розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року у складі судді Журавської О.В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сержанюка А. С., Лівінського С. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 29 листопада 2010 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав від нього позику у розмірі 793 800 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 100 000 доларів США. Згідно з пунктом 3 договору позики позичальник зобов`язується повернути позикодавцю борг до "дванадцятої години ранку дня двадцять дев`ятого місяця грудня року 2010".

29 листопада 2010 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики між ним та відповідачем укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав йому в іпотеку: земельну ділянку, площею 0,2500 га, що розташована по АДРЕСА_1 ; домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Станом на 29 грудня 2010 року відповідачем, як позичальником, боргових зобов`язань перед ним, як позикодавцем, у повному обсязі не виконано.

04 березня 2013 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 17 до договору позики від 29 листопада 2010 року, за умовами якої заборгованість позичальника перед позикодавцем за договором позики станом на день укладання додаткової угоди складає 663 419 грн, що на вказану дату становить 83 000 доларів США. Згідно з пунктом 2 додаткової угоди зазначену суму грошей позичальник зобов`язується повернути позикодавцю у строк до 29 березня 2013 року.

Станом на 29 березня 2013 року відповідачем боргових зобов`язань за договором позики та додатковою угодою до нього не виконано.

У пункті 4 договору позики та пункті 4 додаткової угоди сторони передбачили, що у разі прострочення позичальником термінів повернення позики він зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також неустойку у розмірі 1 % від суми позики за кожен день прострочення, починаючи з першого дня.

19 червня 2013 року відповідач, як позичальник, особисто отримав від нього вимогу про необхідність виконання боргового зобов`язання у розмірі 687 398 грн за договором позики та додатковою угод до нього. Вказана вимога містить попередження про можливість звернення стягнення позикодавцем на майно, передане в іпотеку. Отримання вимоги підтверджується нотаріально завіреною заявою позичальника, якою він визнає наявність боргового зобов`язання у вказаному вище розмірі.

З 30 березня 2013 року до 02 вересня 2014 року позичальником прострочено строк виконання боргового зобов`язання на 522 дня, з яких 277 днів у 2013 році та 245 днів у 2014 року, а, отже, за цей період позичальник повинен сплатити пеню у розмірі 2 888 847,18 грн, 3 % річних у розмірі 28 463,40 грн та індекс інфляції у розмірі 752 028,17 грн.

Таким чином, станом на 02 вересня 2014 року позичальник мав сплатити позикодавцю заборгованість за договором позики у загальному розмірі 3 669 338,75 грн.

Оскільки відповідачем не виконано боргове зобов`язання, він, як іпотекодержатель, скористався своїм правом, передбаченим положеннями статті 38 Закону України "Про іпотеку", а саме здійснив продаж предметів іпотеки.

Від продажу предметів іпотеки ним у рахунок задоволення вимог за договором позики та додаткової угоди отримано 748 017,00 грн, що є недостатньо сумою для погашення заборгованості за договором позики. Кошти, отримані від продажу предметів іпотеки, пішли на погашення заборгованості позичальника по пені за прострочення виконання боргового зобов`язання згідно з вимогами статті 534 ЦК України.

Таким чином, залишок заборгованості за договором позики після продажу предмета іпотеки становить 2 921 321,75 грн, з яких: 4 011,17 грн - основного зобов`язання з врахуванням індексу інфляції та врахуванням продажу боргу; 2 888 847,17 грн - пеня нарахована за період з 30 березня 2013 року по 02 вересня 2014 року; 28 463,40 грн - 3% річних за період з 29 березня 2013 року по 02 вересня 2014 року.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 2 921 321,75 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 29 листопада 2010 року у загальному розмірі 2 921 321,75 грн, з яких: 4 011,17 грн - основного зобов`язання з врахуванням індексу інфляції та врахуванням продажу боргу; 2 888 847,17 грн - пеня нарахована за період з 30 березня 2013 року по 02 вересня 2014 року; 28 463,40 грн - 3% річних за період з 29 березня 2013 року по 02 вересня 2014 року.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, як позичальник, належним чином взяті на себе зобов`язання за спірним договором позики не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість за цим договором, яка підлягає стягненню з нього. Розмір зазначеної заборгованості відповідає умовам договору та вимогам закону.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення відмовлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 задоволено частково, заочне рішення суду першої інстанції у частині стягнення пені змінено, викладено резолютивну частини у наступній редакції. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 29 листопада 2010 року у розмірі 4 011,17 грн - основного зобов`язання з врахуванням індексу інфляції та врахуванням продажу боргу; 5 000 грн - пені нарахованої за період з 30 березня 2013 року по 02 вересня 2014 року; 28 463,40 грн - 3 % річних за період з 29 березня 2013 року по 02 вересня 2014 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем строк позовної давності, про застосування якого просив відповідач у заяві про перегляд заочного рішення суду, не пропущено, оскільки 04 березня 2013 року між сторонами була укладена додаткова угода до договору позики, тобто було перервано перебіг позовної давності.

Доводи відповідача про недійсність договорів купівлі-продажу іпотечного майна є безпідставними, оскільки такі правочини у цій справі не переглядаються, а відповідно до положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочинів. Таким чином, розмір сум, отриманих позивачем при відчуженні предметів іпотеки, не перевіряється.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним заборгованості за договором позики, не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості.

Пеня у розмірі 2 888 847,17 грн за період з 30 березня 2013 року по 02 вересня 2014 року значно перевищує суму основного зобов`язання. З урахуванням обставин справи, відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, суд зменшив пеню до 5 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

ОСОБА_1 судові рішення не оскаржив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 754/136/16 з Деснянського районного суду м. Києва.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач відмовляється визнавати факт повернення йому позики, хоча відповідачем було повернуто останньому 125 000 доларів США. Позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. Договори купівлі-продажу предметів іпотеки, укладені 02 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, є фіктивними правочинами, оскільки значно занижено ціну майна відповідача. З позовом відповідача вказані правочини переглядаються в судовому порядку у Васильківському міськрайонному суді Київської області (справа № 362/58/15).

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 12 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2, як позичальник, взяті на себе зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість за цим договором, яка підлягає стягненню з нього.

Апеляційний суд, змінюючи заочне рішення суду першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про зменшення розміру пені з урахуванням принципів справедливості, виваженості й розумності, оскільки її розмір значно перевищує розмір збитків, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 березня 2020 року у справі № 902/417/18, провадження № 12-79 гс 19.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності є безпідставними, оскільки 04 березня 2013 року між сторонами була укладена додаткова угода до договору позики, тобто було перервано перебіг строку позовної давності.

Посилання касаційної скарги на недійсність договорів купівлі-продажу іпотечного майна є безпідставними, оскільки такі правочини у цій справі не перевірялись, а відповідно до положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочинів.

Крім того, у доводах касаційної скарги по суті переписано норми матеріального й процесуального права, а їх аналіз, тобто, що саме порушено судами і якими належними й допустимими доказами (статті 12, 81 ЦПК України) підтверджено фактичне виконання договору позики не вказано. Отже, ці доводи є припущеннями.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року залишити без змін.