розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Стаднюк Микола Станіславович, на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНА-АВАНГАРД" (далі - ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД") про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що 02 грудня 2015 року на підставі протоколу № 2 загальних зборів засновників товариства від 01 грудня 2015 року її було призначено на посаду директора ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД".

На підставі її заяви про звільнення з роботи та протоколу № 3 загальних зборів засновників товариства від 24 лютого 2017 року наказом за підписом новопризначеного директора ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" від 28 лютого 2017 року № 65-з її було звільнено із займаної посади за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Однак з наказом про звільнення з посади її не ознайомили, трудову книжку вчасно не видали та не провели остаточний розрахунок із заробітної плати за фактично відпрацьований час та компенсації за невикористану відпустку.

Відповідач грубо порушив її права на своєчасне отримання заробітної плати та отримання відповідного розрахунку під час звільнення, що, в свою чергу, призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також змусило до застосування додаткових зусиль для організації життя.

З урахуванням клопотання про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" на її користь заборгованість із виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 42 270,08, грн, середній заробіток за час затримки розрахунку - 606 048,00 грн, моральну шкоду - 5 000,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 2 500,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року у складі судді Таран Н. Г. позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 648 318,08 грн, на відшкодування моральної шкоди - 5 000,00 грн та понесені у справі судові витрати зі сплати витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн.

Стягнуто з ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" на користь держави судовий збір у розмірі 6 558,18 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виплатив позивачу заробітну плату в розмірі 26 832,60 грн, не спростував наявність цієї заборгованості, а тому вказана сума підлягає стягненню з ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" на користь ОСОБА_1 .

Щодо позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні позивача суд виходив з такого.

Згідно з додатком до листа ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_1 в першому кварталі 2017 року нараховано дохід в розмірі 80 963,94 грн.

Відповідно до витягу з відомостей Пенсійного фонду України сума нарахованого фактичного заробітку (доходу) ОСОБА_1 в ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" становить: у січні 2017 року - 29 814,00 грн, у лютому 2017 року - 53 497,00 грн.

Згідно з довідкою ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" заборгованість із невиплаченої заробітній плаиі ОСОБА_1 станом на 03 листопада 2017 року складає 53 497,00 грн, до складу якої входить оклад по днях - 26 832,60 грн, компенсація за відпустку - 26 664,40 грн.

Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за умови прийняття рішення судом 18 грудня 2018 року, становить 606 048,00 грн.

У зв`язку з викладеним суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, виходячи з характеру правопорушення та глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди.

Вартість наданих позивачу адвокатом Стаднюком М. С. послуг становить 2 500,00 грн, які були сплачені згідно з квитанцією від 05 січня 2018 року.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" задоволено. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року скасовано і ухвалено у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що невиплачена заробітна плата та компенсація невикористаної відпустки ОСОБА_1 була зарахована в рахунок погашення її боргів перед відповідачем у зв`язку з невиконанням договору безвідсоткової позики від 05 вересня 2016 року № 47/16, а відтак у відповідача відсутній обов`язок щодо виплати цієї заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку. Зазначене підтверджується рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року у справі № 754/14785/17 за позовом ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Стаднюк М. С., просила суд скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року та передати справу на новий апеляційний розгляд, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 підтвердила належними та допустимими доказами наявність у відповідача перед нею заборгованості з виплати заробітної плати. У результаті невиплати належних позивачу сум заробітної плати керівника ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 41 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу. Всупереч положенням частин другої та третьої статті 367 ЦПК України апеляційний суд неналежним чином дослідив зібрані у справі докази.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду 04 квітня 2019 року, ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" заперечувало проти доводів ОСОБА_1 в особі адвоката Стаднюка М. С., а оскаржувану постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року вважало законною та обґрунтованою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Стаднюк М. С., на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, витребувано справу № 754/3378/18 із Деснянського районного суду міста Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

02 грудня 2015 року на підставі протоколу № 2 загальних зборів засновників ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" від 01 грудня 2015 року ОСОБА_1 було призначено на посаду директора ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" (а. с. 10).

На підставі заяви ОСОБА_1 про звільнення з роботи та протоколу № 3 загальних зборів засновників від 24 лютого 2017 року наказом від 28 лютого 2017 року № 65-з позивача було звільнено з займаної посади за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (а. с. 11, 57-59).

Відповідно до довідки ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" станом на 03 листопада 2017 року заборгованість із невиплаченої заробітній платі ОСОБА_1 складає 53 497,00 грн і включає в себе оклад по днях - 26 832,60 грн, компенсація відпустки - 26 664,40 грн і утримання ПДФО - 9 629,46 грн, військовий збір - 802,46 грн, аванс - 795 грн (а. с. 12).

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року встановлено, що 05 вересня 2016 року між ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" та ОСОБА_1 було укладено договір безвідсоткової позики № 47/16, відповідно до умов якого остання отримала позику у розмірі 110 000,00 грн для сімейних потреб (а. с. 43-45).

Згідно з прибутковим касовим ордером від 24 листопада 2016 року № 5103 ОСОБА_1 повернула ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" 9 000,00 грн та згідно з прибутковим касовим ордером від 29 грудня 2016 року № 5508 - 9 000,00 грн, в рахунок погашення позики.

Відповідно до довідки про нарахування заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки ОСОБА_1 заборгованість із невиплаченої їй заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки станом на 03 листопада 2017 року становить 42 270,08 грн.

ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" на адресу ОСОБА_1 направило претензію від 04 квітня 2017 року за вих. № 133, якою повідомило ОСОБА_1 про те, що товариство зарахувало кошти нарахованої заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки у рахунок погашення її заборгованості перед товариством.

Цим же рішенням, враховуючи зараховані товариством кошти нарахованої заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки ОСОБА_1 у рахунок погашення її заборгованості, позовні вимоги ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" заборгованість за договором безвідсоткової позики № 47/16 від 05 вересня 2016 року в розмірі 52 216,42 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною третьою статті 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України та частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Стаття 22 Закону України "Про оплату праці" забороняє суб`єктам організації оплати праці в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною п`ятою статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Власник або уповноважений ним орган повинен виплатити у зазначений строк не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 вказувала на те, що відповідач не провів з нею відповідний розрахунок при звільненні.

Під час розгляду справи було встановлено, що суми, належні до виплати ОСОБА_1 на момент її звільнення, складаються із заборгованості із виплати заробітної плати у розмірі 26 832,60 грн та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 26 664,00 грн.

Заперечуючи проти доводів ОСОБА_1, ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" не оспорювало розмір належних до виплати позивачу сум, однак вказувало на зарахування цих коштів у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед товариством за договором безвідсоткової позики від 05 вересня 2016 року № 47/16.

Стаття 127 КЗпП України допускає можливість відрахування із заробітної плати тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Визначений частиною другою статті 127 КЗпП України перелік підстав, що дають право роботодавцю з власної ініціативи провадити утримання із заробітної плати працівників, є вичерпним.

Такі утримання здійснюються з метою покриття заборгованості працівників перед установою чи організацією, де вони працюють. Роботодавець не вправі робити відрахування, якщо для цього немає підстави, передбаченої законодавством.

Розмір відрахування із заробітної плати обмежується нормами статті 128 КЗпП України.

Згідно зі статтею 129 КЗпП України не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно із законодавством не звертається стягнення.

Перелік таких виплат установлено статтею 73 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження", до якого, зокрема, належить вихідна допомога, що виплачується в разі звільнення працівника.

Апеляційний суд, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, зазначені норми трудового законодавства України не застосував і тому вважав, що ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" правомірно зарахувало кошти нарахованої заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки у рахунок погашення її заборгованості перед товариством, що виникла на підставі договору безвідсоткової позики від 05 вересня 2016 року № 47/16, укладеного між ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" та ОСОБА_1 .

Ще одним мотивом відмови апеляційним судом у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі є рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року у справі № 754/14785/17, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" заборгованість за договором безвідсоткової позики від 05 вересня 2016 року № 47/16 у розмірі 52 216,42 грн.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року у цивільній справі № 754/14785/17 встановлено факт наявності у ОСОБА_1 перед ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" заборгованості за договором позики.

Вважаючи наведене судове рішення таким, що має преюдиційне значення для справи, яка є предметом розгляду, апеляційний суд не врахував таке.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Спір у справі № 754/14785/17 стосувався правовідносин, які виникли між сторонами у зв`язку з укладенням договору позики. Правомірність відрахувань ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" сум заробітної плати, належних до виплати ОСОБА_1, не була предметом дослідження суду у цій справі.

Наведеному апеляційний суд не дав правової оцінки та дійшов неправильного висновку про те, що невиплачена заробітна плата та компенсація невикористаної відпустки ОСОБА_1 була зарахована місцевим судом в рахунок погашення її боргів перед відповідачем, а відтак у відповідача відсутній обов`язок щодо виплати цієї заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

Крім того, вирішуючи питання про преюдиційність, апеляційний суд не врахував те, що у матеріалах справи міститься припис головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Чернігівській області від 12 жовтня 2017 року № 25-14-018/0366 (а. с. 19), яким встановлено порушення ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" вимог трудового законодавства України щодо непроведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1, зобов`язано ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" виплачувати ОСОБА_1 заробітну плату два рази на місяць відповідно до частини першої статті 115 КЗпП України до 12 листопада 2017 року, виплачувати заробітну плату за час щорічної відпустки не пізніше ніж за три дні до початку відпустки - до 12 листопада 2017 року, нараховувати у повному розмірі компенсацію за невикористану відпустку - до 12 листопада 2017 року.

За невиконання ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" вимог указаного припису постановою Менського районного суду Чернігівської області від 14 грудня 2017 року директора ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 41 КУпАП, та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та порушив норми процесуального права, постанова Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає необхідності для направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду, оскільки суд першої інстанції належним чином встановив фактичні обставини у справі, які мають значення для правильного її вирішення, належним чином оцінив наявні у справі докази, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому колегія суддів враховує, що рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року оскаржувалось ТОВ "МЕНА-АВАНГАРД" у апеляційному порядку лише в частині вимог про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, а тому відповідно до положень частини третьої статті 400 ЦПК України Верховний Суд не досліджує правомірність задоволення судом інших вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.