною другою статті 142 КК України (в редакції 1960 року) (а. с. 22-30).

22 березня 2001 року ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Максименко О. І. кримінальна справа № 62001060 повернута прокурору Бабушкінського району для додаткового розслідування, запобіжний захід ОСОБА_1 залишений у вигляді тримання під вартою (а. с. 31-32).

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2001 року кримінальну справу у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 повернуто прокурору Бабушкінського району м. Дніпропетровська для додаткового розслідування. Запобіжний захід ОСОБА_1 залишений у вигляді тримання під вартою (а. с. 33).

20 липня 2001 року постановою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська кримінальна справа № 62001060 повернута прокурору Бабушкінського району м. Дніпропетровська для додаткового розслідування. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 змінено на підписку про невиїзд (а. с.34).

23 липня 2001 ОСОБА_1 звільнений з-під варти з підпискою про невиїзд (а. с. 35-36).

26 грудня 2012 року Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області кримінальна справа № 62011170 була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12012040640000884, досудове розслідування було доручене слідчому СВ Шевченківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Смук Я. М. (а. с. 40).

Постановою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Зінченко О. С. від 22 червня 2018 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрите у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості осіб в суді і вичерпанням можливості їх отримати (а. с. 41-42).

Захисник ОСОБА_2. в інтересах позивача звертався до Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 з метою надання повідомлення про відшкодування шкоди та винесення відповідної постанови. З відповіді Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 від 01 липня 2019 року вбачається, що вивченням матеріалів кримінального провадження № 1201204064000884 за частиною другою статті 187 КК України факту спричення ОСОБА_1 майнової шкоди внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, не встановлено. У зв`язку з чим відсутні підстави для надання ОСОБА_1 повідомлення про порядок відшкодування завданої шкоди і відповідної постанови (а. с 43).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Підстави, порядок та розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, встановлено Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

У статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" наведено перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду, завдану внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Передбачене пунктом 5 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб (пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року (v0004700-95) ).

Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач внаслідок дій та тривалої бездіяльності з боку правоохоронних органів зазнав душевних страждань, а неспроможність передбачених законом процедур забезпечити йому захист законних прав за вісімнадцять років досудового розслідування кримінального провадження породжує недовіру до Держави в цілому та призводить до відчуття безсилля, приниження гідності людини у боротьбі з процедурами, що наповнені лише формальним змістом, необхідністю витрачати додаткові зусилля на подолання таких штучно створених перешкод шляхом судового захисту їх прав.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо наявності підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди. При цьому її розмір було визначено з урахуванням вимог статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Разом із тим, не можна погодитись із доводами касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо необхідності збільшення розміру грошових коштів, які підлягають стягненню на користь позивача, до 2 000 000 грн з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що "моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості".

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

З огляду на викладене, визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, суди попередніх інстанцій, врахувавши засади розумності, виваженості та справедливості, надані позивачем докази, дійшли правомірного висновку, що такий розмір є достатнім для задоволення потреб позивача, як потерпілої особи. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Також не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, які викладені у вказаних ним у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать викладеним у вказаних постановах висновкам й, відповідно, не свідчать про порушення судами норм матеріально та процесуального права.

Доводи ДКСУ про те, що казначейство не є належним відповідачем у справі, адже ДКСУ здійснює лише списання коштів, а поряд із ним як відповідач у справі мав бути залучений орган, діями якого завдано безпосередньої шкоди, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів Державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 в якості відповідача у справі була визначена Держава Україна в особі Державної казначейської служби України.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 1, підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (215-2015-п) , Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів та здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 пред`явлено позов до належного відповідача, яким виступає Держава Україна в інтересах якої в процесі діє ДКСУ. При цьому залучення прокуратури Дніпропетровської області в якості третьої особи, а не відповідача у справі не вплинуло на правильність ухвалених судових рішень, а відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Посилання ДКСУ у касаційній скарзі на те, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, не можуть бути прийняті судом, оскільки Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадках закриття кримінальної справи у разі невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що розмір моральної шкоди, завданої позивачу, відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", за період з травня 2000 року по червень 2018 року (218 місяців) складає 909 714,00 грн (218 х 4 173,00 грн), що є мінімальним значенням, тому визначений судом розмір відшкодування відповідає засадами справедливості, добросовісності та розумності.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні сторонами норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, 58).