У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Балтського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області до Державного підприємства "СЕТАМ" Міністерства юстиції України, ОСОБА_2, в якому просив визнати недійсними електронні торги, проведені 28 лютого 2017 року Державним підприємством "СЕТАМ" Міністерства юстиції України з продажу квартири АДРЕСА_1, визнати недійсним протокол № 239236 проведення електронних торгів від 28 лютого 2017 року та акт про реалізацію нерухомого майна з електронних торгів щодо продажу вищевказаної квартири, визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів реєстровий № 539, серії НМА № 077660, що складається з квартири АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвою І.П. 14 березня 2017 року.

Позов мотивований тим, що 28 квітня 1995 року позивач з ОСОБА_3 зареєстрували шлюб і проживали разом, а 18 березня 2007 року, перебуваючи у шлюбі, вони за спільні кошти, шляхом укладення договору купівлі-продажу між дружиною і ОСОБА_4 придбали квартиру АДРЕСА_1, яку за спільною домовленістю оформлено на дружину ОСОБА_3

28 лютого 2017 року Балтським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в рахунок погашення заборгованості в сумі 74 380,93 грн за виконавчим провадженням № 51474421, боржником за яким є його дружина ОСОБА_3, реалiзавано з електронних торгiв належну їм квартиру.

Вiдповiдно до протоколу торгiв вiд 28 лютого 2017 року № 239236 їх переможцем став ОСОБА_2 .

На пiдставі протоколу проведення електронних торгiв вiд 28 лютого 2017 року державним виконавцем Балтського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області було складено акт про реалізацію нерухомого майна з електронних торгiв, відповідно до якого переможцем торгiв ОСОБА_2 оплачено кошти за придбання квартири.

Позивач вважає, що відповідачі, реалізувавши з публiчних електронних торгiв зазначену квартиру, 1/2 частка у праві власності на яку належить йому, без його відома та згоди, без виділу частки боржника у виконавчому провадженні, порушили його права та законні інтереси як її співвласника.

Про те, що квартира реалізована з електронних торгiв позивачу стало відомо вiд ОСОБА_3 на початку грудня 2017 року і ніхто інший його про це не повідомляв.

Грошові кошти йому як співвласнику реалізованої квартири ніхто не сплачував за 1/2 частку у праві власності на квартиру після її продажу з торгiв, а також пiд час продажу квартири, грубо порушено саму процедуру проведення електронних торгiв, у відповідачів не було підстав для продажу з публiчних торгiв всієї квартири, оскільки не було виділено частку боржника ОСОБА_6, яка підлягає реалізації з електронних торгiв, а саме 1/2 частка у праві власності на спірну квартиру.

Державний виконавець повинен був звернутися до суду з поданням для визначення частки боржника.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 10 грудня 2018 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, визнано недійсними електронні торги, проведені 28 лютого 2017 року Державним підприємством "СЕТАМ" Міністерства юстиції України з продажу квартири АДРЕСА_1 ; визнано недійсним протокол № 239236 проведення електронних торгів від 28 лютого 2017 року та акт про реалізацію нерухомого майна з електронних торгів щодо продажу квартири АДРЕСА_1 ; визнано недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів реєстровий №539, серії НМА № 077660, що складається з квартири АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвою Інною Петрівною 14 березня 2017 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що державним виконавцем Балтського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області при реалізації з публiчних електронних торгiв спірної квартири, 1/2 частка у праві власності на яку належала ОСОБА_1, без його відома та згоди, без виділу частки боржника у виконавчому провадженні, порушені права ОСОБА_1 та його законні інтереси як співвласника.

Про те, що квартира реалізована з електронних торгiв, ОСОБА_1 стало відомо вiд ОСОБА_3 на початку грудня 2017 року. Інших доказів суду не надано.

Реалізації на електронних торгах підлягала частка боржника ОСОБА_3 у спірній квартирі, а не вся спірна квартира, яка належить боржнику ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.

У відповідачів не було підстав для продажу з публiчних торгiв всієї квартири, оскільки не було виділено частку боржника ОСОБА_3, яка підлягає реалізації з електронних торгiв.

Підставою для визнання торгiв недійсними відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу Ук4раїни (далі - ЦК України (435-15) ) є недодержання державним виконавцем i ДП "СЕТАМ" Міністерства юстиції України пiд час проведення електронних торгiв норм закону та порядку їх проведення щодо визначення об`єкта цих торгiв, у результаті яких відбулось відчуження всієї спірної квартири, у тому числi i частки, яка належить ОСОБА_1, чим порушені були його права.

Крім того, слiд зазначити, що оскільки виходячи зі змiсту ч. 1 ст. 215 ЦК Украiни пiдставами недійсності укладеного за результатами електронних торгiв правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами електронних торгiв, то пiдставами для визнання електронних торгiв недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгiв, визначених в даному випадку Порядком.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 15 січня 2014 року № 6-148цс13 і в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року.

У матеріалах справи відсутні докази того, що спірна квартира не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, отже, вона є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_3, оскільки придбана на підставі договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а посилання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бузовського О.І. на те, що ОСОБА_3 не повідомила про це суди та державну виконавчу службу Головного територіального управління юстиції в Одеській області, не дають підстав до порушення законних прав позивача.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 і Державного підприємства "Сетам" задоволено частково, рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення торгів, акту про реалізацію нерухомого майна, свідоцтва про право власності на майно залишено без задоволення.

Постанова мотивована тим, що добросовісність поведінки того з подружжя, який оскаржує дійсність договору з підстав ненадання ним згоди, оцінюється в кожному конкретному випадку на підставі належним чином встановлених у справі обставин та наданих сторонами доказів у їх сукупності.

ОСОБА_3 отримала частину грошових коштів від ОСОБА_2 за продаж квартири, заселила у квартиру ОСОБА_2, а потім після виникнення спору щодо квартири, вчиняла дії щодо його виселення, фактично перекривала газопостачання, перебувала в стані тривалого судового спору, як за власним позовом до ОСОБА_2, так і за позовом ОСОБА_2, де виступала відповідачем, укладала з ним мирову угоду, яка визнавалася судом, а у подальшому була боржником за відкритим виконавчим провадження щодо повернення ОСОБА_2 грошових коштів, отриманих як перший внесок за продаж квартири. Суд першої інстанції не надав справедливої юридичної оцінки всім цим обставинам в контексті добросовісності поведінки самого позивача ОСОБА_1, який проживав разом з ОСОБА_3 однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_2 і який, якщо дійсно вважав себе співвласником спірної квартири, яка розташована на цій же вулиці в м. Балта, міг знати і в будь-якому випадку зобов`язаний був проявляти розумний інтерес до свого майна, утримувати це майно і приймати участь у визначенні його долі.

Між тим ОСОБА_1 лише після продажу квартири з електронних торгів звернувся до суду з позовом до організатора торгів, державного виконавця, що виконував судове рішення, до переможця торгів, який одночасно є стягувачем, про визнання недійсними електронних торгів у зв`язку з порушенням його прав співвласника проданої квартири, але при цьому вимог до самої ОСОБА_3 не заявив, залучивши її у справу третьою особою.

Дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження та не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

При виконанні рішення суду ОСОБА_3 не повідомляла про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Державним виконавцем був витребуваний витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, з якого було видно, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 і відповідно до довідки міської ради від 02 липня 2016 року № 4219 встановлено, що ОСОБА_3 проживає на АДРЕСА_3 і її сім`я складається з доньки ОСОБА_7 . Відомостей про ОСОБА_1 не було. Крім того, продажу квартири з електронних торгів передував її арешт, який ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_1 в судовому порядку не оскаржувався.

Сама по собі недобросовісність поведінки ОСОБА_3 не може впливати на можливість реалізацією ОСОБА_1 свого права на оскарження результатів торгів, якщо він вважає, що цим порушені його права та інтереси - у даному випадку право на 1/2 частку у спірній квартирі.

Для задоволення заявленого позову має значення добросовісність поведінки самого позивача ОСОБА_1, який не дотримуючись положення закону, що власність зобов`язує і зловживаючи обов`язком, який закон покладає на власника майна, не втручався в юридично значимі дії своєї дружини, які та вільно здійснювала щодо всієї квартири в цілому та не втручався в рішення компетентних державних органів щодо всієї квартири аж до її фактичного продажу з електронних торгів, оформлення результатів торгів та видачі свідоцтва про право власності переможцю торгів після перерахування останнім коштів та подання ОСОБА_3 заяви про повернення їй різниці коштів за продаж всієї квартири після погашення заборгованості та виконавчого збору.

ОСОБА_1, проживаючи у шлюбі разом з ОСОБА_3, впродовж кількох років не втручався в дії дружини щодо квартири, яка розташована на тій же вулиці у м. Балті, що і квартира, в якій позивач має місце реєстрації разом з дружиною ОСОБА_3 .

Враховуючи наведене, немає підстав для висновку, що поведінка позивача, як співвласника квартири, яким він себе вважає, добросовісною до ОСОБА_2, який будучи фактично заселеним у квартиру і проживаючи у квартирі з сім`єю, після виникнення спору щодо порядку розрахунку з ОСОБА_3 тривалий час в судовому порядку намагався повернути свої кошти, які ОСОБА_3 частково отримала від нього в межах домовленості про продаж всієї квартири, після чого намагався звільнити квартиру. При цьому така поведінка ОСОБА_1 була недобросовісною до ОСОБА_2 не лише як до стягувача грошових коштів з ОСОБА_3 за рішенням суду, яке вступило в законну силу, а і як до переможця торгів. При цьому з часу відкриття виконавчого провадження недобросовісність поведінки ОСОБА_1 проявилася також і до державного виконавця і потім і до організатора торгів.

При наведених обставинах, посилання ОСОБА_1 на необізнаність протягом всього часу з діями своєї дружини ОСОБА_3 щодо квартири, яку він вважав частково своєю, з діями компетентного органу, який примусово виконував рішення суду, з діями організатора торгів, які проводилися тричі, є неспроможними.

Недобросовісність поведінки проявилася не лише у ОСОБА_3, яка весь час аж до звернення свого чоловіка ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання проведених електронних торгів недійсними, умисно замовчувала про право ОСОБА_1 на частку у праві спільної сумісної вланості, а і у самого ОСОБА_1 з підстав, що викладені в цій постанові апеляційного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

03 грудня 2019 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 грудня 2018 року

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що продаж спірної квартири відбувся з порушенням встановленого законом порядку звернення стягнення на майно боржника у виконавчому провадженні, оскільки квартира була об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а отже, продажу підлягала лише частка боржника, що мала бути попередньо виділена у судовому порядку за зверненням державного виконавця відповідно до норм сімейного і цивільного права. Невчинення таких дій призвело до порушення прав позивача.

Також державним виконавцем у порушення пункту 28 розділу 8 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року, не було перевірено коло осіб, які мали право на проживання у спірній квартирі на час її реалізації з прилюдних торгів.

Спірна квартира була придбана під час шлюбу позивача з боржником.

Оскільки відчуження майна з електронних торгів належить до договорів купівлі-продажу, то вони можуть визнаватися недійсними з підстав порушення частин першої - третьої та шостої статті 203 ЦК України.

Здійснення продажу всієї квартири без вирішення питання про виділ частки боржника у праві власності на неї та набуттям цією часткою статусу самостійного об`єкта цивільного права, торги не є такими, що відповідали закону. Такий висновок відповідає позиції, зокрема, Верховного Суду України, висловленої у постанові від 15 січня 2014 року у справі № 6-18цс13.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, встановивши зазначене порушення при проведенні електронних торгів. Судом встановлено, що у державного виконавця була наявна копія паспорта боржника, проте він не звернув увагу на відмітку про реєстрацію шлюбу боржника з позивачем на час шлюбу. Встановлення цього факту було обов`язковим, оскільки у такому випадку державний виконавець мав вчиняти дії з визначення частки майна боржника для звернення стягнення на неї.

Позивач не давав згоди на реалізацію його частки у праві власності на квартиру. Відсутність такої згоди призводить до недійсності правочину з її відчуження, що не пов`язане з добросовісністю того з подружжя, який уклав такий правочин, а також контрагента. Недобросовісність поведінки ОСОБА_3 не може впливати на можливість реалізації ОСОБА_1 свого права на оскарження результатів торгів, якщо його права порушені проведеними торгами.

Висновки апеляційного суду про обізнаність позивача щодо проведення публічних торгів є неправильними та не ґрунтуються на доказах. Позивача було протиправно позбавлено права власності, а недобросовісною є поведінка саме ОСОБА_2, який з початку купив спірну квартиру у розстрочку, потім відмовився від цього, а потім на електронних торгах виявися єдиним претендентом і за результатами торгів купив її.

Позиції інших учасників

У січні 2020 року третя особа ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила задовольнити касаційну скаргу позивача.

Відзив мотивований тим, що електронні торги були проведені з порушенням права власності позивача на Ѕ частку у праві власності на спірну квартиру, яка була набута подружжям під час шлюбу, а отже, була об`єктом їхньої спільної сумісної власності. Про реалізацію квартири вона повідомила позивача вже після прилюдних торгів на початку грудня 2017 року. Реалізації підлягала лише частка боржника, яка мала бути визначена у судовому порядку перед такою реалізацією.

У січні 2020 року відповідач ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивований тим, що квартира належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_3 оскільки право власності було оформлено лише за останньою. Лише ОСОБА_3 брала участь у відчуженні квартири, позивач не брав участь у судових справах, що проводилися з приводу цієї квартири, а ОСОБА_3 під час таких спорів стверджувала, у тому числі, у письмовій формі, що квартира належить лише їй. У розписці, яку ОСОБА_3 видала відповідачу щодо продажу цієї квартири також вказана лише вона. Відповідач вважає, що шлюб між позивачем і ОСОБА_3 був розірваний у 2009 році з моменту ухвалення рішення суду.

Оскільки державний виконавець не бере участі у проведенні торгів, ті дії, на які посилається відповідач, не є підставами для визнання торгів недійсними, що відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 12 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12.

Будь-яких порушень з боку державної виконавчої служби під час відчуження квартири не було.

Суд першої інстанції виклав резолютивну частину повного тексту рішення в іншій редакції ніж у скороченому тексті.

Ухвалою Балтського районного суду, що датована 10 грудня 2018 року резолютивну частину повного тексту рішення приведено у відповідність до резолютивної частини скороченого тексту. Така ухвала надіслана судом 13 грудня 2018 року до Єдиного державного реєстру судових рішень, хоча суддя, яка розглядала справу, була звільнена у відставку рішенням Вищої ради правосуддя 11 грудня 2018 року. Тому зазначена ухвала була постановлена неуповноваженим складом суду саме 13 грудня 2018 року.

Частина тексту рішення суду першої інстанції не узгоджується з попереднім текстом рішення.

У січні 2020 року відповідач Державне підприємство "СЕТАМ" Міністерства юстиції Україничерез представника Конепуда Д. В. засобами поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції визнав недійсними електронні торги з підстав неправомірності дій державного виконавця, а не порушення правил проведення таких торгів. Торги були проведені відповідно до нормативно встановленої процедури.

Організатор торгів не здійснює перевірку заяви на проведення торгів на відповідність її законодавству, отже саме державна виконавча служба несе відповідальність за достовірність інформації, наданої організатору торгів.

Визнання торгів недійсними за таких обставин суперечить позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12, від 27 січня 2018 року № 910/8052/17, від 18 листопада 2018 року у справі № 6-1884цс15.

Відповідач вважає, що борг, який стягувався з ОСОБА_3, є спільним, оскільки отримані нею кошти, які стягувалися у примусовому порядку, стали спільною власністю, що відповідає рішенням Верховного Суду України від 11 листопада 2008 року у справі № 6-27563св07, від 15 квітня 2010 року № 6-21170св08.

Право власності на квартиру було зареєстроване лише за ОСОБА_3, квартира не була поділена, а отже, була об`єктом цивільних правовідносин і могла бути об`єктом продажу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини, встановлені судом

Згідно із свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 зареєстрував шлюб 28 квітня 1995 року з ОСОБА_3 і після реєстрації шлюбу дружина обрала прізвище ОСОБА_3 .

Відповідно до рішення Балтського районного суду Одеської області від 26 квітня 2007 року ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 шляхом укладання договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 і цей договір визнаний судом дійсним і право на зазначену квартиру ОСОБА_3 зареєструвала в Балтському БТІ 22 травня 2007 року, реєстраційний № 18558221.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 15 вересня 2009 року, шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 розірвано, однак відповідно до статті 115 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) в редакції, що діяла на час набрання рішенням суду законної сили, державна реєстрація розірвання шлюбу в органі державної реєстрації актів цивільного стану у встановленому порядку за заявою колишньої дружини або чоловіка здійснена не була.

ОСОБА_1 і третя особа ОСОБА_3 проживають у квартирі АДРЕСА_2 ., що підтверджується відмітками про реєстрацію місця проживання за цією адресою з вересня 2003 року на відповідних сторінках паспорту ОСОБА_1 і ОСОБА_3

11 серпня 2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено правочин у формі розписки щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до досягнутих між ними домовленостями ОСОБА_2 зобов`язався сплатити ОСОБА_3 14 000,00 доларів США впродовж трьох років (до серпня 2016 року). Квартира була надана ОСОБА_2 в користування ОСОБА_3

ОСОБА_2 відразу сплатив ОСОБА_3 частину коштів в розмірі 3 500,00 доларів США. ОСОБА_3, в свою чергу, відповідно до досягнутої між ними домовленості, прийняла сплачені їй кошти, надала зазначену квартиру в користування ОСОБА_2 .

У межах розгляду позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення з квартири ОСОБА_2, ОСОБА_3 підтвердила факти: існування домовленості з ОСОБА_2 11 серпня 2013 року щодо відчуження в розстрочку квартири АДРЕСА_1, яка оформлена у вигляді відповідної розписки; прийняття нею від ОСОБА_2 грошових коштів у вигляді першого внеску у вигляді розрахунку за квартиру 3 500,00 доларів США; заселення у спірну квартиру ОСОБА_2 . Спір, що виник у подальшому між сторонами, стосувався валюти розрахунку і курсу гривні до долару США в разі, якщо такий розрахунок відбуватиметься у гривні.

Обґрунтовуючи позов про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, ОСОБА_3 зазначала себе власником всієї квартири і вимагала усунути перешкоди у користуванні всією квартирою.

Під час розгляду справи в суді сторонами досягнуто мирову угоду, що визнана ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 28 травня 2015 року, за якою ОСОБА_3 зобов`язалась повернути ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 3 500,00 доларів США, що згідно з офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день укладення мирової угоди (2 104,1285 грн за 100 доларів США) еквівалентно 73 644,4975 грн, які вона отримала від нього як частину платежу за квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 в свою чергу зобов`язався звільнити дану квартиру.

Заочним рішенням Балтського районного суду Одеської області від 11 травня 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину задоволено, застосовано до договору купівлі-продажу квартири укладеному в усній формі між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 наслідки недійсності нікчемного правочину та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 73 644,49 грн.

За заявою ОСОБА_2 відкрито примусове виконавче провадження за виконавчим листом, виданим Балтським райсудом Одеської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів.

28 лютого 2017 року Балтським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в рахунок погашення заборгованості в сумі 74 380,93 грн, за виконавчим провадженням № 51474421, боржником в якому є ОСОБА_3, реалізовано з електронних торгів належну подружжю ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до протоколу № 239236 проведення електронних торгів від 28 лютого 2017 року їх переможцем став ОСОБА_2 .

На підставі протоколу проведення третіх електронних торгів від 28 лютого 2017 року, державним виконавцем Балтського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено акт про реалізацію нерухомого майна з електронних торгів, відповідно до якого переможцем торгів ОСОБА_2 оплачено кошти за придбання квартири у розмірі 113 462,30 грн.

Згідно з листом від 10 березня 2017 року за підписом начальника Балтського ВДВС головного територіального управління юстиції в Одеській області на адресу організатора торгів ДП "СЕТАМ", стягувача ОСОБА_2 (він же переможець торгів) та боржника ОСОБА_3 направлено акт про проведені електронні торги від 10 березня 2017 року щодо двокімнатної квартири АДРЕСА_1 у виконавчому провадженні щодо примусового виконання виконавчого листа від 13 червня 2016 року № 493/255/16-ц, виданого Балтським райсудом Одеської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 73 644,49 грн, а також судового збору 736,44 грн, а загалом 74 380,93 грн.

05 січня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до начальника Балтського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області із заявою про повернення їй коштів, які залишилися після реалізації її майна в межах виконавчого провадження.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки правомірності відчуження квартири, яка перебувала у спільній частковій власності, є обґрунтованими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Врахувавши встановлений судами факт перебування спірної квартири на момент її продажу у спільній сумісній власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що реалізація на прилюдних торгах нерухомого майна, що належало подружжю на праві спільної сумісної власності, порушує права та законні інтереси позивача як власника спірної квартири на володіння, користування та розпорядження нею.

Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). Співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, якщо ж об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому. Тобто договір відчуження спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що подружжя були співвласниками всього майна, яке було придбане під час шлюбу, позивач має майнові права на квартиру в цілому, правовий режим права власності - це право спільної власності, при відчуженні такого майна потрібна взаємна згода подружжя, а у разі звернення стягнення на майно боржника - співвласника майна під час виконавчого провадження мають бути застосована стаття 371 ЦК України.

Відповідно до статті 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

Згідно із статтею 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Судами встановлено, що відповідні дії не були вчинені під час звернення стягнення у межах виконавчого провадження на спірну квартиру.

Відповідно до статті 379 ЦПК України в редакції, чинній на час проведення електронних торгів з продажу спірної квартири, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішувалося судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб.

Згідно із статтею 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Наведені у статті 73 СК України обставиниу цій справі відсутні.

Судами встановлено, що заочним рішенням Балтського районного суду Одеської області від 11 травня 2016 року за позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з останньої на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 73 644,49 грн. На виконання даного рішення суду на електронних торгах від 28 лютого 2017 року була реалізована квартира, яка, як було встановлено судами попередніх інстанцій, є об`єктом спільної сумісної власності.

Доводи ОСОБА_2 про те, що судами неправильно встановлені обставини розірвання шлюбу між позивачем і ОСОБА_3 не мають правового значення, оскільки спірна квартира була набута ними під час шлюбу у 2007 році та є об`єктом спільної сумісної власності незалежно від подальшого перебування співвласників у шлюбі. Судами попередніх інстанцій не було встановлено факту поділу спільного майна подружжя між ОСОБА_3 і позивачем.

Висновки апеляційного суду з приводу того, що позивач є недобросовісним суб`єктом цивільних правовідносин, оскільки не міг не знати про дії ОСОБА_3 щодо отримання грошових коштів від ОСОБА_2 і подальші судові справи ОСОБА_3 з ОСОБА_2 є передчасними, оскільки не ґрунтуються на наявних у справі доказах.

ОСОБА_2 визнав факт домовленостей про купівлю-продаж спірної квартири з ОСОБА_3, передання їй грошових коштів і участь у судових справах щодо спірної квартири виключно ОСОБА_3, яка стверджувала, що квартира є її особистою приватною власністю. Грошові кошти, отримані ОСОБА_3 від ОСОБА_2 були стягнуті рішенням Балтського районного суду Одеської області від 11 травня 2016 року з ОСОБА_3 .

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Наведені вище обставини свідчать про те, що примусове відчуження спірної квартири відбулося з порушенням умов, визначених у законі.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання в права, захищені статтею 1 Протоколу № 1, повинне відповідати вимогі законності (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Vistins and Perepjolkins v. Latvia" 95; "Belane Nagy v. Hungary", 112). Вираз "на умовах, передбачених законом", який стосується будь-якого втручання в право на мирне володіння "майном" повинен тлумачитися так само, як вираз "згідно із законом" у статті 8 стосовно втручання в права, захищені цим положенням, або як вираз "встановлений законом" стосовно втручання в права, захищені статтями 9, 10 і 11 Конвенції. Принцип законності є першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1. Друге речення першого пункту передбачає позбавлення "власності" "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом впровадження "законів". Крім того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, є притаманним всім статтям Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Iatridis v. Greece", 58; "Former King of Greece and Others v. Greece", 79; "Broniowski v. Poland", 147).

Принцип законності також передбачає, що застосовні положення національного законодавства повинні бути достатньо доступними, точними та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Beyeler v. Italy", 109; "Hentrich v. France", 42; "Lithgow and Others v. the United Kingdom", 110; "Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy", 187; "Hutten-Czapska v. Poland", 163).

Примусовий продажу об`єкта спільної сумісної власності з порушенням прав одного із співвласників і статей 366, 371 ЦК України, статті 73 СК України, статті 379 ЦПК України в редакції, чинній на час проведення електронних торгів з продажу спірної квартири свідчить про незаконність оспорюваного у даній справі правочину. Відчуження майна з прилюдних торгів належить до договорів купівлі-продажу, що можуть визнаватись недійсними у судовому порядку з підстав недодержання в момент вчинення вимог, встановлених частинами першою - третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції і постановлення нового рішення про відмову у задоволені позову.

Враховуючи, що реалізація на прилюдних торгах нерухомого майна, що належало подружжю на праві спільної сумісної власності, порушило права та законні інтереси позивача як власника спірної квартири на володіння, користування та розпорядження належним йому майном, згоди позивача на відчуження квартири не було, та був порушений визначений законом порядок звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволенні позовних вимог.

Доводи ОСОБА_2 щодо постановлення ухвали суду першої інстанції про виправлення описок у рішенні неправомочним складом суду не стосуються законності оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального й процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК Українисуд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням встановлених у справі обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд задовольняє касаційну скаргу та скасовує оскаржуване судове рішення, проводиться розподіл судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції.

За подання касаційної інстанції позивачем сплачено 5640,00 грн. Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" за касаційну скаргу підлягало сплаті 5638,40 грн, що підлягають стягненню у рівних частках (по 1879,47 грн) з відповідачів.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнитичастково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року скасуватита залишити в силі рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 грудня 2018 року.

Стягнути з Балтського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Державного підприємства "СЕТАМ" Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги по 1879,47 грн з кожного.

Головуючий	В. М. Ігнатенко
Судді:	В. С. Жданова С. О. Карпенко В. І Крат В. А. Стрільчук