розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" та ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 26 березня 2019 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

1. Описова частина

Короткий зміст вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк"), державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В. М. про визнання дій неправомірними, скасування рішення про реєстрацію права власності та скасування державної реєстрації права власності.

Позовну заяву ОСОБА_2 мотивовано тим, що 01 липня 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ЗАТ "Перший Український Міжнародний Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", було укладено кредитний договір про отримання ОСОБА_2 у кредит 370 000,00 доларів США, із зобов`язанням їх повернення. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 01 липня 2008 між ОСОБА_2 та ЗАТ "Перший Український Міжнародний Банк" було укладено іпотечний договір, за умовами якого він надав банку в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

05 вересня 2016 йому стало відомо, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", яке використало своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначив, що відповідачі вчинили дії щодо реєстрації права власності на вказаний предмет іпотеки за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" з порушенням діючого законодавства та його інтересів, оскільки він не отримував письмового повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від банку та на момент подачі до державного реєстратора документів та прийняття останнім рішення про переоформлення права власності на предмет іпотеки між ним та ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" існував та досі існує судовий спір як про розмір заборгованості, так і про дійсність кредитного договору та договору іпотеки. Крім того, на момент прийняття рішення про реєстрацію права власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 08 липня 2016 року було накладено арешт.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просив суд:

- визнати неправомірними дії ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" щодо прийняття та реалізації рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати неправомірними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Макаренка В. М. щодо прийняття рішення від 02 серпня 2016 про реєстрацію за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за банком;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка була вчинена державним реєстратором - приватним нотаріусом Макаренком В. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 серпня 2016 року.

У лютому 2017 року ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні, розпорядженні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації місця проживання.

Зустрічну позовну заяву ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" мотивовано тим, що 01 липня 2008 року між ЗАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 6543183, відповідно до умов якого ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" зобов`язалось надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 370 000,00 доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити плату за користування кредитними коштами в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим кредитним договором. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 01 липня 2008 між ОСОБА_2 та ЗАТ "Перший Український Міжнародний Банк" було укладено іпотечний договір, за умовами якого він надав банку в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Умовами іпотечного договору передбачено право банку звернути стягнення на предмет іпотеки, у тому числі, шляхом набуття банком права власності на предмет іпотеки на підставі застереження, яке міститься в цьому іпотечному договорі.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором від 01 липня 2008 року № 6543183 28 липня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренком В. М. відповідно до умов іпотечного договору від 01 липня 2008 року та на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 серпня 2016 року за індексним номером 30737574 за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" було зареєстровано право власності на предмет іпотеки. 03 серпня 2016 року ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" за допомогою засобів поштового зв`язку направило ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вимогу про виселення № КНО-44.4.2/1139, але останні не виконали цю вимогу.

З урахуванням викладеного ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" просило суд усунути йому перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю - квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_2, зобов`язання їх звільнити цю квартиру від особистих речей, та про зняття відповідачів з реєстрації місця проживання за вказаною адресою (т. 1, а. с. 123-125; т. 2, а. с. 40-44).

Протокольною ухвалою від 28 лютого 2017 року Приморський районний суд м. Одеси прийняв до розгляду зустрічний позов та об`єднав його в одне провадження із первісним позовом.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2017 року до участі у цій справі замість первісного позивача ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, залучено його спадкоємця ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 71-72).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2017 року провадження у цій справі в частині зустрічних позовних вимог ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації місця проживання закрито на підставі пункту 6 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" задоволено.

Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 .

Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звільнити від особистих речей квартиру АДРЕСА_2 .

Знято ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді арешту, накладеного на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, яка зареєстрована за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", у вигляді заборони працівникам ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" вчиняти дії щодо перешкоджання правонаступнику ОСОБА_2 - ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що процедуру направлення вимоги про усунення порушення зобов`язання банком дотримано, набуття права власності банком здійснено у передбачений законом та договором спосіб, існування арешту на спірну квартиру для переходу права власності перешкодою не є, набуття права власності банком є підставою для виселення мешканців квартири з огляду на умови договору.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2017 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" щодо прийняття та реалізацію рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Визнано неправомірними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В. М. щодо прийняття рішення про реєстрацію за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В. М. № 30737574 про реєстрацію за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", запис про право власності від 28 липня 2016 року № 15692378.

У задоволенні позову ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що всупереч умовам договору у письмовій вимозі іпотекодержателя не було зазначено ціну, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, та замість конкретного повідомлення про обрання способу звернення стягнення - набуття права власності на квартиру, як це передбачено договором, було перелічено всі можливі способи звернення стягнення, які є різними за процедурою та гарантіями, які передбачені для кожної з них.

Неповідомлення боржника про ціну, за якою майно набувається у власність, позбавляє його можливості оспорити її у разі незгоди, позабавляє боржника гарантій, встановлених статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку набуття права власності на підставі договору про іпотечне застереження відноситься до позасудових способів врегулювання, тому не повинно відбуватися за наявності спору щодо розміру заборгованості.

На час звернення стягнення та набуття банком майна у власність та на час вирішення цього спору між сторонами існує спір, який перебуває в провадженні Приморського районного суду м. Одеси, про стягнення заборгованості за вимогами банку та визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки за вимогами ОСОБА_2 .

Встановлено, що письмова вимога іпотекодержателя повернулася з позначкою "за закінченням терміну зберігання", тобто адресат ОСОБА_2, будучи повідомленим про необхідність з`явитися на пошту за отриманням кореспонденції, таким правом не скористався, відтак на власний розсуд визначив всі ризики її неотримання.

Зважаючи на такі обставини, факт невручення ОСОБА_2 вимоги не може бути ознакою недотримання процедури повідомлення.

Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 14 травня 2019 року стягнуто з ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 10 389,60 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, АТ "Перший Український Міжнародний Банк" просило суд скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 26 березня 2019 року, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2017 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга АТ "Перший Український Міжнародний Банк" мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що державна реєстрація права власності предмета іпотеки за банком проведена без дотримання норм чинного законодавства України, оскільки на момент переходу права власності на іпотечне майно було зроблено оцінку іпотечного майна, що підтверджується копією реєстраційної справи, наданої суду нотаріусом. Скасовуючи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", апеляційний суд втрутився у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень. Суд апеляційної інстанції помилкового вважав тотожними поняття вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та рішення юридичної особи про прийняття предмета іпотеки у свою власність. Суд не застосував до спірних правовідносин положення Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" (2478-19) . Мотиви апеляційного суду про те, що підставою для використання права на звернення стягнення на предмет іпотеки є порушення боржником основного зобов`язання, що має бути безспірним, не ґрунтується на вимогах законодавства України.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просила суд скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 26 березня 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В. М. про визнання дій неправомірними скасувати та закрити провадження у справі у цій частині, а в частині встановлення судом факту направлення належним чином АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на ім`я ОСОБА_2 вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та належного отримання ОСОБА_2 цієї вимоги - змінити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що вирішуючи цей спір в частині позовних вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В. М., суди попередніх інстанцій допустили порушення правил предметної юрисдикції та не звернули увагу, що справа в цій частині підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Всупереч вимогам частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" апеляційний суд дійшов помилкового висновку про належне виконання банком вимог щодо направлення боржнику (іпотекодавцю) вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у серпні 2019 року, представник ОСОБА_1 адвокат Соловйов В. В. заперечував проти доводів АТ "Перший Український Міжнародний Банк", зазначав про необґрунтованість касаційної скарги банку.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ "Перший Український Міжнародний Банк", витребувано цивільну справу № 522/16975/16-ц із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

01 липня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ "Перший Український Міжнародний Банк", правонаступником якого є ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", було укладено кредитний договір № 6543183 про надання ОСОБА_2 в кредит 370 000,00 доларів США із зобов`язанням їх повернення зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 14,99 % річних, шляхом внесення щомісячних платежів у розмірі, строки і на умовах, визначених цим договором. Кінцева дата повернення кредиту та усіх нарахувань за ним - 01 липня 2020 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 01 липня 2008 року № 6543183 між ОСОБА_2 та ЗАТ "Перший Український Міжнародний Банк" було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за реєстровим № 2853, за умовами якого ОСОБА_2 надав банку в іпотеку належну йому на праві приватної власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, заставною вартістю 2 608 820,00 грн.

Пунктами 4.7.-4.7.3 іпотечного договору врегульований порядок набуття права власності на предмет іпотеки на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яким передбачено, що у разі виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмета іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця.

В зазначеному повідомленні мають міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки; ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя; суть та розмір вимог за основним зобов`язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.

Згідно з пунктом 7.1.2 іпотечного договору зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Унаслідок порушення ОСОБА_2 зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів 30 листопада 2015 року ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" склало письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання за № 1472, яка містить відомості про прострочену заборгованість у розмірі 189 837,22 доларів США, та загальну суму боргу в розмірі 340 181,52 доларів США, вимогу про усунення порушення зобов`язання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, а також попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання законних вимог банку та вимогу про виселення.

19 грудня 2015 ТОВ "Франко Пак" направило на адресу ОСОБА_2 рекомендованим цінним листом з описом вкладення вимогу про усунення порушення, яка ОСОБА_2 отримана не була, оскільки повернулася з позначкою "за закінченням строку зберігання".

28 липня 2016 року ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В. М. із заявою про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, додавши до неї вимогу про усунення порушення, іпотечний договір, договір про внесення змін до іпотечного договору, що вбачається з копії реєстраційної справи, наданої Управлінням державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (а. с. 199-237, т. 1).

Під час здійснення державної реєстрації права на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, рішенням приватного нотаріуса від 02 серпня 2016 року № 30737574 було відкрито розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна, перенесено інформацію щодо обтяження цього нерухомого майна на підставі ухвали Суворовського районного суду м. Одеси у справі № 523/9358/16-ц від 08 липня 2016 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05 вересня 2016 року за № 67335835.

Таким чином, з 28 липня 2016 року ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в якій зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_3

03 серпня 2016 року ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" засобами поштового зв`язку направило ОСОБА_2 рекомендованим ціннім листом з описом вкладення письмову вимогу від 03 серпня 2016 року

№ КНО-44.4.2/1139, яка містить вимогу про звільнення квартири від особистих речей та виселення усіх мешканців протягом чотирнадцяти календарних днів з дня отримання цієї вимоги. Указану вимогу 16 серпня 2016 року отримала ОСОБА_1, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням, однак квартиру добровільно звільнено не було.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Щодо предметної юрисдикції суду

ОСОБА_3 у касаційній скарзі вказує на те, що позов стосується оцінки дій приватного нотаріуса як суб`єкта владних повноважень, який, за твердженням заявника, порушив процедуру державної реєстрації.

Верховний Суд з аргументами касаційної скарги про розгляд справи за правилами адміністративного судочинства не погоджується. ЦПК (1618-15) України у редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) у редакції, чинній на час подання позову до суду, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції).

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну "владні управлінські функції", то зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17)).

Тому помилковим є застосування статті 17 КАС України у редакції, чинній на час подання позову до суду, та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

У справі № 522/16975/16-ц позивач за первісним позовом просить визнати незаконною та скасувати проведену приватним нотаріусом державну реєстрацію права власності на квартиру за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк". Такий спір не є спором учасників публічно-правових відносин. Приватний нотаріус, здійснюючи державну реєстрацію права власності на квартиру, не мав публічно-правових відносин з позивачем, оскільки така реєстрація права відбувалася за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк". Позивач за первісним позовом обґрунтував позов незаконністю вибуття у нього права власності на квартиру та відсутністю у ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" правомірного інтересу щодо реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру за іншою ніж позивач особою є вимогою про захист права власності на цей об`єкт від порушення особою, за якою це право зареєстроване на момент звернення позивача до суду. Отже, спір має приватноправовий характер, а з огляду на суб`єктний склад сторін цього спору його слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.

Близькі за змістом висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 15 травня 2018 року у справі № 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року № 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі № 816/1604/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/10475/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 814/1017/16, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.

Щодо дотримання іпотекодержателем вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" про повідомлення іпотекодавця та боржника про усунення порушення основного зобов`язання

Звертаючись до суду з первісним позовом до ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В. М., ОСОБА_2, правонаступником якого є ОСОБА_1, порушував питання про визнання неправомірними дій ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" щодо прийняття та реалізації рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнання неправомірними дій державного реєстратора - приватного нотаріуса Макаренка В. М. щодо прийняття рішення від 02 серпня 2016 про реєстрацію за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за банком;

скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка була вчинена державним реєстратором - приватним нотаріусом Макаренком В. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 серпня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2, зокрема, посилався на те, що на підставі іпотечного договору від 01 липня 2008 року, укладеного між ним та ЗАТ "Перший Український Міжнародний Банк", правонаступник останнього ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" використало своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки та зареєструвало за собою у державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В. М. право власності на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак всупереч умовам указаного договору та вимогам статті 35 Закону України "Про іпотеку", банк не повідомив його належним чином про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, а тому дії щодо реєстрації права власності на вказаний предмет іпотеки за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" є незаконними.

Вирішуючи спір в частині первісного позову, апеляційний суд виходив з того, що письмова вимога іпотекодержателя про повідомлення іпотекодавця про усунення порушення основного зобов`язання повернулася з позначкою "за закінченням терміну зберігання". Апеляційний суд вважав, що у такому випадку факт невручення ОСОБА_2 вимоги не є ознакою недотримання процедури повідомлення.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку" у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності на квартиру за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк").

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України "Про іпотеку" у вказаній редакції).

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку" (898-15) (частина перша та друга статті 36 цього Закону у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності на квартиру за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк").

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Суди попередніх інстанцій встановили, що договір іпотеки передбачав застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України "Про іпотеку" у редакції, чинній на час звернення ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" з указаною вимогою).

За змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 41)).

Пунктами 4.7.-4.7.3 іпотечного договору врегульований порядок набуття права власності на предмет іпотеки на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає, що у разі виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмета іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця.

Під час розгляду справи встановлено, що 19 грудня 2015 року ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" в особі ТОВ "Франко Пак" направило на ім`я позичальника ОСОБА_2 рекомендованим цінним листом з описом вкладення вимогу про усунення порушення, яка ОСОБА_2 отримана не була, оскільки повернулася з позначкою "за закінченням строку зберігання".

Апеляційний суд вважав, що у такому разі повідомлення іпотекодержателя вважається отриманим боржником (іпотекодавцем).

Колегія суддів вважає такий висновок апеляційного суду помилковим з огляду на таке.

Повернення поштового відправлення з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом отримання особою цього відправлення.

Подібний за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.

У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі

№ 6-2988цс15 вказано, що: "[] розглядаючи питання про дотримання під час проведення торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (z0745-99) і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за № 745/4038 (z0745-99) , суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. При цьому під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами необхідних відомостей. Отже, загальний зміст поняття "повідомлення" передбачає не тільки направлення відомостей, з якими особу слід ознайомити, а й отримання цією особою зазначених відомостей".

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16-ц (провадження

№ 61-21032св18).

За таких обставин суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку про отримання боржником повідомлення іпотекодержателя про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки відсутні докази отримання цього повідомлення адресатом.

Разом з тим, помилковість мотивів апеляційного суду щодо отримання боржником письмового повідомлення іпотекодержателя висновків суду по суті спору у цій частині позовних вимог не спростовує, оскільки порушення ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" та умов договору іпотеки вказує на неправомірність дій банку щодо прийняття та реалізації рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до нього права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо позовних вимог про визнання неправомірними дій державного реєстратора - приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про реєстрацію за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" права власності, державної реєстрації права власності, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за банком, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на предмет іпотеки

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (пункт 4 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк").

Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у тій же редакції).

Державний реєстратор, яким може бути і нотаріус (пункт 2 частини першої статті 10 вказаного Закону у зазначеній редакції): 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункти 1-2 частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у відповідній редакції).

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзац перший частини другої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Так, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зокрема, подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі (пункт 57 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на квартиру за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк").

У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (пункт 4 частини першої, абзац перший частини другої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк").

Як було зазначено, матеріали справи не містять відомостей про отримання боржником повідомлення іпотекодержателя про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин підстави для здійснення державної реєстрації прав були відсутні з огляду на недотримання ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" вимог затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень через ненадання банком повного переліку документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Крім того, у іпотечному договорі сторони передбачили, що письмове повідомлення іпотекодавця має містити: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки; ціну, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя; суть та розмір вимог за основним зобов`язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.

Зі змісту вимоги ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" № 1472 вбачається, що банк не зазначив ціну, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, що є порушенням умов договору іпотеки щодо позасудового врегулювання.

Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав (абзац перший частини першої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк").

Верховний Суд звертає увагу на те, що заявлена позовна вимога про визнання неправомірними дій і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на квартиру за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" фактично стосується запису про це право від 28 липня 2016 року № 15692378.

Саме скасування такого запису є належним способом захисту прав та інтересів позивача. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а).

За змістом абзацу першого частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", у разі скасування на підставі рішення суду записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відтак позивач за первісним позовом, звертаючись до суду, обрав спосіб захисту порушеного права, який узгоджувався зі змістом статей 26 і 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у вказаній редакції.

Водночас позивач за первісним позовом заявив вимогу про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на спірну квартиру до двох відповідачів: до ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та державного реєстратора - приватного нотаріуса.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України (1618-15) , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи були викладені у частинах першій і третій статті 12 ЦПК України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина перша статті 29 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача за первісним позовом до суду).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 06 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц). Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача за первісним позовом є саме з ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" з приводу порушення ним права власності позивача на квартиру внаслідок дій ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" щодо реєстрації за собою такого права.

Отже, позовні вимоги про визнання неправомірними дій державного реєстратора та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не можуть бути звернені до приватного нотаріуса, якого позивач за первісним позовом визначив співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

З огляду на те, що позивач за первісним позовом пред`явив позов також до неналежного співвідповідача - приватного нотаріуса, висновки апеляційного суду про задоволення позову щодо нього є помилковими.

Водночас суд апеляційної інстанцій дійшов правильного по суті висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову, однак не зазначив те, що за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності на квартиру за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", така реєстрація проведена з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідній редакції.

Встановлення обставин того, що реєстрація за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, здійснена з порушенням вимог чинного законодавства України, вказує на відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" про виселення з указаної квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Суд апеляційної інстанції по суті правильно вирішив спір у вказаній справі у частині вимог до ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", але помилково задовольнив ті самі вимоги, звернуті до приватного нотаріуса.

Крім того, апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо мотивів задоволення первісного позову.

За таких обставин Верховний Суд вважає за необхідне змінити оскаржувану постанову апеляційного суду щодо мотивів ухвалення рішення в частині позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", зазначивши, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки проведена за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідній редакції.

Отже, оскільки приватний нотаріус є неналежним відповідачем у справі, а також враховуючи помилковість наведених апеляційним судом мотивів під час ухвалення рішення в частині позовних вимог до ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", слід скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 26 березня 2019 року в частині задоволення позову до приватного нотаріуса, ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову до вказаного відповідача, в іншій частині - щодо задоволення позову до ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" - судове рішення змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.