розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Гаращенка Д. Р.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, вселення, визначення порядку користування квартирою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за сторонами в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано право власності по Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, що встановлено рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2016 року. Зазначав, що відповідач самовільно змінила замки у вхідних дверях, без згоди позивача вселила сім`ю з трьох осіб, чим порушує право власності позивача, оскільки останній не може користуватися своєю власністю. На письмову вимогу позивача припинити зазначені порушення, відповідач не реагує.

Таким чином, просив:

- усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом зобов`язання відповідача надати ключі від вхідних дверей належної йому на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 та вселити його у квартиру;

- визначити порядок користування квартирою, шляхом виділення йому у користування: кімнати № 5 - площею 21,7 кв. м, ванної кімнати № 2 - 5,0 кв. м, лоджії - 5,7 кв. м, а відповідачу виділити у користування кімнату № 7 - площею 17,2 кв. м та кімнату № 9 - 12,2 кв. м, вбиральню № 8 - 5,0 кв. м, коридор № 5 - 3,6 кв. м. У спільному користуванні просив залишити кухню № 4 - 14,2 кв. м, коридор № 1 -10,8 кв. м, передпокій № 2 - 7,7 кв. м.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щопозовні вимоги є недоведеними, оскільки до квартири позивач може потрапити у будь який час, підстави для захисту права власності позивача згідно з статтями 16, 391 ЦК України шляхом зобов`язання відповідача надати ключі від квартири та вселення відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визначення порядку користування квартирою, яка належить сторонам на праві власності в рівних частках, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів того, що сторони не можуть домовитись про порядок користування квартирою, позивач має ключі від спірної квартири, відповідач у квартирі не проживає, а тому позивач може користуватись усією квартирою.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 травня 2019 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визначення порядку користування квартирою і ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про визначення порядку користування квартирою задоволено частково, встановлено наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1, житловою площею 51,1 кв. м, загальною площею 104,9 кв. м, а саме: виділено у користування ОСОБА_1 кімнату площею 21,7 кв. м із лоджією, що прилягає до цієї кімнати, виділено у користування ОСОБА_2 кімнату площею 12,2 кв. м із лоджією, що прилягає до цієї кімнати та кімнату - 17,2 кв. м із лоджією, що прилягає до цієї кімнати; приміщення кухні - 14,2 кв. м, ванної кімнати - 5.0 кв. м, вбиральні - 5,0 кв. м, коридору - 10,8 кв. м і 3,6 кв. м, передпокою - 7,7 кв. м залишено в загальному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В іншій частині вимог відмовлено; в іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 травня 2019 року залишено без змін; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині визначення порядку користування квартирою, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності, отже суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Суд наголосив про можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 травня 2019 року в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що умовою визначення порядку користування квартирою є користування нерухомим майном, а оскільки відповідач у квартирі не проживає, така вимога закону відсутня.

Крім того, апеляційний суд не звернув увагу на те, що надання окремої кімнати в користування позивачу є підставою для укладення окремого договору найму та надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території, послуг з освітлення та опалення будинку.

Також, виділення відповідачу більше кімнат у користування, ніж позивачу не відповідає рівності часток, її частка перевищує частку у спадковому майні, що є наслідком стягнення з неї грошової компенсації за користування більшою площею нерухомого майна та комунальних послуг, що є порушенням її прав, як власника нерухомого майна.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року, з урахуванням ухвали Верховного Суду від 18 грудня 2019 року про виправлення описки, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, житловою площею 51,1 кв. м та за ОСОБА_2, яка є правонаступником ОСОБА_3, визнано право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, житловою площею 51,1 кв. м, загальною площею 104,9 кв. м.

З технічного паспорта, складеного Київським міським бюро технічної інвентаризації 09 жовтня 1999 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 складається з: трьох кімнат жилою площею 51,1 кв. м, у т. ч. кімната - 21,7 кв. м, кімната - 17,2 кв. м, кімната - 12,2 кв. м, кухня - 14,2 кв. м, ванна кімната - 5,0 кв. м, вбиральня - 5,0 кв. м, коридор - 10,8 кв. м і 3,6 кв. м, передпокою - 7,7 кв. м, лоджії - 5,7 кв. м, 4,7 кв. м, 4,7 кв. м, загальна площа квартири 104,9 кв. м. Усі три кімнати вищевказаної квартири є ізольованими, мають ізольовані лоджії та окремі виходи до коридору квартири.

Предметом заявленого позову ОСОБА_1, який посилався на положення статтей 319, 358, 391 ЦК України у цій справі, є визначення між сторонами, які є співвласниками в рівних частках (по Ѕ частині) порядку користування вищевказаною квартирою.

01 серпня 2016 року між ОСОБА_2, ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_4 з іншої сторони укладено договір оренди жилого приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1, терміном до 01 серпня 2017 року.

17 грудня 2016 року між ОСОБА_2, ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_5 з іншої сторони укладено інший договір оренди квартири зі строком дії до 16 грудня 2018.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 358 ЦК України регламентовано правила здійснення правомочностей співвласниками об`єкта права спільної часткової власності. Зокрема, передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Зі змісту наведеної норми закону можна зробити висновок, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Вказана норма матеріального права свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна має враховуватись правова природа такої власності, адже співвласникам належать ідеальні частки у праві власності на спільне майно, які є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частку майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Оскільки спірні правовідносини у цій справі не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України виділяє у користування сторонам спору в натурі частки, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо користування спірною квартирою є рівними, при цьому добровільної згоди щодо порядку такого користування сторонами не досягнуто. Встановлення порядку користування житлом рішенням суду не свідчить про порушення прав відповідача, як співвласника спірної квартири, а можливі обмеження, які виникнуть у зв`язку з визначенням судом порядку користування житлом, є виправданою необхідністю забезпечення однакової реалізації своїх прав всіма співвласниками.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що умовою визначення порядку користування квартирою є користування даним нерухомим майном, а оскільки відповідач у квартирі не проживає, така вимога закону відсутня, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Посилання касаційної скарги на те, що надання окремої кімнати в користування позивачу є підставою для укладення окремого договору найму та надання послуг з обслуговування будинку і прибудинкової території, послуг з освітлення та опалення будинку не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до особистого тлумачення норм закону. Оскільки позивач не заявляв позовної вимоги про виділення його частки в натурі, а тому сторони як співвласники вказаної квартири несуть однакові затрати на її утримання.

Доводи касаційної скарги про виділення відповідачу більше кімнат у користування, ніж позивачу, що не відповідає рівності та є наслідком стягнення з неї грошової компенсації за користування більшою площею нерухомого майна є безпідставними, оскільки допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.