розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Зінченко Денис Васильович, на постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Якименко М. М., Сала Т. Б., Шемети Т. М., від 24 жовтня

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову приватного виконавця Турського О. В. про закінчення виконавчого провадження.

Скарга мотивована тим, що 10 серпня 2018 року Погребищенським районним судом Вінницької області був виданий виконавчий лист про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та фермерського господарства "Ланецького" (далі - ФГ "Ланецького") на його користь 17 916 489,42 грн. Цього ж дня за його заявою приватний виконавець Турський О. В. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження. У процесі виконання виконавчого листа 21 серпня 2018 року між сторонами була укладена мирова угода, яка за поданням приватного виконавця була затверджена ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 07 вересня

2018 року, у зв`язку із чим виконавець 26 вересня 2018 року прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження. Однак, постановою Вінницького апеляційного суду 21 серпня 2019 року ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди було скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Посилаючись на те, що вказані обставин позбавляють його права на виконання судового рішення, просив на підставі положення частини першої статті 40, частини першої статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" скасувати постанову приватного виконавця Турського О. В. від 26 вересня 2018 року про закінчення виконавчого провадження.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області у складі судді Марченко Л. В. від 02 вересня 2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано постанову приватного виконавця Турського О. В. від 26 вересня 2018 року про закінчення виконавчого провадження та повернуто виконавчий лист, виданий 10 серпня 2018 року Погребищенським районним судом Вінницької області у справі № 143/1269/17 про стягнення з боржника ФГ "Ланецького" грошових коштів для примусового виконання приватному виконавцю Турському О. В.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що із закінченням виконавчого провадження у зв`язку із затвердженням мирової угоди ухвалою суду, яка у подальшому скасовано судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 позбавлений можливості примусового виконання судового рішення

від 30 серпня 2018 року, що ухвалено на його користь, а тому оскаржувану постанову приватного виконавця слід скасувати.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційні скарги ФГ "Ланецького" та ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Погребищенського районного суду Вінницької області від 02 вересня 2019 рокускасовано.

Скаргу ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця Турського О. В.

від 26 вересня 2019 року про закінчення виконавчого провадження залишено без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявник звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця із пропуском встановленого нормами ЦПК України (1618-15) (як у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови, так і на момент звернення із скаргою до суду) десятиденного строку, відлік якого розпочався з моменту прийняття оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження. Відсутність доказів поважності причин пропуску строку подання скарги, а також те, що заявником не було подано клопотання про поновлення такого строку, є підставою для залишення скарги без розгляду

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково прийняв апеляційні скарги ФГ "Ланецького" та ОСОБА_2 на ухвалу суду першої інстанції, яка не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про залишення скарги без розгляду, оскільки заявник звернувся зі скаргою у передбачений статтею 449 ЦПК України десятиденний строк з моменту, коли він дізнався про порушення його права на виконання судового рішення, а саме з моменту скасування апеляційним судом ухвали суду першої інстанції про затвердження мирової угоди (21 серпня 2019 року). Апеляційний суд не звернув уваги на те, що на час прийняття приватним виконавцем оскаржуваної постанови, права заявника порушені не були, а тому помилкового визначив початок перебігу десятиденного строку з дати прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року від ФГ "Ланецького" та ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останні посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

11 грудня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На виконанні приватного виконавця Турського О. В. перебував виконавчий лист

№ 143/1269/17, виданий 10 серпня 2018 року Погребищенським районним судом Вінницької області про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та

ФГ "Ланецького" на користь ОСОБА_1 17 916 489,42 грн боргу.

У процесі виконання вказаного виконавчого листа, між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ФГ "Ланецького" укладено мирову угоду, яку затверджено ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 07 вересня 2018 року (справа № 143/1269/17).

Представник ОСОБА_1 - адвокат Зінченко Д. В. звернувся до приватного виконавця Турського О. В. про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із затвердженням судом мирової угоди сторін виконавчого провадження.

Постановою приватного виконавця Турського О. В. від 26 вересня 2018 року на підставі заяви стягувача ОСОБА_1, у відповідності до вимог

пункту 2 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" було закінчено виконавче провадження за вказаним виконавчим листом.

Підставою для закінчення виконавчого провадження слугувала ухвала Погребищенського районного суду Вінницької області від 07 вересня 2018 року про затвердження мирової угоди, укладеної між сторонами виконавчого провадження - стягувачем та боржниками.

21 серпня 2019 року постановою Вінницького апеляційного суду скасовано ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Звертаючись 22 серпня 2019 року зі скаргою на постанову приватного виконавця від 26 вересня 2018 року, ОСОБА_1 посилався на те, що із закінченням виконавчого провадження у зв`язку із затвердженням мирової угоди ухвалою суду, яка у подальшому скасовано судом апеляційної інстанції, він позбавлений можливості примусового виконання судового рішення

від 30 серпня 2018 року, ухваленого на його користь. При цьому вважав, що десятиденний строк звернення до суду зі скаргою, встановлений

статтею 449 ЦПК України, ним не пропущено, оскільки він дізнався про порушення свого права з часу прийняття судом апеляційної інстанції постанови від 21 серпня 2019 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження"виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разізатвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.

Відповідно до вимог статті 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважать, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи (пункт "а" частини першої статті 449 ЦПК України).

Десятиденний строк для оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця встановлений також статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження".

У частині четвертій статті 265 ЦПК України передбачено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що "право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що "завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим".

Залишаючи скаргу заявника без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що про існування оскаржуваної постанови приватного виконавця ОСОБА_1. дізнався 26 вересня 2018 року, а зі скаргою на рішення державного виконавця звернувся до суду у 22 серпня 2019 року, тобто з пропуском десятиденного строку, встановленого пунктом "а" частини першої статті 449 ЦПК України. Заявник не подав до суду першої інстанції клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення зі скаргою, а без вирішення цього питання його скарга не може бути розглянута по суті.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам заявника про те, що за змістом статті 449 ЦПК України перебіг строку на звернення до суду з відповідною скаргою починається саме з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи, а не з часу прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження. На час закінчення виконавчого провадження 26 вересня 2018 року у зв`язку із затвердженням укладеної між сторонами виконавчого провадження мирової угоди права стягувача порушені ще не були, з огляду на те, що була чинна ухвала про затвердження мирової угоди і він обґрунтовано розраховував на захист своїх прав внаслідок її виконання боржником.

Як зазначив у своїй скарзі заявник порушення його прав на своєчасне та повне виконання судового рішення, ухваленого на його користь, відбулося з моменту скасування 21 серпня 2019 року постановою Вінницького апеляційного суду ухвали суду першої інстанції про затвердження мирової угоди, а тому звернувшись до суду зі скаргою 22 серпня 2019 року він не пропустив десятиденний строк на оскарження дій приватного виконавця.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав стягувача у виконавчому провадження у момент прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження

від 26 вересня 2018 року не ґрунтується на обставинах справи.

За змістом статті 122 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 123 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

У системному аналізі вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту "а" частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" свідчать про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якої пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

Прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із затвердженням судом мирової угоди не є подією, з якої заявник дізнався або міг дізнатися про порушення своїх прав стягувача, оскільки обґрунтовано розраховував на гарантії їх дотримання внаслідок добровільного виконання боржником судового рішення на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом у мировій угоді.

Водночас, у зв`язку із скасуванням судом мирової угоди, яка залишилася не виконаною боржником, стягувачу стало відомо, що внаслідок закінчення виконавчого провадження він позбавлений можливості розраховувати на примусове виконання судового рішення.

Тобто висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії виконавця поза межами строку, встановленого

статтею 449 ЦПК України, є помилковим.

Установивши, що ОСОБА_1 не пропустив строк на звернення до суду

зі скаргою на дії виконавця, ухвала про затвердження мирової угоди між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ФГ "Ланецького", яка стала підставою для прийняття приватним виконавцем постанови від 26 вересня 2018 рокузакінчення виконавчого провадження, скасована, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування оскаржуваної постанови приватного виконавця.

Доводи відзиву про те, що питання про затвердження мирової угоди судом апеляційної інстанції було передано на новий розгляд до суду першої інстанції, тобто остаточного рішення з цього приводу ще немає, є помилковими. Відповідно до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області 14 лютого 2020 року у задоволенні подання приватного виконавця про затвердження мирової угоди відмовлено. Ця ухвала набрала законної сили 03 березня 2020 року, отже стягувач позбавлений можливості розраховувати на виконання судового рішення на підставі мирової угоди.

Також суд касаційної інстанції відхиляє посилання в касаційній скарзі на порушення апеляційним судом норм процесуального права при прийнятті апеляційних скарг ФГ "Ланецького" та ОСОБА_2 до розгляду.

Відповідно до пункту 27 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Посилання в касаційній скарзі на те, що статтею 353 ЦПК України передбачена лише можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів ДВС, приватного виконавця, а не щодо постанов виконавця, є помилковими, оскільки до дій виконавця належить прийняття рішення шляхом винесення постанов.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з статтею 413 ЦК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване судове рішення першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що касаційну скаргу заявника задоволено та залишено в силі ухвалу суду першої інстанції, яким скаргу задоволено, то з приватного виконавця Турського О. В.на користь заявника підлягає стягненню судовий збір у розмірі 384,20 грн.