розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, з позовом про встановлення нікчемності правочину, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Позов мотивований тим, що 08 грудня 2010 року ОСОБА_2 та мати позивача - ОСОБА_4 уклали договір дарування 3/4 часток житлової будівлі № 18, загальною площею 44,5 кв. м., з відповідною частиною господарських і побутових будівель, яка розташована на земельній ділянці площею 532 кв. м по АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Останні три роки життя мати тяжко хворіла, не могла самостійно пересуватися, потребувала сторонньої допомоги.

У червні 2011 року позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де дізнався про наявність оспорюваного договору дарування від 08 грудня 2010 року.

Позивач вважає, що мати на момент укладення правочину не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати договір дарування 3/4 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, нікчемним, стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про встановлення нікчемності правочину, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований за № 807, за яким ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар 3/4 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновком посмертної комплексної судово-медичної експертизи встановлено абсолютну неспроможність ОСОБА_4 в момент складення нею договору дарування розуміти значення своїх дій та керувати ними. Судом першої інстанції зроблено висновок про невідповідность внутрішньої волі ОСОБА_4 з її волевиявленням в оспорюваному договорі. Стосовно заявлених позивачем вимог щодо визнання вказаного правочину нікчемним, суд дійшов висновку про неправильне обрання способу захисту порушеного права, тому що вказаний договір є оспорюваним.Однак, обрання невірного способу захисту не може бути підставою для відмови в задоволенні позову. Крім того, суд першої інстанції врахував, що, згідно первісних редакцій позовних вимог, позивач просив визнати договір недійсним, при цьому заяву про залишення первісної редакції позовної заяви без розгляду суду не надав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2015 року скасовано.

Прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про визнання недійсним договору дарування, відмовлено у повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за змістом висновку судової-психіатричної комісійної експертизи № 70 від 12 березня 2019 року ОСОБА_4 на час укладення спірного договору дарування 08 грудня 2010 року на будь-який психічний розлад не страждала. За своїм станом здоров`я під час укладення договору дарування могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Вказаний висновок підтверджується іншими доказами, які маються в матеріалах справи, оскільки ОСОБА_4 08 грудня 2010 року на момент підписання договору дарування могла правильно оцінити ситуацію, розуміти наслідки своїх дій, критично їх оцінювати та свідомо керувати ними. Апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2015 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки всім доказам, позбавив права скаржника ознайомитися із висновками судово-психіатричної комісійної експертизи № 70 від 12 березня 2019 року та відмовив у призначенні повторної психіатричної експертизи, що унеможливило встановлення фактичних обставин та усунення наявних суперечностей, які мають значення для правильного вирішення справи. Позивач вважає, що оскаржене судове рішення не відповідає приписам статей 263, 265 ЦПК України. Судом була порушена територіальна юрисдикція. Спір має бути розглянутий Приморським районним судом м. Одеси. Суд апеляційної інстанції не розглянув зауваження на протокол судового засідання.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_5, у якому просить касаційну скаргу відхилити, постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що всі викладені в касаційній скарзі обставини не відповідають дійсності та суперечать матеріалам цивільної справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу з суду першої інстанції.

У листопаді 2019 року цивільна справа № 2/1519/8500/11 надійшла до Верховного Суду.

06 лютого 2020 року матеріали цивільної справи передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі з таких підстав.

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_4

ОСОБА_4 належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка по вказаній адресі.

28 грудня 2002 року ОСОБА_4 подарувала 1/4 частку належного їй житлового будинку ОСОБА_3

08 грудня 2010 року, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Після смерті ОСОБА_4, 23 травня 2011 року із заявою про прийняття спадщини до П`ятої одеської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1, окрім позивача із заявою про прийняття спадщини також звернулась відповідач - ОСОБА_2 .

Причиною смерті ОСОБА_4 є злоякісне ураження легенів, яке виходить за межі однієї та більше локалізацій.

Згідно акту судово-медичного дослідження № 678 від 12 квітня 2011 року КУ "Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи" смерть ОСОБА_4 перебуває в прямому причинному зв`язку з захворюванням раком легенів.

Висновком посмертної комплексної судово-медичної експертизи № 155 від 26 червня 2014 року, встановлено, що ОСОБА_4 страждала на низку тяжких захворювань. Експертом зазначено, що беручи до уваги ту обставину, що ОСОБА_4 протягом тривалого часу страждала на хронічні соматичні розлади, а також на астенію, яка могла виражатись в виснажуваності, стомлюваності, підвищеної дратівливості та сомато-вегетативних розладах, можна зробити висновок, що ОСОБА_4 08 грудня 2010 року на момент підписання договору дарування не могла правильно оцінити ситуацію, розуміти наслідки своїх дій, критично їх оцінювати та свідомо керувати ними.

Відповідно висновку судової експертизи № 234 від 31 травня 2017 року, ОСОБА_4 під час укладення і посвідчення договору дарування від 08 грудня 2010 року була абсолютно нездатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Згідно з висновком судової-психіатричної комісійної експертизи № 70 від 12 березня 2019 року ОСОБА_4 на час укладення спірного договору дарування 08 грудня 2010 року на будь-який психічний розлад не страждала. За своїм станом здоров`я під час укладення договору дарування 08 грудня 2010 року могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним виходячи з частини першої статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Встановлення неспроможності особи в момент вчинення договору розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши висновок судової-психіатричної комісійної експертизи № 70 від 12 березня 2019 року, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної інстанції не розглянув зауваження на протокол є безпідставними та спростовуються матеріалами цивільної справи. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк подання зауважень на протокол судового засідання від 05 вересня 2019 року; відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні зауважень на протокол судового засідання від 05 вересня 2019 року (т. 3 арк. спр.67-69).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо позбавлення апеляційним судом права скаржника ознайомитися із висновками судово-психіатричної комісійної експертизи № 70 від 12 березня 2019 року та відмови у призначенні повторної психіатричної експертизи.

Як вбачається з матеріалами справи висновок судово-психіатричного експерта № 70 від 12 березня 2019 року надійшов до апеляційного суду 20 серпня 2019 року (т. 3, арк. спр. 20). Заява про ознайомлення з матеріалами справи від ОСОБА_1 була подана до суду 06 вересня 2019 року (т. 3 арк. спр. 43). Цього ж дня він був ознайомлений з матеріалами справи, що підтверджується довідковим листом (т. 3 арк. спр. 44). Раніше клопотання про ознайомлення з матеріалами справи він не подавав. Клопотання про проведення повторної психіатричної експертизи під час з`ясування судом апеляційної інстанції позивачем подано також не було.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції правил підсудності.

Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно зі статтею 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Позови що виникають з приводу нерухомого майна - це позови, пов`язані з нерухомим майном, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин, пов`язаних з обігом нерухомого майна, повинні бути пред`явлені до суду за місцем знаходження цього майна.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Правила про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Виходячи з аналізу вищезазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно, тощо.

Як вбачається зі змісту заявлених позивачем вимог, що спір між сторонами виник з приводу нерухомого майна, оскільки стосується визнання недійсним договору дарування 3/4 часток житлової будівлі АДРЕСА_1 .

За таких обставин, дана справа підсудна Малиновському районному суду м. Одеси.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду