розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стрийська, 6" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Львівська міська рада, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стрийська, 6", третя особа - Львівська міська рада, про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 рокуОб`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стрийська, 6" (далі - ОСББ "Стрийська, 6") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.

Позовна заява мотивована тим, що ОСББ "Стрийська, 6" об`єднує співвласників квартир в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Поруч з будинком знаходяться гаражі, які мешканці використовують для власних потреб.

02 червня 2004 року ОСОБА_1 продала свою квартиру за адресою: АДРЕСА_2, при цьому вона та її син ОСОБА_2 продовжили користуватись спірними гаражами. Для врегулювання питання перебування гаражів поблизу житлового будинку між ОСББ "Стрийська, 6" та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено договір про користування прибудинковою територією від 05 квітня 2017 року. Згідно з даним договором ОСББ "Стрийська, 6" передало в користування земельну ділянку для обслуговування гаражів, а відповідачі мали б дотримуватись чистоти, добросусідства та вносити плату за користування територією.

Враховуючи відсутність оплати по договору обслуговування прибудинкової території від 05 квітня 2017 року, систематичне порушення умов договору, яке полягало у тому, що відповідачі не утримували прибудинкову територію в чистоті та постійно засмічували її будівельними матеріалами, ОСББ "Стрийська, 6" просило суд зобов`язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні гаражами за адресою: АДРЕСА_1, в кількості 4 одиниці шляхом виселення.

У вересні 2017 рокуОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСББ "Стрийська, 6", третя особа - Львівська міська рада, про визнання права власності.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 проживала в квартирі за адресою: АДРЕСА_2, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, видане Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради 27 червня 2000 року.

ОСОБА_1 02 червня 2004 року продала дану квартиру ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Мандрощук В. Є.

На даний час ОСОБА_3 займає посаду голови ОСББ "Стрийська, 6".

Після продажу квартири ОСОБА_1 залишила в своєму користуванні 4 гаражі, що знаходяться на прибудинковій території, яка належить будинку на АДРЕСА_1 . Два гаражі ОСОБА_1 передала в користування своєму сину ОСОБА_2, а інші два гаражі залишила у своєму користуванні.

В користуванні ОСОБА_2 перебувають два гаражі за адресою: АДРЕСА_1, площею 17,7 кв. м та АДРЕСА_3, площею 20,4 кв. м, що підтверджується технічними паспортами від 30 серпня 2017 року.

В користуванні ОСОБА_1 перебувають два гаражі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, площею 17,4 кв. м, та АДРЕСА_4, площею 17,2 кв. м, що підтверджується технічними паспортами від 30 серпня 2017 року.

Вказані гаражі згідно технічних паспортів збудовані до 1990 року. Спірними гаражами позивачі по зустрічному позову користуються з 2000 року. Факт користування гаражами підтверджується договором про використання прибудинкової території від 05 квітня 2017 року, актом обстеження комісії у складі представників ЛКП "Снопківське" від 16 травня 2003 року.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користуються гаражами, що є предметом спору, понад 10 років, просили суд визнати за ними в порядку набувальної давності (стаття 344 ЦК України) право власності на вказані об`єкти нерухомого майна, а саме: визнати в порядку набувальної давності за ОСОБА_2 право власності на гараж за адресою: АДРЕСА_1, площею 17,7 кв. м, та на гараж за адресою: АДРЕСА_3, площею 20,4 кв. м; визнати право власності в порядку набувальної давності за ОСОБА_1 на гараж за адресою: АДРЕСА_1, площею 17,4 кв. м та на гараж за адресою АДРЕСА_4, площею 17,2 кв. м.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 06 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСББ "Стрийська, 6" відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.

Визнано в порядку набувальної давності за ОСОБА_1 право власності на гараж за адресою: АДРЕСА_1, площею 17,4 кв. м.

Визнано в порядку набувальної давності за ОСОБА_1 право власності на гараж за адресою: АДРЕСА_4, площею 17,2 кв. м.

Визнано в порядку набувальної давності за ОСОБА_2 право власності на гараж за адресою: АДРЕСА_3, площею 20,4 кв. м.

Визнано в порядку набувальної давності за ОСОБА_2 право власності на гараж за адресою: АДРЕСА_1, площею 17,7 кв. м.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користуються спірними гаражами понад 10 років, належними доказами встановлено, що договори оренди на них не обліковуються, державна реєстрація права власності на них відсутня, а відтак суд дійшов висновку, що позовні вимоги по зустрічному позову підлягають задоволенню, а у задоволенні первісного позову необхідно відмовити.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог, керівник Львівської місцевої прокуратури № 1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 жовтня 2017 року в частині задоволення зустрічного позову скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що право власності на гаражі не зареєстровано у встановленому законом порядку, тому відповідно і відсутні підстави для надання права власності на такі за набувальною власністю. Разом з тим, матеріали справи не містять докази того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в установленому порядку відводилася земельна ділянка під будівництво гаражу або надавався дозвіл на розробку відведення земельної ділянки для експлуатації нерухомого об`єкта. Вказаний факт порушення інтересів територіальної громади м. Львова, від імені та в інтересах якої діє Львівська міська рада, залишився поза увагою суду, а оскаржуване рішення суду про визнання права власності на спірні гаражі створило передумови для вибуття цієї земельної ділянки з комунальної власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції не враховано те, що прокуратурою подано апеляційну скаргу 10 вересня 2018 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження майже в 11 місяців, у зв`язку з чим порушено норми процесуального права, що врегульовують строки подання апеляційної скарги, чим надано перевагу прокуратурі над законом та судом. Крім того, заявники посилаються на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 2-16552/10.

Разом з тим, саме посилання в апеляційній скарзі на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття апеляційної скарги для розгляду не достатньо. Прокуратурою не доведено виключних підстав, передбачених у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частині першій статті 131-1 Конституції України для вступу у дану справу шляхом подання апеляційної скарги.

Також апеляційний суд не звернув уваги на те, що мешканці будинку АДРЕСА_4 є і були у 1990 році законними користувачами земельної ділянки, наданої 31 липня 1954 року виконавчим комітетом Львівської міської ради депутатів трудящих для обслуговування вказаного будинку. Згідно з висновком експертного будівельно-технічного дослідження від 02 жовтня 2017 року № 02-10/17, на прибудинкових територіях будинку, наданих законним чином у користування, можна будувати гаражі.

Водночас, суд апеляційної інстанції не врахував практику Європейського суду з прав людини та порушив право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу з Галицького районного суду м. Львова від 06 жовтня 2017 року.

11 грудня 2019 року до суду надійшла витребовувана справа.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 проживала в квартирі за адресою: АДРЕСА_2, яку 02 червня 2004 року продала своїй невістці ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Мандрощук В. Є., яка на даний час займає посаду голови ОСББ "Стрийська, 6". Після продажу квартири ОСОБА_1 залишила у своєму користуванні АДРЕСА_5, два з яких передала у користування своєму сину ОСОБА_2

05 квітня 2017 року між ОСББ "Стрийська, 6" та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено договір про користування прибудинковою територією, відповідно до якого ОСББ "Стрийська, 6" передало ОСОБА_1, ОСОБА_2 у строкове, платне користування частину прибудинкової території по АДРЕСА_1, яка розташована під гаражами.

На замовлення ОСОБА_2 Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - ОКП ЛОР "БТІ та ЕО") виготовило технічні паспорти на два гаражі літ. "З" площею 20,4 кв. м, літ. "Ж" площею 17,7 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1 . На замовлення ОСОБА_1 ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" виготовило технічні паспорти на два гаражі літ. "В" площею 17,2 кв. м, літ. "Г", площею 17,4 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 . Також, ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" видало довідки, що вказані гаражі на праві приватної власності не зареєстровані.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майно протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Разом із цим, добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном. Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Як вбачається з матеріалів справи, ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" видало довідки, що вказані гаражі на праві приватної власності не зареєстровані.

Оскільки право власності на гаражі не зареєстровано у встановленому законом порядку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для надання права власності на гаражі за набувальною власністю.

Відповідно до статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

За змістом статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійсненого без належного дозволу місцевих органів виконавчої влади та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт від органів архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником раніше отримано право власності.

Відповідно до частини третьої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Тобто право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане виключно за особою, яка є власником чи користувачем земельної ділянки, на час винесення рішення суду.

Судом встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, на якій розташовано спірний гараж, є комунальною власністю і відповідно до пункту 12 Перехідних положень ЗК України (2768-14) перебуває у віданні Львівської міської ради.

Отже, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову, дійшов правильного висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в установленому порядку відводилася земельна ділянка під будівництво гаражу або надавався дозвіл на розробку відведення земельної ділянки для експлуатації нерухомого об`єкта. Визнання права власності на спірні гаражі створило передумови для вибуття цієї земельної ділянки з комунальної власності. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які документальні підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зверталися до відповідного компетентного державного органу щодо вирішення питання оформлення права власності.

Доводи касаційної скарги про те, що Львівська місцева прокуратура № 1 не мала правових підстав для подання апеляційної скарги є безпідставними з огляду на наступне.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).

У цій справі підставою для подання апеляційної скарги прокурор зазначив нездійснення Львівською міською радою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з тим, що у спірному випадку прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення з апеляційною скаргою у даній справі.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.