Постанова

Іменем України

21 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 645/6028/15-ц

провадження № 61-36446св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

за позовом ОСОБА_1

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3

позивачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_1,

за позовом ОСОБА_2

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова Світлана Іванівна,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 22 червня 2016 року у складі судді Шарка О. П. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення процентів за договором позики, трьох процентів річних, неустойки та звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому просив:

- стягнути з ОСОБА_2 на свою користь проценти за користування неповернутою частиною позичених коштів та три проценти річних за період з 03 червня 2014 року по 28 травня 2015 року в сумі, еквівалентній 6 434 доларам США за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день ухвалення рішення в цій справі, а також - неустойку в розмірі 359 000 грн;

- в рахунок задоволення його вимог до ОСОБА_2 за договором позики від 17 вересня 2010 року, які складаються із: стягнутої рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2014 року неповернутої частини боргу в сумі 32 500 доларів США, що еквівалентно 490 945 грн; процентів за користування позикою - 9 123 доларів США, що еквівалентно 137 812,03 грн, трьох процентів річних - 1 810 доларів США, що еквівалентно 27 341,86 грн, судового збору в розмірі 3 654 грн; стягнутої рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2015 року неустойки за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 656 100 грн, а також - процентів за користування позикою за період з 03 червня 2014 року по 28 травня 2016 року в сумі, еквівалентній 5 476 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення в цій справі; трьох процентів річних за період з 03 червня 2014 року по 28 травня 2015 року в сумі, еквівалентній 958 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення в цій справі; неустойки за період з 03 червня 2014 року по 28 травня 2015 року в розмірі 359 000 грн, - звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України "Про іпотеку" процедури продажу, а саме надання йому як іпотекодержателю права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі-покупцю за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна на момент продажу, але не нижче, ніж за визначеною сторонами в пункті 4 іпотечного договору ціною в 200 000 грн;

- надати йому особисто або через представників право пред`являти правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, усно та письмово звертатися, одержувати і подавати необхідні довідки (в тому числі про сімейний стан іпотекодавців, належність їм майна на праві власності, про кількість продажів, визначення нормативної вартості), будь-які витяги з усіх державних реєстрів прав власності, інших речових прав на нерухоме майно та обтяжень об`єктів нерухомого майна, звіти про оцінку майна (в тому числі висновки експертів) та будь-які інші документи в Державній реєстраційній службі України, Державній міграційній службі України та інших державних органах, установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності, в державних нотаріальних конторах, у приватних нотаріусів та в архівних установах (в тому числі з вимогами про відкриття нового розділу стосовно предмета іпотеки в реєстрі прав власності на нерухоме майно) та вчиняти всі інші необхідні дії, пов`язані з продажем предмета іпотеки;

- виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 ;

- передати предмет іпотеки в його управління на період до реалізації з наданням права обладнання квартири новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, зміни замків, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, укладання договорів оренди предмета іпотеки з правом отримання орендної плати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 17 вересня 2010 року він позичив ОСОБА_2 та її матері ОСОБА_4 36 500 доларів США строком до 17 вересня 2013 року, що підтверджується укладеним між ними нотаріально посвідченим договором позики. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 17 вересня 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали з ним нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого є належна іпотекодавцям квартира АДРЕСА_1 . Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2014 року у справі № 645/4731/14 (ухвалою цього суду від 13 жовтня 2014 року провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, було закрито) стягнуто з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 17 вересня 2010 року в сумі 43 433 доларів США, що еквівалентно 656 098,89 грн, яка складалася з: 32 500 доларів США, що еквівалентно 490 945 грн, -основний борг, 9 123 доларів США, що еквівалентно 137 812,03 грн, - проценти за користування позикою, 1 810 доларів США, що еквівалентно 27 341,86 грн, - три проценти річних, а також неустойку в розмірі 1 048 024,50 грн та судовий збір в сумі 3 654 грн. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2015 року рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2014 року було змінене, зменшено стягнутий розмір неустойки з 1 048 024,50 грн до 656 100 грн, а в решті рішення місцевого суду - залишено без змін. Вважає, що оскільки позичальник не повертає йому борг у визначеному вказаними судовими рішеннями розмірі, то він, крім нарахування процентів та неустойки, також має право звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідачів із спірної квартири.

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просили визнати недійсними договір позики та іпотечний договір. Обґрунтовуючи позовні вимоги, заявники посилалися на те, що в період з 2009 по 2010 роки у ОСОБА_4 виявили онкологічне захворювання, а тому для її лікування потрібні були гроші. Вони познайомилася з ОСОБА_1, який запропонував позичити їм 19 000 доларів США. Розуміючи, що іншого позикодавця вже не знайти, а недуг ОСОБА_4 все більше прогресує, ОСОБА_3 запропонувала ОСОБА_2 та її хворій матері укласти договір позики на умовах відповідача, на що вони погодилися. Однак позичальником фактично була ОСОБА_3 і саме вона отримала грошові кошти в сумі 19 000 доларів США (а не 36 500 доларів США як зазначено в договорі) та сплачувала відповідачу проценти за вказаним договором. При цьому ОСОБА_2 вважала, що підписує згоду на одержання ОСОБА_3 позики, а ОСОБА_4, незважаючи на їх прохання, взагалі відмовлялася укладати оспорювані правочини. У травні 2013 року ОСОБА_4 повідомила їм, що не підписувала ні договір позики, ні іпотечний договір. Детально оглянувши вказані договори, вони помітили, що дійсно виконаний від імені ОСОБА_4 підпис їй не належить. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Вважають, що в разі визнання правочинів недійсними ОСОБА_2 як єдиний спадкоємець буде претендувати на частину переданої спадкодавцем в іпотеку квартири.

Ухвалою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2015 року зустрічний позов прийнято до розгляду та об`єднано з первісним позовом ОСОБА_1 .

Крім того, у липні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з окремим позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова С. І., про визнання правочинів удаваними, посилаючись на те, що позичальником за договором позики фактично була ОСОБА_3 і саме вона отримала у ОСОБА_1 грошові кошти, користувалася ними та сплачувала всі необхідні платежі. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила: визнати договір позики в частині визначення позичальників та іпотечний договір в частині визначення іпотекодавців - удаваними; визнати позичальником за договором позики таіпотекодавцем за іпотечним договором ОСОБА_3 .

Ухвалою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2015 року цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1, зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 об`єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_2 .

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 22 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання правочинів удаваними та зустрічного позову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання договору позики та іпотечного договору недійсними відмовлено. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. В рахунок задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за договором позики від 17 вересня 2010 року, які складаються з неповернутої частини боргу в сумі 32 500 доларів США, що було еквівалентно 490 945 грн, процентів за користування позиченими коштами в сумі 9 123 доларів США, що було еквівалентно 137 812,03 грн, трьох процентів річних в сумі 1 810 доларів США, що було еквівалентно 27 341,86 грн, судового збору в розмірі 3 654 грн згідно з рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2014 року, неустойки за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 656 100 грн згідно з рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2015 року, процентів за користування позикою за період з 03 червня 2014 року по 28 травня 2016 року в сумі, еквівалентній 5 476 доларам США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення складає 136 311,64 грн, трьох процентів річних від простроченої поверненням позики за період з 03 червня 2014 року по 28 травня 2015 року в сумі, еквівалентній 958 доларам США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення складає 23 847,07 грн, неустойки за період з 03 червня 2014 року по 28 травня 2015 року в сумі 359 000 грн звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України "Про іпотеку" процедури продажу шляхом надання ОСОБА_1 як іпотекодержателю права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності або незалежного експерта на момент продажу, але не нижче, ніж за визначеною сторонами в пункті 4 іпотечного договору ціною на рівні 200 000 грн. Надано ОСОБА_1 право особисто та через представників пред`являти правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, усно та письмово звертатися, одержувати і подавати необхідні довідки (в тому числі про сімейний стан іпотекодавців, належність їм майна на праві власності, про кількість продажів, визначення нормативної вартості), будь-які витяги з усіх державних реєстрів прав власності, інших речових прав на нерухоме майно та обтяжень об`єктів нерухомого майна, звіти про оцінку майна (в тому числі висновки експертів) та будь-які інші документи в Державній реєстраційній службі України, Державній міграційній службі України та інших державних органах, установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності, в державних нотаріальних конторах, у приватних нотаріусів та в архівних установах (в тому числі з вимогами про відкриття нового розділу стосовно предмета іпотеки в реєстрі прав власності на нерухоме майно) та вчиняти всі інші необхідні дії, пов`язані з продажем предмета іпотеки. Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 . З метою збереження предмета іпотеки до моменту реалізації передано його в управління ОСОБА_1 з наданням права обладнання предмета іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, зміни замків, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, укладання договорів оренди предмета іпотеки з правом отримання орендної плати. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що договір позики укладений сторонами в письмовій формі і посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С. І. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. При цьому згідно з пунктом 4 договору позики позичальники ОСОБА_4 та ОСОБА_2 отримали валютні цінності від ОСОБА_1 ще до підписання цього договору. В пункті 13 договору позики та в пункті 22 іпотечного договору сторони підтвердили, що діють свідомо і добровільно, на власний розсуд, без збігу тяжких обставин, які б примусили їх укласти договір на вкрай невигідних умовах, без будь-якого примусу, як фізичного, так і психічного, бажаючи реального настання обумовлених договором правових наслідків, перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись стосовно обумовлених договором обставин, діючи без впливу обману, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений договір, в тому числі з вимогами щодо недійсності договору. З огляду на викладене, суд вважав безпідставними аргументи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про нібито неотримання позичальниками грошових коштів або їх отримання в меншому розмірі, ніж зазначено в договорі позики. Крім того, рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2014 року у справі № 645/4731/14 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору позики недійсним, укладеним під впливом обману та тяжкої обставини, встановлено, що за договором позики ОСОБА_1 позичив ОСОБА_4 та ОСОБА_2 саме 36 500 доларів США. Зі змісту вказаного рішення також вбачається невідповідність обставин, на які в обґрунтування своїх вимог в цій справі посилаються ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зокрема, допитана як свідок ОСОБА_3 показала, що не була присутньою під час обговорення та підписання сторонами договору позики, оскільки знаходилася ззовні нотаріальної контори і зайшла туди лише щоб підписати іпотечний договір. Таким чином, підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору позики та іпотечного договору недійсними, а також - позову ОСОБА_2 про визнання вказаних правочинів удаваними відсутні. Суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості. У такому випадку в резолютивній частині рішення вказується лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості, а сам розрахунок цієї суми має наводитися у мотивувальній частині рішення. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про іпотеку", якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодателя, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. ОСОБА_2 сама є іпотекодавцем своєї частки у предметі іпотеки та як спадкоємець ОСОБА_4 додатково стала новим іпотекодавцем належної останній частини квартири, на яку ОСОБА_1 просить звернути стягнення, а тому проценти за користування позикою, три проценти річних і неустойка не підлягають стягненню з ОСОБА_2 озичальники не виконували належним чином умов договору позики, що підтверджено судовими рішеннями, у зв`язку з чим ОСОБА_1 як іпотекодержатель набув право звернути стягнення на належну іпотекодавцям квартиру шляхом її продажу будь-якій особі - покупцеві на підставі статті 38 Закону України "Про іпотеку". Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому. ОСОБА_1 дотримано порядок попередження відповідачів про добровільне виселення. З метою реального виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, місцевий суд вважав за можливе вжити заходи щодо збереження предмета іпотеки шляхом передання його в управління іпотекодержателю на період до реалізації іпотечного майна.

Рішення місцевого суду оскаржувалося в апеляційному порядку лише в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики та іпотечного договору недійсними, а тому переглядалося судом апеляційної інстанції тільки в означеній частині.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 22 червня 2016 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання договору позики та іпотечного договору недійсними і справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що позичальником за договором позики фактично була ОСОБА_3, яка отримала у ОСОБА_1 грошові кошти, користувалася ними та сплачувала всі необхідні платежі. При цьому вона не читала тексту договору та вважала, що підписує згоду на одержання ОСОБА_3 позики. Незважаючи на численні прохання, ОСОБА_4 взагалі відмовлялася укладати оспорювані правочини. У травні 2013 року ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, повідомила, що не підписувала ні договір позики, ні іпотечний договір. На підтвердження доводів про те, що підписи в оспорюваних правочинах не належать її матері, в зустрічному позові вона зазначила про необхідність проведення почеркознавчої експертизи. Однак судом першої інстанції справа розглядалася майже рік і з різних причин жодного судового засідання по суті не відбулося, а тому вона була позбавлена можливості заявити клопотання про призначення експертизи. Під час апеляційного перегляду справи вона просила призначити почеркознавчу експертизу, однак апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні зазначеного клопотання. Крім того, після ухвалення рішення місцевим судом (22 червня 2016 року) вона отримала від ОСОБА_1 повідомлення про те, що 17 червня 2016 року права вимоги за оспорюваними договорами були відступлені ОСОБА_6 . Однак суд апеляційної інстанції не дав будь-якої оцінки вказаним доводам, зокрема тому, що новий кредитор мав бути залучений місцевим судом до участі у справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Фрунзенського районного суду міста Харкова.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

03 жовтня 2018 року справа № 645/6028/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) . Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики та іпотечного договору недійсними, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядається касаційним судом тільки в означеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Судами встановлено, що 17 вересня 2010 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2, ОСОБА_4 як позичальниками було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріальногоокругу Карташовою С. І., за яким позикодавець передав, а позичальники отримали у борг грошові кошти в розмірі 36 500 доларів США, які зобов`язалися повернути не пізніше 17 вересня 2013 року.

У пункті 4 договору позики зазначено, що позичальники підтверджують, що отримали від позикодавця валютні цінності (грошові кошти) до підписання цього договору.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 17 вересня 2010 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 як іпотекодавцями та ОСОБА_1 як іпотекодержателем було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

В пункті 13 договору позики та в пункті 22 іпотечного договору сторони підтвердили, що діють свідомо і добровільно, на власний розсуд, без збігу тяжких обставин, які б примусили їх укласти договір на вкрай невигідних умовах, без будь-якого примусу, як фізичного, так і психічного, бажаючи реального настання обумовлених договором правових наслідків, перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись стосовно обумовлених договором обставин, діючи без впливу обману, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений договір, в тому числі з вимогами щодо недійсності договору.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальниками своїх договірних зобов`язань у липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Фрунзенського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договором позики.

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору позики недійсним, укладеним під впливом обману та тяжкої обставини.

Ухвалою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 13 жовтня 2014 року провадження у цивільній справі № 645/4731/14 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики було закрито у зв`язку зі смертю вказаного відповідача.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2014 року у справі № 645/4731/14 в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 17 вересня 2010 року в сумі 43 433 доларів США, що еквівалентно 656 098,89 грн, яка складалася з: 32 500 доларів США, що еквівалентно 490 945 грн, - основний борг, 9 123 доларів США, що еквівалентно 137 812,03 грн, - проценти за користування позикою, 1 810 доларів США, що еквівалентно 27 341,86 грн, - три проценти річних, а також неустойку в розмірі 1 048 024,50 грн та судовий збір в сумі 3 654 грн.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2014 року змінено шляхом зменшення стягнутого розміру неустойки з 1 048 024,50 грн до 656 100 грн, а в решті рішення місцевого суду - залишено без змін.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що за договором позики від 17 вересня 2010 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_4 та ОСОБА_2 36 500 доларів США, з яких згідно з наданими суду розписками вони повернули 4 000 доларів США.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина друга статті 11 ЦПК України 2004 року).

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (стаття 57 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не довели ті обставини, на які вони посилалися як на підставу своїх позовних вимог. Зокрема, позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 не підписувала оспорювані правочини і що договір позики було укладено під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що позичальником за договором позики фактично була ОСОБА_3, оскільки вона отримала у ОСОБА_1 грошові кошти, користувалася ними та сплачувала всі необхідні платежі, не заслуговують на увагу. Вищезгаданими судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що за договором позики від 17 вересня 2010 року ОСОБА_1 позичив саме ОСОБА_4 та ОСОБА_2 36 500 доларів США, з яких згідно з наданими суду розписками вони повернули 4 000 доларів США.

Аргументи заявника про те, що судом першої інстанції справа розглядалася майже рік і з різних причин жодного судового засідання по суті не відбулося, а тому вона не змогла заявити клопотання про призначення експертизи, є неспроможними.

Відповідно до частин другої, третьої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов`язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Сторони зобов`язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин (частини перша, друга статті 131 ЦПК України 2004 року).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, будучи сповіщеними про хід судового розгляду та знаючи про предмет позову, ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 мали можливість, зокрема разом з неодноразовими заявами про відкладення розгляду справи також подати клопотання про призначення вказаної експертизи.

Крім того, 05 лютого 2016 року представник заявника у своїй заяві просила провести судове засідання без застосування технічних засобів у зв`язку з неявкою представника ОСОБА_1 (том 2, а. с. 177), а отже, була присутня в суді першої інстанції (суд її особисто повідомив про дату та час наступного судового засідання, том 2, а. с. 180) та мала змогу подати клопотання про призначення експертизи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що під час апеляційного перегляду справи вона заявила клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, однак суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у його задоволенні, також не заслуговують на увагу.

Згідно з пунктами 6, 7 частини другої статті 295 ЦПК України 2004 року в апеляційній скарзі мають бути зазначені: нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; клопотання особи, яка подала скаргу.

Відповідно до частини першої статті 301 ЦПК України 2004 року протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє такі дії: 1) з`ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі; 2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; 3) з`ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; 4) з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами; 5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; 6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; 7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частини перша, друга статті 303 ЦПК України 2004 року).

Наведені правові норми не містять обмежень щодо дослідження в апеляційному суді лише певних засобів доказування, а тому всі докази мають бути зазначені в апеляційній скарзі, яка визначає межі розгляду справи апеляційним судом, та подані до суду за умови дотримання вимог статей 295, 303 ЦПК України 2004 року. Таким чином, цивільне процесуальне законодавство не встановлює обов`язку відразу долучати докази до апеляційної скарги, оскільки в осіб, які беруть участь у справі, можуть виникати труднощі з їх збором та поданням до суду. Тому клопотання про призначення експертизи має міститися в апеляційній скарзі, в іншому ж випадку апеляційний суд повинен відмовити у задоволенні такого клопотання, оскільки це призведе до виходу за межі розгляду справи.

Проте в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не заявила клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, подала його до апеляційного суду майже через пів року після відкриття апеляційного провадження, тобто без дотримання правил та процедур, встановлених ЦПК України (1618-15) 2004 року.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення судової почеркознавчої експертизи в цій справі було відмовлено.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що у сторони позивача були відсутні будь-які перешкоди подати клопотання про призначення експертизи до місцевого суду, поважних причин неможливості заявити таке клопотання заявник не навела.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії", заява № 11681/85).

Аргументи заявника про те, що після ухвалення рішення місцевим судом (22 червня 2016 року) вона отримала від ОСОБА_1 повідомлення про те, що 17 червня 2016 року права вимоги за оспорюваними договорами були відступлені ОСОБА_6, однак новий кредитор не був залучений до участі у справі, є неспроможними, оскільки незалучення вказаної особи не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання договору позики та іпотечного договору недійсними, враховуючи, що такою відмовою права нового кредитора у зобов`язаннях (якщо такий перехід дійсно мав місце) жодним чином не порушені. Крім того, за змістом статті 303 ЦПК України 2004 року апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції станом на час його ухвалення та з урахуванням тих обставин, на які посилалися сторони, і доказів, які вони надали суду. Доказів переходу в установленому законом порядку права вимоги за оспорюваними правочинами від одного кредитора до іншого сторона позивачів за зустрічним позовом суду не надала, в апеляційній скарзі на вказані обставини не посилалася, надавши апеляційному суду повідомлення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги, клопотання про заміну сторони у справі правонаступником не заявляла.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи не спростовують висновків судів, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року, під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 22 червня 2016 року таухвали Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року було зупинене ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року, то у зв`язку із залишенням цих судових рішень без змін необхідно поновити їх виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договору позики та іпотечного договору залишити без змін.

Поновити виконання рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 22 червня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.