розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Свиридовський Олександр Анатолійович, на постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 рокуу складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Позовна заява, з урахуванням уточненої позовної заяви, мотивована тим, що

18 квітня 2004 року о 19 год. 00 хв. ОСОБА_3, керуючи автомобілем ВАЗ-2105, порушив правила дорожнього руху, під час здійснення повороту ліворуч на другорядну дорогу, не надав перевагу в русі автомобілю "ЗАЗ DAEWOO SENS" під керуванням ОСОБА_2, який рухався назустріч, виїхав на полосу зустрічного транспорту, внаслідок чого допустив зіткнення вказаних автомобілів.

У зв`язку з тим, що після факту дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) проводилась перевірка, тому позивач очікував прийняття законного рішення, яке стало б підставою для звернення з позовом до суду. Крім того, співробітниками поліції не було складено стосовно відповідача протоколу про адміністративне правопорушення і тому він не мав змоги звернутися до суду з позовом, оскільки його звинувачували у вчиненні кримінального правопорушення. Тому він пропустив строк подачі позову з поважних причин та звернувся тільки після того, коли вирок про його невинуватість вступив в законну силу, тому просив суд визнати причини пропуску поважними та поновити пропущений строк, встановлений законом.

Вироком Любашівського районного суду Одеської області від 14 березня 2016 року позивача було виправдано за недоведеністю його вини. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2016 року вирок Любашівського суду Одеської області від 14 березня 2016 року залишено без змін.

Жодних доказів того, що скоєння ДТП стало наслідком порушення правил дорожнього руху обома учасниками пригоди ні суд, ні органи досудового слідства не встановили. Однак всі докази вказують на вину відповідача, а саме: протокол огляду місця події та схема до нього, протокол слідчого експерименту з ОСОБА_4 та ОСОБА_3, протокол слідчого експерименту із позивачем, протокол додаткового огляду місця події, протокол слідчого експерименту з ОСОБА_3, експертиза № 751/752/13-21.

В зазначеній експертизі експерт дійшвов висновку, що у вказаній дорожній ситуації з технічної точки зору, причиною ДТП стала невідповідність дій водія автомобіля ВАЗ-2105 ОСОБА_3 технічним нормам вимог пунктів 10.1, 10.4 ПДР (1306-2001-п) України. Перевищення швидкості руху автомобілем "ЗАЗ DAEWOO SENS" не вплинуло на наслідки.

З висновку експерта № 9875 також вбачається, що водій ОСОБА_3 не забезпечив виконання пунктів 10.1, 10.4 ПДР (1306-2001-п) України, не переконався, що його маневр буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не зайняв відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, та не надав дорогу зустрічному транспортному засобу.

Згідно з висновком про оцінку майна від 21 листопада 2016 року № 140 вартість відновлювального ремонту автомобіля на момент скоєння ДТП становить 13 632,00 грн, або 2 562,00 долара США. Враховуючи інфляцію, сума збитків на час звернення до суду становить 67 869,00 грн.

Таким чином, ОСОБА_3 має відшкодувати позивачам витрати, які вони понесли для відновлення первинного стану їхнього автомобіля, пошкодженого в ДТП, тобто витрати на його повний ремонт, а також судові витрати.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, з урахуванням уточнень, просили стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 60 000,00 грн, витрати за автотоварознавчу експертизу в розмірі 2 000,00 грн та судовий збір в розмірі 640,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 18 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати за надання правової допомоги в сумі 1 500,00 грн.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності вини відповідача в ДТП та відсутності належних та допустимих доказів які б встановлювали дійсну вартість збитку, заподіяного автотранспортному засобу.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 18 квітня 2018 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 60 000,00 грн та понесені судові витрати за проведення експертного дослідження - 2 000,00 грн та судовий збір - 1 650,00 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що зіткнення автомобілів відбулось в результаті порушення відповідачем пунктів 10.1, 10.4 ПДР (1306-2001-п) , а тому висновок районного суду щодо відсутності вини відповідача у заподіяні шкоди транспортному засобу "DAEWOO SENS" є помилковим, оскільки спростовується матеріалами справи.

Вирішуючи питання щодо розміру завданої майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, апеляційний суд виходив із меж заявлених позивачем вимог та висновку незалежної експертної оцінки з визначення матеріального збитку, завданого власнику КТЗ № 12000/17/1.3/15122018-1, проведеної оцінювачем - експертом ОСОБА_5, згідно з яким вартість у гривнях відновлюваного ремонту автомобіля станом на дату оцінки - травень 2004 року становила 13 632,90 грн, а станом на дату оцінки - грудень 2018 року становила 71 872,65 грн (т. 2 а. с. 51 - 68).

Щодо строків позовної давності, апеляційний суд вказав, що оскільки про порушене своє право позивач довідався після вироку суду, яким його було виправдано в скоєнні ДТП, тому він пропустив строк позовної давності з поважних причин.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

15 червня 2019 року ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Свиридовський О. А., через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року та залишити в силі рішення Балтського районного суду Одеської області від 18 квітня 2018 року.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що розгляд справи про стягнення збитків проведено без залучення страховика. Позивач пропустив строк позовної давності. Суд не надав належної оцінки доказам, наявним в матеріалах справи.

Доводи інших учасників справи

30 серпня 2019 року та 09 вересня 2019 року ОСОБА_2 електронною поштою подав до Верховного Суду відзиви, у яких просить касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Свиридовський О. А., залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Відзиви ОСОБА_2 мотивовані тим, що постанова Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому не може бути змінена або скасована. Аргументи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи № 493/2296/17 з Балтського районного суду Одеської області.

Зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі.

У серпні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Свиридовський О. А., на постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 18 квітня 2004 року о 19 год. 00 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем "DAEWOO SENS" та рухаючись на автодорозі зі сторони міста Криве Озеро у напрямку міста Балта, зіткнувся з автомобілем ВАЗ-2105, що рухався у зустрічному напрямку під керуванням ОСОБА_3 .

Вироком Любашівського районного суду Одеської області від 14 березня

2016 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2016 року, ОСОБА_2 виправдано за недоведеністю в його діях вини.

Апеляційний суд Одеської області в ухвалі від 27 липня 2016 року зробив висновок, що згідно з аналізом висновку експерта № 9875, яким визначено кут повздовжніх осей автомобілів "DAEWOO SENS" під керуванням ОСОБА_2 та "ВАЗ 2105" під керуванням водія ОСОБА_3, в момент первинного контакту (145 - 150 градусів) водій ОСОБА_3 не забезпечив виконання пунктів 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, не переконався, що його маневр буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не зайняв відповідне крайнє положення на проїздній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, та не надав переваги зустрічному транспортному засобу.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зіткнення автомобілів відбулось в результаті порушення саме відповідачем пунктів 10.1,10.4 ПДР (1306-2001-п) . За вказаних обставин апеляційний суд вважав, що саме ОСОБА_3 повинен відшкодовувати ОСОБА_2 завдану йому матеріальну шкоду внаслідок ДТП.

Щодо строків позовної давності, апеляційний суд вказав, що оскільки про порушене своє право позивач довідався після вироку суду, яким його було виправдано в скоєнні ДТП, а тому він пропустив строк позовної давності з поважних причин.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в результаті неправомірних дій ОСОБА_3, які полягають у порушенні пунктів 10.1, 104 Правил дорожнього руху, автомобіль, яким керував ОСОБА_2, зазнав механічних пошкоджень, тому відповідач зобов`язаний відшкодувати шкоду на підставі статті 1166 ЦК України.

Згідно з висновком про оцінку майна від 21 листопада 2016 року № 140 вартість відновлювального ремонту автомобіля на момент ДТП становила 13 632 грн.

Відповідно до висновку незалежної експертної оцінки з визначення матеріального збитку, завданого власнику КТЗ № 12000/17/1.3/151220181-1, проведеної оцінювачем - експертом В. Г. Сапожинським, встановлена вартість автомобіля "ЗАЗ DAEWOO Lanоs Т13110" до моменту скоєння ДТП складала 26 831,75 грн у тому числі ПДВ. Вартість автомобіля після ДТП становила 13 198,85 грн. Вартість у гривнях відновлюваного ремонту автомобіля станом на дату оцінки травень 2004 року становила 13 632,90 грн, а станом на дату оцінки грудень 2018 року становила 71 872,65 грн (т. 2 а. с. 51 - 67).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, з урахуванням висновку експертної оцінки вартості автомобіля, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір заподіяної шкоди автомобілю під керуванням позивача становить 60 000 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_3, з вини якого в наслідок неправомірних дій сталася ДТП.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд, дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог, залишив поза увагою початок перебігу строку позовної давності, помилково вважаючи, що таке право у позивача виникло з 2016 року, тобто після набрання чинності ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2016 року, якою залишено без змін вирок Любашівського районного суду Одеської області від 14 березня 2016 року. Але не зазначив при цьому, що заважало позивачу у справі протягом 13 років звернутись з позовом до відповідача.

Суд апеляційної інстанції не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування строків позовної давності, про що заявлено стороною у справі.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, ОСОБА_3 просив застосувати строки позовної давності (т. 1. а. с. 84 - 90).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_2 дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила (водія, що спричинив ДТП, ОСОБА_3 ), 18 квітня 2004 року, тобто в день скоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль, і йому завдано шкоди, а тому саме із цього часу у ОСОБА_2 виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди.

А тому, враховуючи те, що до суду за захистом свого порушеного права позивачі звернулися 23 листопада 2017 року - зі спливом позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у справі.

Апеляційний суд безпідставно вважав, що строк позовної давності позивачу за зверненням свого порушеного права слід обраховувати від дня винесення вироку Любашівського районного суду Одеської області від 14 березня 2016 року, який залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2016 року, яким його було виправдано в скоєнні ДТП.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 128/1534/14-ц (провадження № 61-6561зпв18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального права, додаткового збирання доказів матеріали справи не потребують, тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року підлягає скасуванню.

Однак, оскільки, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, але не з тих мотивів, колегія суддів дійшла до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, щодо формулювання підстав відмови у позові.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Свиридовський О. А., підлягає частковому задоволенню, постанова Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року - скасуванню, із зміною мотивів відмови рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені відповідачем за подання касаційної скарги у вигляді сплати судового збору в розмірі 1 280,00 грн, слід стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 640,00 грн з кожного.

Керуючись статтями 141, 400, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Свиридовський Олександр Анатолійович, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року скасувати.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 18 квітня 2018 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 640,00 грн з кожного судових витрат зі сплати судового збору, які були понесені відповідачем за подання касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 рокувтрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.