розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2017 року, ухвалене у складі судді Крамаренка А. І., та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року, прийняту колегією у складі суддів: Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Воробйової І. А.,

Короткий зміст позовних вимог за первісним та зустрічними позовами

У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Кредитні ініціативи" звернулось з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову вказувало, що 15 січня 2008 року

Відкрите акціонерне товариство (далі - ВАТ) "Сведбанк", яке є правонаступником Акціонерного комерційного банку (далі - АКБ)

"ТАС-Комерцбанк", та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 0705/0108/57-002, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 13 300 доларів США та зобов`язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі в сумі, строки і на умовах, передбачених договором та графіком погашення кредиту. 27 листопада 2009 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Сведбанк" та ОСОБА_1 уклали договори про внесення змін та доповнень № № 01 та 02 до кредитного договору № 0705/0108/57-002, а 25 січня 2010 року - договір про внесення змін та доповнень № 3 до вказаного кредитного договору.

15 січня 2008 року ВАТ "Сведбанк", яке є правонаступником

АКБ "ТАС-Комерцбанк", та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 0705/0108/57-002-Р-1, за яким остання зобов`язалась відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань, що виникають з кредитного договору, у тому ж розмірі, що й позичальник.

28 листопада 2012 року ПАТ "Сведбанк", яке є правонаступником

АКБ "ТАС-Комерцбанк", та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" укладений договір факторингу, відповідно до пунктів 2.1, 2.2 якого банк відступив свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами.

28 листопада 2012 року ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" та

ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір факторингу, згідно з яким

ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" відступило ТОВ "Кредитні ініціативи" права вимоги за кредитними договорами.

Внаслідок укладення цих договорів відбулась зміна кредитора за укладеними

15 січня 2008 року кредитним договором № 0705/0108/57-002, позичальником за яким є ОСОБА_1, та договором поруки № 0705/0108/57-002-Р-1, укладеним

ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 .

Уточнивши позовні вимоги вказувало, що ОСОБА_1 зобов`язань перед кредитором не виконав, тому з урахуванням рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2011 року має заборгованість у розмірі 609 432,93 грн, з яких 336 509,97 грн - проценти за користування кредитом, 272 922,96 грн - пеня.

За таких обставин просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість у загальному розмірі 609 432,93 грн.

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до

ТОВ "Кредитні ініціативи", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ "Омега Банк", про визнання договору поруки припиненим.

В обґрунтування позову вказувала, що 15 січня 2008 року вона уклала

з ВАТ "Сведбанк" договір поруки. Вважала поруку за цим договором припиненою, оскільки кредитор не звернувся до неї з відповідною вимогою протягом строку, встановленого законом.

Банк і позичальник відповідно до додаткових угод і доповнень

від 27 листопада 2009 року та 25 січня 2010 року збільшували процентну ставку за кредитним договором, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, тому, враховуючи відсутність згоди поручителя на збільшення його відповідальності, порука за договором є припиненою.

Посилаючись на вказані обставини, просила визнати припиненим договір поруки № 0705/0108/57-002-Р-1 від 15 січня 2008 року, укладений ВАТ "Сведбанк" і ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2017 року у задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано припиненим договір поруки № 0705/0108/570002-Р-1 від 15 січня

2008 року, укладений ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що строк виконання зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі настав після спливу 30 днів з дня отримання позичальником повідомлення кредитора № 24 від 10 лютого 2010 року про зміну умов кредитного договору, тому з 12 березня 2010 року почався перебіг позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Місцевий суд також врахував, що 1 вересня 2011 року ВАТ "Сведбанк" зверталось із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором, що є підставою для переривання позовної давності і початку її обрахування заново, а закінчився 3 вересня 2014 року. За таких обставин звернення з цим позовом у серпні 2016 року відбулось поза межами позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з припинення поруки внаслідок пропуску кредитором встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку пред`явлення вимоги до поручителя.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" відхилено, а рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновком про сплив позовної давності, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в частині вирішення позовних вимог до поручителя та вирішення зустрічного позову, апеляційний суд зазначив, що, реалізувавши право на дострокове повернення кредиту та звернувшись з позовом про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням, кредитор відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у шестимісячний строк не пред`явив вимоги до поручителя, тому порука ОСОБА_2 є припиненою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2017 року ТОВ "Кредитні ініціативи" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення процесуального права, просило рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 15 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області

від 19 жовтня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку судів попередніх інстанцій про сплив позовної давності. Наявність рішення про стягнення боргу, як він вважає, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували обставини, встановлені рішенням апеляційного суду Запорізької області від 12 жовтня

2016 року у справі № 22-ц/778/3592/16 за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, щодо правомірності набуття позивачем права вимоги за кредитним договором і укладення кредитного договору, неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором та додержання ТОВ "Кредитні ініціативи" строків звернення до суду з вимогою до позичальника.

Також заявник вказує на неврахування судами попередніх інстанції того, що

23 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Кредитні ініціативи" із заявою про передачу на реалізацію предмета іпотеки з метою добровільного погашення заборгованості за кредитним договором. Вказані обставини, на думку заявника, свідчать про визнання позичальником зобов`язання за цим договором і, як наслідок, переривання позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 23 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року касаційне провадження у справі

за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Кредитні ініціативи", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета

спору, - ПАТ "Омега Банк", про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою ТОВ "Кредитні ініціативи" на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року зупинено до закінчення розгляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 462/5368/16-ц. Ухвалою Верхового Суду від 26 жовтня 2022 року касаційне провадження поновлено.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15 січня 2008 року

ВАТ "Сведбанк", як правонаступник АКБ "ТАС-Комерцбанк", та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 0705/0108/57-002, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 13 300 доларів США та зобов`язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі в сумі, строки і на умовах, передбачених договором та графіком погашення кредиту.

15 січня 2008 року ВАТ "Сведбанк", як правонаступник АКБ "ТАС-Комерцбанк", та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 0705/0108/57-002-Р-1, за яким остання зобов`язалась відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань, що виникають з кредитного договору, у тому ж розмірі, що й позичальник.

Також суди встановили, що 28 листопада 2012 року ПАТ "Сведбанк", як правонаступник АКБ "ТАС-Комерцбанк", та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" уклали договір факторингу, відповідно до пунктів 2.1, 2.2 якого банк відступив свої права вимоги за кредитним договором, укладеним у тому числі, з ОСОБА_1, та права за відповідними договорами забезпечення.

28 листопада 2012 року ТОВ "ФК "Вектор плюс" уклало з ТОВ "Кредитні ініціативи" договір факторингу, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги за вказаним кредитним договором та відповідними договорами забезпечення.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 30 листопада 2011 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Сведбанк" заборгованість за кредитним договором № 0705/0108/57-002 від 15 січня

2008 року у розмірі 115 507,56 грн.

Суди встановили, що 10 лютого 2010 року листом № 24 ПАТ "Сведбанк" направило ОСОБА_1 і ОСОБА_2 повідомлення про зміну умов кредитного договору та іпотечну вимогу, яким повідомив відповідачів за первісним позовом про зміну умов договору, а саме, що строк виконання зобов`язань у повному обсязі настає після спливу 30 днів з дня направлення цього повідомлення.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали вказане повідомлення 11 лютого 2010 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ "Кредитні ініціативи" на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня

2017 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Щодо вирішення позову ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 .

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно

до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Велика Палата Верховного Суду в указаній постанові дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 381/4163/14-ц (провадження № 61-11814св20) зазначено, що: "право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання"; "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана у повному обсязі, кредитор має лише право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а тому після вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк мав право на стягнення з позичальника тільки сум, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не на стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії та пені".

У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2011 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Сведбанк" заборгованість за кредитним договором № 0705/0108/57-002 від 15 січня 2008 року у розмірі 115 507,56 грн.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що банк скористався своїм правом дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором, змінивши строк виконання основного зобов`язання.

Суди не врахували, що існування рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2011 року про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, виключає можливість нарахування процентів та пені після закінчення строку кредитування.

За таких обставин заявлені у цій справі вимоги про стягнення процентів та пені нарахованих після ухвалення рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості є безпідставними.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій вважали, що у задоволенні первісного позову необхідно відмовити з підстав пропуску позовної давності.

Колегія суддів не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12

(провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти та пеню за кредитом, вимоги позивача про стягнення таких процентів та пені є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Встановивши фактичні обставини, суди попередніх інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами.

Водночас Верховний Суд визнає помилковим застосування позовної давності як підстави для відмови в позові, так як суди неправильно застосували до спірних правовідносин вказані норми матеріального права, оскільки позовні вимоги за первісним позовом є безпідставними.

Відповідно до статті 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитом та пені, проте помилилися щодо мотивів такої відмови.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій того, що 23 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Кредитні ініціативи" із заявою про передачу на реалізацію предмета іпотеки з метою добровільного погашення заборгованості за кредитним договором, що, як вважає заявник, вказує на визнання боргу та переривання позовної давності, відхиляються касаційним судом з огляду на висновок касаційного суду про необґрунтованість вимог первісного позову та відмову з цих підстав у його задоволенні.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_2

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції Кодексу, чинній на час подання позову, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Отже, порука - це строкове зобов`язання і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Суди встановили, що у кредитному договорі від 15 січня 2007 року строк виконання основного зобов`язання визначений до 15 січня 2018 року.

Пунктом 10 договору поруки визначено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання. Сторони, керуючись умовами частини четвертої

статті 559 ЦК України, встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором, є повне виконання позичальником або поручителем своїх обов`язків, передбачених основним зобов`язанням.

Якщо банк пред`явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, то відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Надіславши позичальнику письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів і пені від 10 лютого 2010 року у зв`язку із невиконанням боржником умов кредитного договору, банк змінив строк виконання основного зобов`язання.

Встановивши, що банком змінено строк виконання основного зобов`язання на

12 березня 2010 року, а з цим позовом до поручителя банк звернувся до суду

16 липня 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про припинення поруки ОСОБА_2 за договором поруки та відмову у задоволенні вимог первісного позову в частині стягнення з неї заборгованості.

Інші висновки судів попередніх інстанцій не вплинули на правильність вирішення справи в цій частині по суті.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень в частині вирішення позовних вимог первісного позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_2, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили в цій частині судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в цій частині без змін.

Щодо вирішення позовних вимог за зустрічним позовом

Звертаючись із зустрічним позовом, ОСОБА_2 просила визнати припиненим договір поруки, посилаючись на обставини, які відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.

У постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц

(провадження № 14-143цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Стаття 16 ЦК України не передбачає способом захисту права та інтересу визнання договору припиненим. Позовна вимога про визнання договору поруки припиненим є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов`язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права

(пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу у юридичній визначеності. Застосування такого способу захисту інтересу є належним лише тоді, якщо юридична невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. За цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку".

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якщо особа звернулася до суду з вимогою про визнання договору поруки припиненим, хоча мета, яку вона переслідує, підстави позову, надані докази вказують, що ця особа, захищаючи інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, прагне визнати припиненою саме поруку, а не відповідний договір, то неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") не перешкоджає суду за наявності для цього підстав визнати припиненою поруку (вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові

від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц).

Крім того, у вказаній постанові зазначено, що: "згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див., наприклад, постанови

від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року

у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року

у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19),

від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Тому ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права треба оцінювати, виходячи з обставин справи, залежно від того, чи зумовить задоволення такої вимоги дійсний захист інтересу позивача.

Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме у справі № 462/5579/15-ц, заперечуючи проти позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася. Для цього непотрібно заявляти зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора (про визнання поруки припиненою). Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову поручителя у справі № 462/5368/16-ц".

Вирішуючи зустрічний позов про визнання договору поруки припиненим, суди не врахували, що ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права треба оцінювати, виходячи з обставин справи, залежно від того, чи зумовить задоволення такої вимоги дійсний захист інтересу позивача. Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів;

У справі, яка переглядається, банк звернувся із позовом про стягнення заборгованості, в тому числі, і до поручителя у липні 2015 року. Пред`явивши у серпні 2015 року зустрічний позов про визнання договору поруки припиненим, ОСОБА_2 обрала неналежний спосіб захисту, оскільки поручитель може ефективно захистити своє право саме у межах розгляду первісного позову банку про стягнення заборгованості, заперечуючи проти позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася. За таких обставин суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але в частині вирішення зустрічного позову допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує у вказаній частині рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 рокуі ухвалює у зазначеній частині нове рішення про часткове задоволення позову.