У серпні 2015 року ОСОБА_7 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, який уточнили у процесі розгляду справи, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Голдстрим" (далі - ТОВ "Фірма "Голдстрим"), ОСОБА_5, ОСОБА_6, про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх син - ОСОБА_8, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно. За життя їх син перебував у шлюбі з ОСОБА_3, тому спадковим є 1/2 частина їх спільного сумісного майна, а саме: квартир №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 та машино-місць №№ НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 по АДРЕСА_2, автомобіля Mercedes-Benz ML 350, 2012 року випуску; частки корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Фірма "Голдстрим" в розмірі 50 %. 10 червня 2013 року їх син склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гордою І. В., за яким заповів усе своє майно дружині ОСОБА_3 . Оскільки вони є непрацездатними батьками ОСОБА_8, то відповідно до статті 1241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) )мають право на обов`язкову частку у спадщині. З цих же підстав обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_8 має його неповнолітній син ОСОБА_9, законним представником якого є мати - ОСОБА_3 . Вони не можуть отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки ОСОБА_3 створює в цьому перешкоди, відмовляється подавати до нотаріальної контори оригінали документів щодо майна, яке належало спадкодавцю на праві власності, а також інші документи, необхідні для оформлення свідоцтва про право на спадщину. Враховуючи викладене, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 просили: витребувати з чужого незаконного володіння з припиненням права власності, зареєстрованого за ОСОБА_4, включивши до спадкової маси, квартиру № НОМЕР_1 та машино-місце № НОМЕР_5 по АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_7 право власності в порядку спадкування за законом на 1/24 частки спадкового майна, яке складається з: квартир №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 та машино-місць №№ НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 по АДРЕСА_2; автомобіля Mercedes-Benz ML 350, 2012 року випуску; частки корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Фірма "Голдстрим" в розмірі 2,08 %; визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/24 частки спадкового майна, яке складається з: квартир №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 та машино-місць №№ НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 по АДРЕСА_2; автомобіля Mercedes-Benz ML 350, 2012 року випуску; частки корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Фірма "Голдстрим" в розмірі 2,08 %.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2017 року позов задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 нерухоме майно: квартиру № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 загальною площею 105,6 кв. м, машино-місце № НОМЕР_5 по АДРЕСА_2 загальною площею 25 кв. м. Визнано за ОСОБА_7 право власності в порядку спадкування за законом на 1/24 частки квартири № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 загальною площею 105,6 кв. м, житловою площею 48,7 кв. м, квартири № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 загальною площею 287,4 кв. м, житловою площею 184,4 кв. м, машино-місця № НОМЕР_5 по АДРЕСА_2 загальною площею 25 кв. м, машино-місця № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 загальною площею 19,3 кв. м, машино-місця № НОМЕР_3 по АДРЕСА_2 загальною площею 19,6 кв. м, автомобіля Mercedes-Benz ML 350, 2012 року випуску, білого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_9, частки корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Фірма "Голдстрим" в розмірі 2,08 %. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/24 частки квартири № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 загальною площею 105,6 кв. м, житловою площею 48,7 кв. м, квартири № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 загальною площею 287,4 кв. м, житловою площею 184,4 кв. м, машино-місця № НОМЕР_5 по АДРЕСА_2 загальною площею 25 кв. м, машино-місця № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 загальною площею 19,3 кв. м, машино-місця № НОМЕР_3 по АДРЕСА_2 загальною площею 19,6 кв. м, автомобіля Mercedes-Benz ML 350, 2012 року випуску, білого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_9, частки корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Фірма "Голдстрим" в розмірі 2,08 %. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_8 та ОСОБА_3 набули спірне майно під час шлюбу, тому воно є їх спільною сумісною власністю і належало їм в рівних частках. Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_8 є: ОСОБА_2 - непрацездатний батько; ОСОБА_10 - непрацездатна мати; ОСОБА_3 - дружина; ОСОБА_4 - повнолітній син; ОСОБА_11 - повнолітня донька; ОСОБА_9 - неповнолітній син. Тому, враховуючи коло спадкоємців (6 осіб), рівність часток у складі спадщини відповідно до закону, позивачі як непрацездатні батьки ОСОБА_8 мають право на обов`язкові частки у спадщині - по 1/24 частці кожен. За договорами дарування від 09 вересня 2014 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 квартиру № НОМЕР_1 та машино-місце № НОМЕР_5 по вулиці АДРЕСА_2 . Вказане майно належало до спільної сумісної власності подружжя та входило до складу спадщини, тому ОСОБА_12 не мала права його відчужувати, а відтак права позивачів підлягають захисту відповідно до вимог статей 387, 388 ЦК України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_4 - адвокат Кононюк В. О. подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення місцевого суду в частині витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 квартири № НОМЕР_1 та машино-місця № НОМЕР_5 по АДРЕСА_2, визнання за ОСОБА_7 та ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом на 1/24 частки (за кожним) зазначеного нерухомого майна, відмовити в задоволенні вказаних позовних вимог, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року задоволено заяву адвоката Кашкентія Д. В. про залучення до участі у справі правонаступника. Залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, - ОСОБА_1 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Кононюк В. О. залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

29 травня 2020 року представник ОСОБА_4 - адвокат Фортуненко А. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2017 року в частині визнання за ОСОБА_7 та ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом на 1/24 частки (за кожним) квартири № НОМЕР_1 та машино-місця № НОМЕР_5 по АДРЕСА_2, і витребування з володіння ОСОБА_4 вказаного нерухомого майна, а постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року скасувати повністю, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в зазначеній частині.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ). На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, представник ОСОБА_4 - адвокат Фортуненко А. В. вказав, що суди не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 161/16811/17, від 05 червня 2019 року у справі № 314/298/15, від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц, в яких Верховний Суд чітко розмежував поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини". На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, представник ОСОБА_4 - адвокат Фортуненко А. В. вказав, що відсутній висновок Верховного Суду щодо належного способу захисту порушеного права в подібних правовідносинах. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, представник ОСОБА_4 - адвокат Фортуненко А. В. вказав, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі. При розгляді справи щодо прав та інтересів позивачів, які є спадкоємцями з правом на обов`язкову частку у спадщині, суди не залучили до розгляду справи ще одного спадкоємця з правом на обов`язкову частку у спадщині - ОСОБА_9, малолітнього на час відкриття спадщини сина спадкодавця.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду міста Одеси.

13 липня 2020 року справа № 522/18100/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За змістом касаційної скарги рішення Приморського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_7 та ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом на 1/24 частки (за кожним) квартири № НОМЕР_2 та машино-місць №№ НОМЕР_3, НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 ; автомобіля Mercedes-Benz ML 350, 2012 року випуску, а також частки корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Фірма "Голдстрим" в розмірі 2,08 % (за кожним) в касаційному порядку не оскаржується, тому в цій частині Верховним Судом не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 05 березня 1993 року ОСОБА_8 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі.

За життя 10 червня 2013 року ОСОБА_8 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гордою І. В., згідно з яким заповів все належне йому майно своїй дружині ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 08 серпня 2013 року.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з частиною третьою статті 75 Сімейного кодексу України (далі - СК України) непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, досягли пенсійного віку, а отже, відповідно до частини третьої статті 75 СК України є непрацездатними, що підтверджується копією паспортів громадян Російської Федерації, довідкою з пенсійної служби, пенсійними посвідченнями.

03 грудня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 звернулися до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гордої І. В. із заявами про прийняття спадщини.

За рішенням Октябрського районного суду міста Красноярська Російської Федерації від 01 грудня 2015 року та рішенням Красноярського краєвого суду Російської Федерації від 04 квітня 2016 року як судом апеляційної інстанції у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_9 про визначення часток у спадщині та поділ спадкового майна, за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення часток у спадщині та поділ спадкового майна, визнання переважного права на спадкове майно, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_2 про зменшення розміру обов`язкової частки у спадковому майні, визнання права на спадкове майно судами встановлено, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_8 є: ОСОБА_2 - непрацездатний батько; ОСОБА_10 - непрацездатна мати; ОСОБА_3 - дружина; ОСОБА_4 - повнолітній син; ОСОБА_11 - повнолітня донька; ОСОБА_9 - неповнолітній син.

На запит приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гордої І. В. від 16 грудня 2013 року Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради повідомлено, що станом на 31 грудня 2012 року за ОСОБА_8 зареєстроване таке майно:

- квартира № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 16 липня 2009 року;

- машино-місце № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 26 листопада 2009 року;

- машино-місце № НОМЕР_3 по АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 26 листопада 2009 року.

Крім того, за інформацією, наданою Управлінням державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, відповідно до регіональної бази даних автоматизованої інформаційної системи "Автомобіль" станом на 14 січня 2014 року за ОСОБА_8 з 30 травня 2012 року зареєстровано автомобіль Mercedes-Benz ML 350, 2012 року випуску, білого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_9 .

За витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_8 є засновником ТОВ "Фірма "Голдстрим" (код 238771068), його розмір внеску до статутного фонду 500 грн, що складає 50 % статутного капіталу товариства.

Під час шлюбу за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на машино-місце № НОМЕР_5 по АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_7, виданим виконавчим комітетом Одеської міської ради 16 липня 2009 року, а також - на квартиру № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_8, виданим виконавчим комітетом Одеської міської ради 16 липня 2009 року.

За договором дарування від 09 вересня 2014 року № 577, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О. Г., ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв у дар квартиру № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 .

За договором дарування від 09 вересня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О. Г., ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв у дармашино-місце № НОМЕР_5 по АДРЕСА_2 .

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до частини другої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/24 частки спадкового майна, яке складається з квартири № НОМЕР_1 та машино-місця № НОМЕР_5 по АДРЕСА_2, і витребування цього майна з чужого незаконного володіння, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 посилалися на те, що вказане майно належало їх сину ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та його дружині ОСОБА_12 на праві спільної сумісної власності, тому входило до складу спадщини, і вони мають право на обов`язкову частку у спадщині - по 1/24 частці кожен. Оскільки дружина ОСОБА_8 - ОСОБА_12, яка є спадкоємцем за заповітом, не мала права одноособово відчужувати зазначене нерухоме майно, то їх права підлягають захисту відповідно до статей 387, 388 ЦК України.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Таким способом може бути, зокрема визнання права (частина друга статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Статтею 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців (стаття 1297 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (v018p710-04) поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України .

Згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави НОМЕР_4 цього Кодексу.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України в редакції, чинній на час відкриття спадщини). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц (провадження № 61-39511св18), від 04 червня 2020 року у справі № 760/16793/16-ц (провадження № 61-9547св19), від 30 червня 2020 року у справі № 637/897/17 (провадження № 61-42537св18).

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною першою статті 388 ЦК України закріплено право власника на витребування майна від добросовісного набувача у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 та ОСОБА_2 про визнання за ними права власності в порядку спадкування за законом на 1/24 частки (за кожним) квартири № НОМЕР_1 та машино-місця № НОМЕР_5 по АДРЕСА_2, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане майно входило до складу спадщини після смерті ОСОБА_8, оскільки набуте під час його шлюбу з ОСОБА_3 . Враховуючи коло спадкоємців (6 осіб), рівність часток у складі спадщини відповідно до закону, місцевий суд правильно визначив обов`язкові частки, право на які мають позивачі як непрацездатні батьки ОСОБА_8 .

Крім того, встановивши, що позивачі мають право на обов`язкову частку у спадщині, однак ОСОБА_3 відчужила спірне майно, яке входило до складу спадщини, на користь ОСОБА_4 безвідплатно (за договором дарування), суди правильно виходили з того, що права позивачів підлягають захисту у спосіб, передбачений статтями 387, 388 ЦК України, а саме шляхом витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 .

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 161/16811/17, від 05 червня 2019 року у справі № 314/298/15, від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц, в яких суд касаційної інстанції розмежував поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", не заслуговують на увагу, оскільки наведені постанови ухвалені за інших фактичних обставин, в зазначених справах не заявлялися вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння і вказані судові рішення не містять висновків про застосування статей 387, 388 ЦПК України до правовідносин, які виникли щодо спадкування нерухомого майна.

Аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо належного способу захисту порушеного права в подібних спорах між спадкоємцем за заповітом та особами, що мають право на обов`язкову частку у спадщині на підставі частини першої статті 1241 ЦК України, щодо майна, яке вибуло зі складу спадщини, є безпідставними, оскільки такі висновки висловлено у вищенаведених постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц (провадження № 61-39511св18), від 04 червня 2020 року у справі № 760/16793/16-ц (провадження № 61-9547св19), від 30 червня 2020 року у справі № 637/897/17 (провадження № 61-42537св18).

Посилання заявника на те, що при розгляді справи щодо прав та інтересів позивачів, які є спадкоємцями з правом на обов`язкову частку у спадщині, суди не залучили до розгляду справи ще одного спадкоємця з правом на обов`язкову частку у спадщині - ОСОБА_9, малолітнього на час відкриття спадщини сина спадкодавця, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

Частиною першою статті 242 ЦК України передбачено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Відповідно до частини першої статті 59 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Законним представником інтересів малолітнього ОСОБА_9 є його мати - ОСОБА_3, яка брала участь в цій справі як відповідач, тому мала можливість та була зобов`язана діяти як в своїх інтересах, так і в інтересах малолітнього ОСОБА_9 . Крім того, при визначенні розміру часток позивачів у спадщині, судами враховано, що малолітній ОСОБА_9 також є спадкоємцем після смерті ОСОБА_8 .

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення місцевим судом, та статтями 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Головуючий	В. О. Кузнєцов
Судді:	В. С. Жданова
	С. О. Карпенко
	В. А. Стрільчук
	М. Ю. Тітов