розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира у складі судді Рожкової О. С. від 09 вересня

2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М. від 08 липня

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_2, про стягнення грошової компенсації.

Позовна заява мотивована тим, що під час спільного проживання як подружжя вона з колишнім чоловіком ОСОБА_4 набули у власність гараж № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі "Восход" м. Житомира, який спільно добудовано у капітальний двоповерховий цегляний гараж, загальною площею 43,2 кв. м. Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 30 січня 2013 року у справі № 0609/2-291/12, яким було частково скасовано рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 грудня 2012 року, встановлено факт спільного вкладення коштів

у спорудження даного гаража за час шлюбу. Посилаючись на вказану обставину, зазначала, що вона, як дружина, має право на 1/2 його частку його ринкової вартості, а саме 32 400 грн, так як майно є неподільним. Вказаний гараж перебуває у власності третьої особи - ОСОБА_2,

так як відповідач подарував його сину.

Крім того, за кредитні кошти ними придбано автомобіль ВАЗ 21112,

2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 . З грудня 2014 року спірний автомобіль перебував у володінні ОСОБА_4, вартість якого на час пред`явлення позову становить 260 000 грн. Колишній чоловік вказаний автомобіль продав без її згоди. Вказувала, що зверталася до

ОСОБА_4 з проханням виплатити їй грошову компенсацію ринкової вартості 1/2 частини спільного майна подружжя: автомобіля та гаража, однак останній відмовився, внаслідок чого вона зазнала сильних душевних переживань, що призвело до зміни її звичайного способу життя, а тому також просила відшкодувати з відповідача на свою користь моральну шкоду, завдану його неправомірними діями.

З урахуванням викладеного та уточнення позовних вимог ОСОБА_3 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію 1/2 частини ринкової вартості гаража № НОМЕР_1

у гаражному кооперативі "Восход" м. Житомир у розмірі 32 400,00 грн

та 1/2 частину ринкової вартості автомобіля ВАЗ 21112, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 у розмірі 130 000,00 грн, а також моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.

Згідно з копії актового запису від 27 жовтня 2018 року № 238

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 80).

Протокольною ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира

від 30 липня 2019 року клопотання ОСОБА_3 про залучення ОСОБА_2 як відповідача задоволено. Залучено ОСОБА_2 як відповідача у справі, виключивши його зі складу

як третю особу.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 09 вересня 2019 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_6 грошову компенсацію 1/2 частини ринкової вартості гаража № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі "Восход" м. Житомир

у розмірі 32 400,00 грн та 1/2 частину ринкової вартості автомобіля

ВАЗ 21112, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 у розмірі 130 000,00 грн, а всього 162 400,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне майно є спільною власністю подружжя, тому позивачка має право на одержання за рахунок відповідача грошової компенсації половини вартості спільного майна як його співвласник. При цьому, оскільки спірний автомобіль, який у рівних частках належав ОСОБА_7, ОСОБА_4, було відчужено сином відповідача - ОСОБА_2 іншій особі без відома і згоди позивача, тому його вартість враховується при стягненні грошової компенсації на користь позивача. При цьому суд керувався як нормами СК України (2947-14) , так і статтею 364 ЦК України.

Крім того, суд зазначає, що позивачка посилалася на те, що їй було завдано моральної шкоди у зв`язку з порушенням звичайного способу життя, стресів, що призвело до моральних страждань, однак, доказів на підтвердження факту завдання моральної шкоди суду не було надано.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 02 квітня

2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 09 вересня 2019 року

у цій справі залишено без задоволення.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля ВАЗ 21112, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 у розмірі 130 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції судове рішення мотивував тим, що суд першої інстанції керувався положеннями СК України (2947-14) , що регулюють право спільної сумісної власності подружжя, та цивільного законодавства в частині права спільної власності, проте, провівши заміну відповідача, суд не врахував, що ОСОБА_2 не є співвласником спірного майна.

ОСОБА_2 без законних підстав продав належну позивачці частину спірного автомобіля, таким чином збагатився за рахунок останньої, тому повинен ці кошти повернути (стаття 1212 ЦК України). При цьому, визначена позивачем вартість спірного автомобіля відповідачем не спростована, тому суд апеляційної інстанції в цій частині позов задовольнив з інших правових підстав.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції при визначенні загального розміру компенсації помилково взяв до уваги вартість спірного гаража, оскільки доводи позивачки в цій частині спростовуються витягом із реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого спірний гараж належить на праві власності ОСОБА_2 й не належав подружжю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження оскаржуваних судових рішень, відкрито касаційне провадження у справі, яка є малозначною з підстав, передбачених підпунктами а) в) пункту 2 частини третьої

статті 389 ЦПК України, та витребувано її матеріали з Корольовського районного суду м. Житомира. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання (дії) заочного рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 09 вересня 2019 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2020 року відмовлено, надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 31 січня 2018 року у справі № 910/8763/17, від 04 липня 2018 року у справі

№ 369/1923/15, від 29 серпня 2018 року у справі № 909/105/15,

від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16, від 27 лютого 2019 року

у справі № 922/1163/18.

Зазначає, що в матеріалах справи взагалі відсутні докази ринкової вартості спірного автомобіля, на що суди уваги не звернули, не встановили дійсну вартість майна на час розгляду справи. При цьому, вказує, що судами порушено норми процесуального права, оскільки обов`язок позивача доказувати обставини, на які вона посилається як на підставу свого позову, а не на відповідача.

Крім того, зазначає, що він є не належною особою, що не має нести матеріальну відповідальність за відчуження автомобіля, оскільки відчуження спірного автомобіля відбулося за життя ОСОБА_4, який прийняв рішення продати та отримав грошові кошти від його продажу,

а висновки суду апеляційної інстанції не відповідають дійсності. При цьому, вказує, що він не здійснював продаж спірного автомобіля та не збагачувався за рахунок позивачки, а допоміг батьку виключно передачею документів від продавця покупцю та грошових коштів від покупця продавцю ( ОСОБА_4 ).

Також, зазначає, що докази подаються під час розгляду справи у суді першої інстанції, він був позбавлений можливості належним чином захистити свої права, не був повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, оскільки перебував за межами України та фактично отримати надіслані в матеріалах справи повістки не міг, тому зазначає, що це є обов`язковою підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_7 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 21 травня 2013 року (а. с. 74).

За час спільного подружнього життя ОСОБА_7 та ОСОБА_4 придбали за кредитні кошти легковий автомобіль ВАЗ 21112, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, який зареєстрований на ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3, виданого 06 березня 2008 року Житомирським ОРЕВ УДАІ УМВС України

в Житомирській області (а. с. 7, 8) та для ведення спільного господарства набули у власність гараж № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі "Восход" м. Житомира, який добували (а. с. 9, 21).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 серпня 2017 року спірний гараж № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі "Восход" м. Житомира на праві власності належить ОСОБА_2 (а. с.19).

Відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності ПП "Сектор-Інформ" ринкова вартість двоповерхового гаража № НОМЕР_1, загальною площею 43,2 кв.м, який знаходиться за адресою: м. Житомир, гаражний кооператив "Восход" складає 64 800,00 грн (а. с. 14).

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 13 грудня

2012 року у справі № 0609/2-291/12 здійснено поділ спільного майна подружжя. Зобов`язано ОСОБА_4 повернути ОСОБА_7 автомобіль ВАЗ 21112, 2008 року випуску, державний номерний знак

НОМЕР_2 . У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 30 січня 2019 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 грудня 2012 року в частині вирішення спору про автомобіль скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано за ОСОБА_7 та

ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 21112,

2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, за кожним,

в решті рішення залишено без змін Суд апеляційної інстанції зазначив, що спірний автомобіль є власністю подружжя, а не особистою власністю

ОСОБА_7 (а. с. 18).

Згідно копії актового запису про смерть № 238 від 27 жовтня 2018 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 80).

Протокольною ухвалою суду від 30 липня 2019 року за клопотанням ОСОБА_1 третю особу ОСОБА_2 залучено до участі у справі як відповідача та виключено останнього зі складу третіх осіб

Зі змісту постанови про закриття кримінального провадження від 21 травня 2018 року вбачається, що спірний автомобіль у грудні 2014 року ОСОБА_2 було продано ОСОБА_8, який у подальшому неодноразово відчужувався іншим особам (а. с. 26-29).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

та Верховного Суду України (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої

статті 389 ЦПК України);

- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суд апеляційної інстанціїналежним чином не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (диспозитивність цивільного судочинства).

Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Пред`являючи позов, ОСОБА_7 заявила вимоги до колишнього чоловіка ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації, обґрунтовуючи свій позов нормами СК України щодо майна подружжя й статтею 364 ЦК України (виділ частки) та відшкодування моральної шкоди.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, протокольною ухвалою суду від 30 липня 2019 року за клопотанням ОСОБА_1 третю особу - ОСОБА_2 залучено до участі у справі як відповідача та виключено останнього зі складу третіх осіб.

Після цього позивач ОСОБА_1 позовні вимоги до ОСОБА_2 взагалі не уточнювала.

При цьому районний суд розглядав позовні вимоги позивача на підставі норм як СК України (2947-14) , так і норм ЦК України (435-15) , хоча до вказаних норм права ОСОБА_2 ніякого відношення не має, оскільки відповідні правовідносини між ним і позивачем відсутні. Апеляційний суд частково це виправив і мотивував своє судове рішення положеннями статті 1212 ЦК України, яка регулює зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстав, посилаючись на те, що ОСОБА_2 без згоди позивачки продав автомобіль. Проте позивачка таких вимог не заявляла, як на фактичну, так і на правову підставу на це не посилалася, відповідних доказів взагалі не подавала.

Тобто апеляційний суд у порушення вимог статей 13, 367 ЦПК України вийшов за межі як позовних вимог, так і апеляційної скарги.

Зі змісту наведеної вище протокольної ухвали про заміну відповідача Верховний Суд не має можливості визначитися із правовою підставою такої заміни, оскільки в ній відсутнє правове обґрунтування. Суд повинен уточнити статус ОСОБА_2 і вимоги позивачки до нього. Тобто, слід з`ясувати ОСОБА_2 був залучений як спадкоємець первісного відповідача - ОСОБА_4, чи як сингулярний (одиничний) правонаступник, згідно з яким від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права і обов`язки. Від цього залежать застосування відповідних норм матеріального права, умови та підстави їх застосування.

Посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_2 без згоди позивачки продав автомобіль, а кошти їй не повернув, посилаючись на постанову про закриття кримінального провадження від 21 травня

2018 року, є безпідставним, оскільки зі змісту цієї постанови не вбачається, на якій правовій підставі спірний автомобіль у грудні 2014 року

ОСОБА_2 продавався. До того ж, це зазначено в описовій частині постанови, без посилання на відповідні докази.

Крім того, не спростованими є твердження ОСОБА_2, на які він посилався в апеляційній скарзі, про те, що у грудні 2014 року був живим його батько - ОСОБА_4, який і продавав автомобіль. До того ж, автомобіль належав подружжю, тому він і фактично не міг його продати.

Посилання судів на принцип змагальності сторін і на те, що відповідач не спростував вартість спірного автомобіля, є помилковим застосуванням судами норм процесуального права.

У пунктах 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) роз`яснено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям,

а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Для того, аби відповідач спростовував доводи позивачки, як про це зазначають суди, потрібно, аби позивач надала ці докази, адже саме позивач повинна доводити свої позовні вимоги.

Натомість, як у первинній, так і в уточненій позовній заяві ОСОБА_7, зазнаючи вартість автомобіля ВАЗ 21112, 2008 року випуску, у сумі 260 тис. грн, вказувала, що відповідні докази надасть безпосередньо до суду до початку розгляду справи (а. с. 2-4, 41-43). Проте, протягом всього розгляду справи, а це два роки, жодного доказу вартості автомобіля нею не подано.

Як районний суд, так і апеляційний суд на вказане уваги не звернули.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.