Позов мотивований тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1, в якій на даний час мешкають відповідачі проти його волі, будучі членами колишнього власника вказаної квартири, просив виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з вказаної квартири, а його вселити до квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про виселення та вселення задоволено частково.

Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

В іншій частині заявлених вимог - відмовлено.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 352,40 грн., тобто по 176,20 грн. з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи не була доведена наявність між сторонами будь-яких договірних відносин щодо порядку користування спірною квартирою. Позивач, як новий власник квартири відповідно до положень статті 391 ЦК України має право вимагати від відповідачів усунути перешкоди у користуванні належною йому власністю. Оскільки заявлені позовні вимоги про виселення відповідачів з спірної квартири передбачають позбавлення їх права користування таким жилим приміщенням, то такі вимоги ОСОБА_1 відповідають обсягу його порушеного права власності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 квітня 2018 року скасовано в частині задоволення позову про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 та в частині стягнення з неї судового збору та ухвалено у відповідній частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем ОСОБА_1 не доведено порушення відповідачами його права власності на спірну квартиру, за захистом якого він звернувся до суду з даним позовом і що воно підлягає захисту.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції не оскаржувалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарзі

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду Донецької області від 29 травня 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири за адресою АДРЕСА_2 . Суд не дослідив даний факт і тому прийняв незаконне рішення. В теперішній час відповідач займає дану квартиру, чим перешкоджає позивачеві в його праві користуванні володіння квартирою, порушує його конституційне право користуватися своєю власністю.

Аргументи учасників справи

Відзив від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року матеріали цивільної справи № 265/4024/17 надійшли до Верховного Суду та 07 лютого 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з таких мотивів.

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 на праві приватної, спільної сумісної власності належала ОСОБА_4 та ОСОБА_3

24 квітня 2002 року на Універсальній товарній біржі "Ново-Олександрівська" між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено біржовий контракт № 37 про продаж квартири АДРЕСА_1 .

25 квітня 2002 року на Універсальній товарній біржі "Гарант-Україна" між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено біржовий контракт № 806 про продаж квартири АДРЕСА_1 .

26 квітня 2002 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Зазначена квартира 14 серпня 2003 року зареєстрована за ОСОБА_1

01 квітня 2005 року рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 13 жовтня 2005 року та ухвалою Верховного Суду України від 3 жовтня 2007 року, укладені між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 біржовий контракт № 37 від 24 квітня 2002 року, між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 біржовий контракт № 806 від 25 квітня 2002 року та договір купівлі-продажу від 26 квітня 2002 року, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_1 визнано недійсними, сторони приведені у первісний стан.

26 серпня 2009 року ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 1 квітня 2005 року по цивільній справі за позовом прокурора Орджонікідзевського району міста Маріуполя Донецької області, діючого в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1, про визнання угод купівлі - продажу недійсними, скасовано за нововиявленими обставинами.

21 грудня 2009 року заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області позов задоволено. Визнано недійсним біржовий контракт № 37 від 24 квітня 2002 року, укладений на Універсальній товарній біржі "Ново-Олександрівська" від імені ОСОБА_4, ОСОБА_3 та від імені ОСОБА_5 про продаж квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 10 926 грн. Визнано недійсним біржовий контракт № 806 від 25 квітня 2002 року, укладений на Універсальній товарній біржі "Гарант-Україна" від імені ОСОБА_5 та від імені ОСОБА_6 про продаж квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 10 926 грн. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 № 1682 від 26 квітня 2002 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 10 926 грн. Визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та ОСОБА_3

23 квітня 2012 року рішенням апеляційного суду Донецької області заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2009 року скасовано. Позов прокурора Орджонікідзевського району міста Маріуполя Донецької області, діючого в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі -продажу (біржовий контракт № 37) від 24 квітня 2002 року, укладений на Універсальній товарній біржі "Ново-Олександрівська" між ОСОБА_4, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_3, та ОСОБА_5, в частині купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3 . У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу (біржового контракту № 37) від 24 квітня 2002 року в частині продажу іншої 1/2 частини вказаної квартири, належної ОСОБА_4, вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу (біржового контракту № 806) від 25 квітня 2002 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, договору купівлі, договору купівлі-продажу від 26 квітня 2002 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, та вимог про приведення сторін в первісний стан відмовлено.

29 серпня 2012 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення апеляційного суду Донецької області від 23 квітня 2012 року скасовано, рішення районного суду залишено в силі.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що "преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта".

Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що позивач не має права власності на спірну квартиру.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову до ОСОБА_2, оскільки позивачем не доведено порушення його прав.

Копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме від 14 серпня 2003 року та копія інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 квітня 2012 року не може бути доказом того факту, що ОСОБА_1 на час звернення до суду з даним позовом є власником квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року N 7/5 (z0157-02) , який діяв на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об`єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

За змістом Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно (Додаток 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав) договір, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, та інші є правовстановлювальним документом.

Отже, встановивши, що правовстановлювальний документ - договір купівлі-продажу визнано недійсним, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушення прав позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення прийнято без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.