розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, про стягнення грошової компенсації вартості частки квартири та нежитлового приміщення магазину, що знаходяться у спільній частковій власності, за касаційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 березня 2019 року у складі судді Замеги О. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації вартості частки квартири та нежитлового приміщення магазину, що знаходяться у спільній частковій власності.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договорів дарування він є власником 1/9 частки квартири АДРЕСА_1 та 1/6 магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2 . Оскільки він не може користуватися своєю часткою у нерухомому майні, у 2014 році звернувся до відповідача ОСОБА_2 з пропозицією скористатись своїм переважним правом купівлі належної йому 1/9 частки квартири та 1/6 частки приміщення магазину, проте відповіді не отримав. Його частки у вказаному майні не можуть бути виділені в натурі, а відповідачі використовують приміщення повністю, чим порушують його майнові права.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів на його користь грошову компенсацію за належну йому 1/9 частку квартири АДРЕСА_1 у розмірі 46 578,00 грн та грошову компенсацію за належну йому 1/6 частку нежитлового приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі 165 883,00 грн, що знаходяться у спільній частковій власності; стягнути витрати з виготовлення проектної документації ПП "Агроархітектурна майстерня Бердичева" у розмірі 1 775,00 грн, витрати з оцінки майна у розмірі 600,00 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 444,61 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 3 070,00 грн, витрати з проведення судової будівельно-технічної експертизи 13 500,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, позов задоволено. Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належну ОСОБА_1 1/9 частку квартири АДРЕСА_1 у розмірі 46 578,00 грн. Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належну ОСОБА_1 1/6 частку нежитлового приміщення - магазину за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі 165 883,00 грн. Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 591,05 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 2 302,05 грн, витрати в розмірі 10 125,00 грн на проведення експертизи. Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 530,36 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 767,50 грн, витрати в розмірі 3 375,00 грн на проведення експертизи.

Судові рішення мотивовані тим, що належні позивачеві частки квартири та магазину не можуть бути виділені в натурі, оскільки є незначними, сторони не можуть домовитися про порядок володіння і користування майном, що є їх спільною частковою власністю, позивач належним йому майном не користується, тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості його часток у майні.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2, які посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційні скарги мотивовані тим, що суди не врахували матеріальний статус відповідачів. Зокрема, ОСОБА_2 має статус людини, яка перебуває на обліку в протитуберкульозному диспансері відділення ЦМЛ м. Бердичева, та має на утриманні жінку з інвалідністю ІІІ-ї групи. На цей час він вимушений обмежуватись лише доходами від підприємницької діяльності, розмір яких "в чистому виді" не враховано. Суди не застосували до спірних правовідносин норм статті 365 ЦК України, відповідно до яких припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якої з обставин, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Задовольнивши позовні вимоги про сплату грошової компенсації, суди не вирішили питання про припинення права власності позивача на спірне нерухоме майно.

Крім того, з моменту проведення експертної оцінки квартири АДРЕСА_1 до ухвалення рішення минуло більше 2-х років (дата оцінки - 31 травня 2017 року), в той час у самому звіті експерта зазначається, що строк дії проведеної ним експертизи "становить не більше як шість місяців з дати проведення оцінки". Таким чином, динаміка цін на нерухоме майно протягом всього часу розгляду цієї справи не була врахована. Також суди не взяли до уваги та допустили до участі у розгляді справі осіб, не уповноважених на це законом. У судових засіданнях як першої, так і апеляційної інстанцій, в якості представників позивача ОСОБА_1 згідно з довіреністю, брали участь ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які не мають статусу адвокатів, що суперечить чинному законодавству.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційні скарги ОСОБА_1 зазначив, що доводи касаційних скарг є безпідставними, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установли, що відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі договору дарування ОСОБА_1 є власником 1/9 частки квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 117 - 118, 119 - 120).

Згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 квітня 2017 року, на підставі договору-дарування ОСОБА_3 є власником 8/9 частки квартири АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 72 - 73).

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі договору дарування ОСОБА_1 є власником 1/6 частки нежитлового приміщення - магазину за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 35, 36, 46).

Згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 грудня 2012 року на підставі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_2 є власником 2/3 часток нежитлового приміщення - магазину за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 246, 247, 248).

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 червня 2013 року на підставі договору дарування ОСОБА_2 є власником 1/6 частки нежитлового приміщення - магазину за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 249, 250).

Як встановлено судами, квартирою в цілому користується ОСОБА_3, а приміщенням магазину - ОСОБА_2 . При цьому останній здійснює у вказаному приміщенні підприємницьку діяльність. Разом з тим будь-яка плата за користування належною позивачеві частиною майна, відповідачами не проводиться.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Тобто, зазначена норма права регулює випадки, коли співвласник бажає позбутися належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації належної йому частки та визнання за ними права власності на все майно.

За положеннями статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі майнових прав, а отже правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх співвласників.

З врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити таке: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Зазначений правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 07 червня 2017 року № 481/06-2017 дійсна ринкова вартість 1/9 частки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 станом на дату проведення дослідження становить 46 578,00 грн. Виділ в натурі 1/9 частки не можливий. Дійсна вартість 1/6 частки нежитлового приміщення - магазину за адресою: АДРЕСА_2, станом на дату проведення дослідження становить 165 883,00 грн. Виділ в натурі 1/6 частки не можливий (т. 2 а. с.19 - 50).

Спірною квартирою в цілому користується відповідач ОСОБА_3, а приміщенням магазину ОСОБА_2, в якому здійснює підприємницьку діяльність, однак будь-якої плати за користування належною позивачеві частиною майна ними не здійснюється.

Суди, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що відповідачі мають можливість здійснити виплату компенсації вартості частки позивача. Зокрема, посилалися на розмір задекларованого ОСОБА_2 отриманого доходу за 2014 та 2017 роки, що підтверджується довідками Бердичівської об`єднаної державної податкової інспекції, податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, декларацією про доходи за 2017 рік (т. 1 а. с. 137 - 142), та вказували, що частка позивача у праві власності на квартиру є незначною, тому сплата за неї грошової компенсації можлива, в тому числі, і за рахунок належного ОСОБА_3 нерухомого майна.

Враховуючи цільове призначення спірних приміщень та розмір належних кожному із співвласників часток, спільне користування, ними сторонами неможливе, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову, поклавши обов`язок компенсувати належну позивачеві частину спільного майна.

Суд акцентує увагу, що право на частку у праві спільної часткової власності у ОСОБА_1 припиняється з дня отримання компенсації у розмірі, визначеному судами.

Доводи касаційних скарг, що суди всупереч нормам процесуального права допустили до участі у розгляді справи осіб, не уповноважених на це законом, а саме в якості представників позивача ОСОБА_1 згідно з довіреністю - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які не мають статусу адвокатів, є безпідставними з огляду на таке.

Згідно з пунктом 11 Перехідних положень Конституції України (254к/96-ВР) представництво відповідно до пункту 3частини першої статті 131-1 та статті 131-2цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (1401-19) , здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Оскільки провадження у справі було розпочато у 2015 році, тобто до набрання чинностіЗаконом України"Про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) (щодо правосуддя)", тому представництво інтересів позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі довіреностей ґрунтується на законі.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки підстави для їх скасування немає.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.