розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2015 року у складі судді Донченка Ю. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" (далі - ПАТ "ВіЕс Банк"), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Траст Фінанс" (далі - ТОВ "ФК "Траст Фінанс"), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 21 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 25 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11 % річних з кінцевим терміном повернення до 19 лютого 2027 року. 08 жовтня 2008 року між сторонами підписано додаток № 4 до кредитного договору від 21 лютого 2007 року, згідно з яким збільшено суму наданого кредиту до 70 000,00 дол. США і підвищено процентну ставку за користування кредитом до 12,5 % річних.

21 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки із наступними змінами, внесеними відповідно до договору від 08 жовтня 2008 року, згідно з умовами якого поручитель зобов`язався солідарно у повному обсязі відповідати перед банком за кредитними зобов`язаннями позичальника.

Крім того, 08 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_4 був укладений договір поруки, згідно з умовами якого поручитель зобов`язався солідарно у повному обсязі відповідати перед банком за кредитними зобов`язаннями позичальника.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором від 21 лютого 2007 року станом на 10 липня 2014 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 21 433,61 дол. США, з яких: 19 755,52 дол. США - заборгованість за кредитом; 1 590,92 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 87,17 дол. США - пеня, яку ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Траст Фінанс", просило стягнути з ОСОБА_1 солідарно із поручителями ОСОБА_2 і ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2015 року позов ПАТ "ВіЕс Банк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" заборгованість за кредитним договором від 21 лютого 2007 року у розмірі 21 433,61 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 10 липня 2014 року становить 249 875,81 грн.

Стягнуто у рівних частинах з ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" 2 498,76 грн сплаченого судового збору та 400,00 грн за публікацію у пресі оголошення про виклик відповідачів.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статей 526, 530, 554 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору, тому, встановивши що основне зобов`язання за кредитним договором не виконано, суд стягнув заборгованість солідарно з позичальника і поручителів. Розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, заочне рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 16 листопада 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ПАТ "ВіЕс Банк".

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" заборгованість за кредитним договором від 21 лютого 2007 року, забезпеченим договором поруки від 21 лютого 2007 року, яка склалася станом на 10 липня 2014 року у розмірі 21 346,44 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 04 грудня 2017 року складає 577 513,42 грн, з яких 19 755,52 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 590,92 дол. США - проценти за користування кредитом та 2 357,95 грн - пеня.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" заборгованість за кредитним договором від 21 лютого 2007 року, забезпеченим договором поруки від 08 жовтня 2008 року, яка склалася станом на 10 липня 2014 року у розмірі 21 346,44 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 04 грудня 2017 року складає 577 513,42 грн, з яких 19 755,52 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 590,92 дол. США - проценти за користування кредитом та 2 357,95 грн - пеня.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 по 832,92 грн судового збору з кожного та по 133,33 грн з кожного - витрат, пов`язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідачів.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог, пред`явлених ПАТ "ВіЕс Банк" до ОСОБА_4, скасовано і направлено справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2015 року в частині позову ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Траст фінанс", до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким позов ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Траст фінанс", до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 поряд із ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Траст фінанс", яке є правонаступником ПАТ "ВіЕс Банк", заборгованість за кредитним договором від 21 лютого 2007 року, забезпеченим договорами поруки від 21 лютого 2007 року і від 08 жовтня 2008 року, у розмірі 20 668,39 дол. США, що за курсом Національного банку України становить 518 363,22 грн.

У задоволенні решти позову ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Траст фінанс", відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що,встановивши, що основне зобов`язання за кредитними договорами не виконано, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за цими договорами солідарно з позичальника і поручителя, визнавши, що розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору. Разом з тим, місцевий суд у порушення вимог частини четвертої статті 559 ЦК України не звернув увагу, що правовідносини за певними із окремих щомісячних платежів за кредитним договором були припинені .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_4 та зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2015 року та постанови Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2015 року у складі судді Донченка Ю. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Траст фінанс", до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 289 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що порука ОСОБА_4 відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України припинилася, оскільки позивачем не було пред`явлено до поручителя вимоги у шестимісячний строк з моменту настання строку виконання основного зобов`язання. Так, позичальник з листопада 2013 року припинила виконання зобов`язань за кредитним договором щодо внесення щомісячних платежів у рахунок погашення кредиту, а тому, враховуючи, що протягом шести місяців від цієї дати банк не пред`явив вимог до поручителя, то порука вважається припиненою. Пред`явлення кредитором позову про солідарне стягнення боргу у липні 2014 року свідчить про пропуск ним строку на пред`явлення вимог до поручителя.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 лютого 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Електрон Банк" (далі - ВАТ "Електрон Банк"), правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Фольксбанк" (далі - ВАТ Фольксбанк), яке у подальшому змінило назву і організаційно-правову форму на ПАТ "ВіЕс Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 25 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту до 19 лютого 2027 року. Сторонами погоджено, що заборгованість за кредитом підлягає погашенню щомісячними платежами відповідно до графіку погашення кредитного ліміту, визначеному у додатку № 1 до договору (пункту 1.4 кредитного договору).

08 жовтня 2008 року між ВАТ "Фольксбанк" і ОСОБА_1 підписано додаток № 4 до кредитного договору від 21 лютого 2007 року, згідно з яким збільшено суму наданого кредиту до 70 000,00 дол. США і підвищено розмір процентів за користування кредитом до 12,5 % річних.

21 лютого 2007 року між ВАТ "Електрон Банк", правонаступником якого є ВАТ "Фольксбанк", яке у подальшому змінило назву і організаційно-правову форму на ПАТ "ВіЕс Банк", і ОСОБА_2 було укладено договір поруки із наступними змінами, внесеними відповідно до договору від 08 жовтня 2008 року, за умовами якого поручитель зобов`язався солідарно у повному обсязі відповідати перед банком за кредитними зобов`язаннями позичальника.

08 жовтня 2008 року між ВАТ "Фольксбанк", яке у подальшому змінило назву і організаційно-правову форму на ПАТ "ВіЕс Банк", і ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався солідарно у повному обсязі відповідати перед банком за кредитними зобов`язаннями позичальника.

У пунктах 2.3 договорів поруки, які є аналогічними за змістом, визначено, що поручитель зобов`язується у повному обсязі виконати зобов`язання боржника протягом 5 банківських днів з моменту одержання повідомлення від кредитора про невиконання боржником основного зобов`язання.

Пунктом 3.2 договорів поруки визначено перелік обставин, за яких порука припиняється, а саме: з припиненням зобов`язань за кредитним договором, а також у разі зміни зазначеного зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем; якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зазначеного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Свої зобов`язання за кредитним договором від 21 лютого 2007 року ОСОБА_1 виконувала неналежним чином, допустивши перше порушення порядку сплати нарахованих процентів у листопаді 2013 року, а кредиту - у грудні 2013 року.

03 червня 2014 року ПАТ "ВіЕс Банк" направило позичальнику, а 04 червня 2014 року - поручителям вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом і сплату нарахованих процентів, які ними не виконані, заборгованість за кредитом не погашена.

10 липня 2014 року ПАТ "ВіЕс Банк" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21 лютого 2007 року, яка станом на 10 липня 2014 року становила 21 433,61 дол. США.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

У частині першій статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Таким чином, встановивши, що основне зобов`язання за кредитним договором від 21 лютого 2007 року позичальником належним чином не виконано, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачі несуть солідарну відповідальність за його невиконання. При цьому суд перевірив розрахунок кредитної заборгованості на дотримання вимог закону та умов договору.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України є безпідставними з огляду на наступне.

Так, припинення поруки, зокрема, пов`язане із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Виконання сторонами зобов`язання - це здійснення ними дій з реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором.

Отже, основне зобов`язання - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов`язки сторін кредитного договору.

Судом установлено, що боржник ОСОБА_1 (а відтак і поручитель) взяла на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 19 лютого 2027 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, сторони встановили не лише строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до позичальника про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12.

Зі змісту кредитного договору від 21 лютого 2007року вбачається, що повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.

Згідно з договором поруки, укладеним між ВАТ "Фольксбанк", правонаступником якого є ПАТ "ВіЕс Банк", і ОСОБА_4 відповідальність поручителя наступає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язання за кредитним договором.

Судом установлено, що перша непогашена заборгованість за процентами виникла у ОСОБА_1 у листопаді 2013 року, а за тілом кредиту - у грудні 2013 року. У подальшому позичальник регулярно допускала порушення порядку погашення боргу як в частині сплати процентів, так і щомісячних платежів у рахунок погашення тіла кредиту.

Отже, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом.

Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання кожного щомісячного зобов`язання пред`явити вимоги до поручителя щодо нього.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом з тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

З урахуванням вказаного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука ОСОБА_4 припинилася лише в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, однак правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині.

Вказане свідчить, що апеляційним судом ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення, яке відповідає закону. Крім того, судом при ухваленні оскаржуваної постанови враховано висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими було скасовано попереднє судове рішення, що відповідає вимогам частини п`ятої статті 411 ЦПК України.

Твердження заявника про його неналежне повідомлення про час і місце проведення судового засідання, яке відбулося 16 листопада 2015 року, в якому Шевченківським районним судом м. Львова було ухвалено заочне рішення, не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки у подальшому справа неодноразово переглядалася в апеляційному і касаційному порядках за скаргами ОСОБА_4, тобто останній реалізував своє право на оскарження заочного рішення, тому його права не можна вважати порушеними.

Іншій доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних та обґрунтованих рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

З урахуванням того, що вказані доводи касаційних скарг є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким судом була надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.