розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2018 року у складі судді Сиротникова Р. Є. та постанову Харківського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Кіся П. В., Яцини В. Б.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у Московському районі м. Харкова Харківської області, держави України в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи - Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, про відшкодування майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з листопада 2016 року вона перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова та з 01 листопада 2016 року отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

На підставі положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова як податковий агент щомісячно утримував з її щомісячного довічного грошового утримання податок з доходів фізичних осіб та перераховував Управлінню Державної казначейської служби України у Московському районі м. Харкова Харківської області. Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 (v001p710-18) у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 01 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Позивач зазначала, що за період з 01 листопада 2016 року до лютого 2018 року включно розмір утриманого податку становить 33 086,34 грн.

Конституційний суд підтвердив неконституційність норми Податкового кодексу України (2755-17) , що існувала з 2014 року, тобто мав місце факт тривалого порушення права, що припинено після 27 лютого 2018 року і було зупинено здійснення відрахувань з пенсійних виплат.

Позивач вважала, що внаслідок здійснення відрахувань з 01 листопада 2016 року до лютого 2018 року включно вона отримувала щомісячне довічне утримання у нижчому розмірі, ніж встановлено законом, тобто нею не доотримано дохід у вигляді незаконно утриманого податку з пенсійних виплат, завдано шкоду, яка оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань в розмірі 33 086,34 грн, яка підлягає відшкодуванню з державного бюджету.

Позивач просила стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України та з держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у Московському районі м. Харкова Харківської області солідарно з Державного бюджету України на її користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 33 086,34 грн в рахунок шкоди, завданої законом, який визнано неконституційним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 33 086,34 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що шкода, завдана фізичній особі в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним та скасований, відшкодовується державою незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 січня 2019 року рішення суду першої інстанції змінено. Абзац перший резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: "Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково."

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що обґрунтовано стягуючи з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 33 086,34 грн, суд першої інстанції не зазначив в резолютивній частині рішення, що позов задоволено частково, оскільки ОСОБА_1 в своєму позові просила стягнути вказану суму солідарно і з держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Московському районі м. Харкова Харківської області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, Державна казначейська служби України, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Справа є малозначною, з огляду на пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, проте наведені у касаційній скарзі доводи дають підстави вважати, що розгляд справи у касаційному порядку має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу зсуду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідальність держави за зобов`язаннями визначена у Главі 11 ЦК України (435-15) та у статтях 1173- 1175 ЦК України та стаття 1175 ЦК України підлягає застосуванню тільки у випадках визнання нормативно-правового акта незаконним та його скасування, а не визнання неконституційним. Позивач не має права вимагати повернення відрахованого податку з дати внесення змін до відповідних норм ПК України (2755-17) , оскільки в рішенні Конституційного Суду України передбачено, що ця норма втрачає чинність з моменту ухвалення цього рішення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що з листопада 2016 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова та з 01 листопада 2016 року отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

Як вбачається з довідки Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова від 20 липня 2018 року № 533/0-3 про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2016 року до 31 липня 2018 року, розмір утриманого податку ПДФО складає 30 541,23 грн, розмір утриманого військового збору - 2 545,11 грн, що в загальному розмірі складає 33 086,34 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частина перша статті 4 КАС України).

Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень(пункт 1 частини першої зазначеної статті).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Суди встановили, що позивач є суддею у відставці.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що переглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) (у редакції, чинній на момент виходу позивача у відставку, далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ).

У преамбулі Закону № 1402-VIII (1402-19) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Порядок зайняття посади суддів, звільнення судді з посади та припинення його повноважень регулюється розділами IV та VII Закону № 1402-VIII (1402-19) .

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді з посади є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Статус судді у відставці регламентований розділом Х вказаного Закону, відповідно до статті 142 якого судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (частина п`ята статті 116 Закону № 1402-VIII).

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (частина друга статті 142 Закону № 1402-VIII).

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді (частина третя статті 142 Закону).

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Московському районі м. Харкова та просила стягнути з Державного бюджету України на її користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України майнової шкоди у вигляді 33 086,34 грн недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Оскільки звільнення судді у зв`язку з виходом у відставку наділяє його правом на отримання щомісячного довічного грошового утримання, розмір якого визначається у відсотковому відношенні до суддівської винагороди працюючого судді відповідного суду, цей спір є таким, що пов`язаний з проходженням та звільненням з публічної служби, тому на нього поширюється юрисдикція адміністративного суду.

Такого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18) та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19).

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України (254к/96-ВР) принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

У справі "Сокуренко і Стригун проти України" ЄСПЛ указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви № 29458/04 та № 29465/04, 24).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Указане залишилося поза увагою судів, які, не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України 2017 року).

За таких обставин рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушення норм процесуального права, що відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України є підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 402, 409, 414, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 січня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у Московському районі м. Харкова Харківської області, держави України в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи - Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, про відшкодування майнової шкоди, закрити.

Головуючий	В. С. Висоцька
Судді:	А. І. Грушицький І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська