розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2019 року у складі судді Антонюка В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 травня

2019 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Сопруна В. В., Стадника І. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року заступник прокурора Вінницької області, який діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, Комунального підприємства "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "ВОО БТІ"), Вінницької міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи:

ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання права власності припиненим, визнання дій незаконними, скасування записів про реєстрацію права власності, скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на землю і договору дарування, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю та незаконністю переходу спірної земельної ділянки у приватну власність відповідача ОСОБА_1, що позбавляє територіальну громаду м. Вінниці правомочностей власника землі в тому обсязі, що визначено законом, як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд:

- визнати припиненим право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно на АДРЕСА_1, що зареєстроване на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації "Правовий центр підприємництва" від 12 жовтня 2005 року (93/100) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 вересня 1986 року (7/100);

- визнати незаконними дії КП "ВООБТІ" в частині здійснення реєстрації за ОСОБА_1 права власності на 93/100 будинковолодіння на

АДРЕСА_1 на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації "Правовий центр підприємництва" від 12 жовтня 2005 року без видачі судом загальної юрисдикції виконавчого документа;

- скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на

АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, проведену на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації "Правовий центр підприємництва" від 12 жовтня 2005 року (93/100) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 вересня 1986 року (7/100);

- визнати незаконним та скасувати рішення Вінницької міської ради від 24 грудня 2008 року № 2209 в частині затвердження технічної документації із землеустрою по АДРЕСА_1 та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 976 кв. м на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- визнати недійсним державний акт від 13 березня 2009 року серії ЯЖ № 612942 щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0510136300:01:036:0091 площею 976 кв. м по

- визнати недійсним договір дарування від 09 квітня 2013 року № 506, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки на

АДРЕСА_1 площею 0,0976 га з кадастровим № 0510136300:01:036:0091;

- витребувати земельні ділянки площею 0,0476 га (кадастровий номер 0510100000:01:036:0190) і площею 0,05 га (кадастровий номер 0510100000:01:036:0189), що знаходяться на АДРЕСА_1, з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь територіальної громади Вінниці.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2019 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення суду мотивоване тим, що немає підстави для звернення прокурора із цією позовною заявою до суду в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, а також що позивач не надав відомостей і доказів про те, що Вінницький державний проектний інститут чи Управління капітального будівництва міськвиконкому оформлювали своє право користування зазначеною земельною ділянкою відповідно до вимог ЗК України (2768-14) з отриманням державного акта на право користування нею; що із матеріалів технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_1, в яких містяться висновки Управління містобудування і архітектури Вінницької міської ради і Управління Держкомзему у м. Вінниці про наявні обмеження на використання земельної ділянки і сервітути, відомо, що немає будь-яких обмежень на використання земельної ділянки.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області залишено без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

25 червня 2019 року заступник прокурора Вінницької області через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка фактично увійшла до прибудинкової території багатоквартирного будинку, а документи на власність часток будинковолодіння погашені у зв?язку з наданням ордерів для заселення на житло. ОСОБА_1 незаконно набув право власності на спірну земельну ділянку, яку в подальшому було незаконно відчужено. Прокуратура має право на звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2019 року до Верховного Суду від КП "ВООБТІ" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.

08 жовтня 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.

Додаткові аргументи заявника

У жовтні 2019 року заступник прокурора Вінницької області подав до Верховного Суду відповіді на відзиви, у яких просить відхилити відзиви КП "ВООБТІ" та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вінницького міського суду Вінницької області.

У вересні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги заступника прокурора Вінницької області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у відповідях на відзиви на касаційні скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 10 січня 1956 року № 1/35 за землекористувачами домоволодіння на АДРЕСА_2 (в подальшому № 19 ) зареєстровано земельну ділянку

площею 976 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів

від 23 квітня 1981 року № 286 "Про відведення земельної ділянки Державному проектному інституту під будівництво 9-ти поверхового 178-ми квартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 " відведено Державному проектному інституту під будівництво 9-ти поверхового 178-ми квартирного житлового будинку земельну ділянку площею 0,6 га на АДРЕСА_3 з вбудовано-прибудованим приміщенням побутового обслуговування; вилучено на підставі статті 38 ЗК УРСР земельну ділянку, позначену на генеральному плані за домоволодіннями на АДРЕСА_1 з наступним знесенням житлових будинків. Пунктом 5.4 цього рішення передбачено, що під час переселення громадян слід складати акти на знесення будинків та подавати їх виконкому для погашення юридичних документів.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів

від 23 вересня 1982 року № 606 "Про надання дозволу на проектування та відведення земельних ділянок управлінню капітального будівництва виконкому на житлове будівництво" відведено під житлове будівництво 9-ти поверхового 216-ти квартирного великопанельного житлового будинку земельну ділянку площею 1,5 га на АДРЕСА_2 ; вилучено на підставі статті 38 ЗК УРСР земельні ділянки, позначені на генеральному плані за домоволодіннями на

АДРЕСА_2, в тому числі і за домоволодінням на АДРЕСА_1, з наступним знесенням житлових будинків та відведенням відповідної земельної ділянки під капітальне будівництво згідно з проектом забудови.

Виконавчий комітет Вінницької міської ради 10 липня 1986 року прийняв рішення № 332/7 "Про доповнення та часткову зміну пунктів першого і другого рішення виконкому від 23 квітня 1981 року № 286". У цьому рішенні вказано, що в результаті проектних проробок будівництва 180-ти квартирного житлового будинку і 54 квартирного житлового будинку для малосімейних Державного проектного інституту на АДРЕСА_3, у зв`язку з характером рельєфу, з`явилася можливість під трьома житловими блок-секціями запроектувати додатково ще один поверх та необхідність в додатковому відведенні земельної ділянки.

Розглянувши клопотання дирекції Державного проектного інституту про доповнення та часткову зміну пунктів першого та другого рішення виконкому від 23 квітня 1981 року № 286, виконком міської ради вирішив: перший і другий пункти рішення виконкому від 23 квітня 1981 року № 286 викласти і новій редакції: "1. Відвести Державному проектному інституту під будівництво зблокованих 180-квартирного житлового будинку і гуртожитку для малосімейних на 64 квартири з вбудовано-прибудованими приміщеннями побутового обслуговування земельну ділянку площею 0,06 га в квартал АДРЕСА_3 . Вважати 12 квартир в перших поверхах 10-поверхових блок-секцій серії 87 і 52 квартири в блок-секції 87-0120/1.1 - гуртожитком для малосімейних на 64 квартири. 2. Вилучити на підставі статті 38 ЗК УРСР земельні ділянки, що значаться по генплану за домоволодінням на АДРЕСА_3, АДРЕСА_6, з наступним знесенням житлових будинків".

Згідно з даними інвентаризаційної справи на будинковолодіння на АДРЕСА_1 власниками об`єктів нерухомості на момент прийняття рішень про знесення житлового будинку АДРЕСА_1 та вилучення земельної ділянки під ним були: ОСОБА_7 з часткою 21/50 (договір купівлі-продажу від 15 листопада 1975 року), ОСОБА_8 - 3/50 (договір купівлі-продажу від 21 червня 1975 року),

ОСОБА_9 - 6/25 (рішення народного суду Замостянського району міста Вінниці у справі від 17 листопада 1980 року № 2-1293), ОСОБА_10 - 21/100 (рішення народного суду Замостянського району міста Вінниці по справі від 17 листопада 1980 року № 2-1293, ОСОБА_1 - 7/100 (свідоцтво про право на спадщину за законом від 26 вересня 1986 року і реєстраційне посвідчення).

На підставі рішення виконавчого комітету міської ради народних депутатів

від 28 грудня 1989 року № 447 "Про заселення житлового будинку на

АДРЕСА_3 " співвласникам житлового будинку на

АДРЕСА_1 ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_9 надані квартири в багатоквартирному житловому будинку. Це також підтверджується рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 22 жовтня 1992 року № 578 "Про заселення 80-ти квартирного житлового будинку АДРЕСА_3 " та додатками до нього.

Згідно з додатком до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради

від 19 листопада 1987 року № 437 "Про заселення 140-квартирного житлового будинку на АДРЕСА_7 і заселення звільнених квартир"

ОСОБА_1 з урахуванням членів сім`ї надано дві квартири № 58 і № 160 на АДРЕСА_7 .

Зокрема, ОСОБА_1 зі складом сім`ї: дружина ОСОБА_11, дочка ОСОБА_12, сини ОСОБА_13 і ОСОБА_14 надано 3-х кімнатну квартиру № 160 площею 66,8 кв. м; дочці ОСОБА_1 -

ОСОБА_15 зі складом сім`ї: чоловік ОСОБА_16 і син ОСОБА_17 надано 2-х кімнатну квартиру площею 49,28 кв. м.

Відповідно до пункту 2 цього рішення зобов`язано Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації погасити юридичні документи на приватну власність ОСОБА_1 на АДРЕСА_1, якому надається житлова площа у зв`язку із відселенням з будівельного майданчика. Заселення цих осіб до квартир підтверджується поквартирними карточками і ордером на жиле приміщення від 30 листопада 1987 року № 2214.

В 1999 році ОСОБА_1 звернувся до КП "ВООБТІ" з договором-замовленням № 175 щодо надання довідки-характеристики для дарування належної йому частини будинку. На виконання цього договору-замовлення

КП "ВООБТІ" відмовило ОСОБА_1 у наданні довідки-характеристики у зв`язку з тим, що при обстеженні 11 травня 1999 року виявлено, що будинок, який належав ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7, знесено, та рекомендовано звернутися в Управління містобудування та архітектури при виконавчому комітеті Вінницької міської ради для отримання рішення на погашення юридичних документів.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації "Правовий центр підприємництва" від 12 жовтня 2005 року у справі № 10-10/5-06/01 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 визнано дійсним договір купівлі-продажу 93/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 від 08 грудня 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 і визнано право власності на домоволодіння під АДРЕСА_1 за

На підставі рішення третейського суду від 12 жовтня 2005 року за

ОСОБА_1 КП "ВООБТІ" 16 листопада 2007 року зареєструвало право власності на 93/100 будинковолодіння АДРЕСА_1 . В жовтні 1986 року за ОСОБА_1 зареєстровано 7/100 вказаного нерухомого майна на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 вересня 1986 року.

Рішенням Вінницької міської ради від 24 грудня 2008 року № 2209 і додатком 4 до цього рішення затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 976 кв. м на

АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі цього рішення 13 березня 2009 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 612942.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10 квітня 2018 року № 120066938 земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,0976 га (кадастровий номер 0510136300:01:036:0091) ОСОБА_1 подарував своїй дочці ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 09 квітня 2013 року № 506, за якою в той же день зареєстроване право власності.

В подальшому ОСОБА_2 поділила отриману в дар земельну ділянку на дві земельних ділянки: одна - площею 0,0476 га (кадастровий номер 0510100000:01:036:0190), друга - площею 0,05 га (кадастровий номер 0510100000:01:036:0189, що зареєстровано на підставі свідоцтв про право власності серії СТА 319389 від 03 серпня 2015 року (у подальшому змінено на свідоцтво СТА № 319423 від 06 серпня 2015 року) і СТА 319388 від 03 серпня

2015 року, відповідно.

Одна із земельних ділянок площею 0,0476 га (кадастровий номер 0510100000:01:036:0190) на підставі договору купівлі-продажу від 12 січня

2018 року № 52 відчужена ОСОБА_5, яка, в свою чергу, на підставі договору дарування від 01 березня 2018 року № 435 подарувала її ОСОБА_3 .

Друга земельна ділянка площею 0,05 га (кадастровий номер 0510100000:01:036:0189) на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня

2015 року № 1434 відчужена ОСОБА_4, який, в свою чергу, згідно з договором купівлі-продажу від 12 січня 2018 року № 50 продав її ОСОБА_3 .

Станом на 10 квітня 2018 року земельні ділянки площею 0,0476 га (кадастровий номер 0510100000:01:036:0190) та 0,05 га (кадастровий номер 0510100000:01:036:0189), що утворені внаслідок поділу земельної ділянки на

АДРЕСА_1 площею 0,0976 га, кадастровий номер 0510136300:01:036:0091 перебувають у власності ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2016 року задоволено апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Грабік О. А.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 до Вінницької міської ради, ОСОБА_1, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування додатку 4 до рішення Вінницької міської ради від 24 грудня 2008 року № 2209 і про визнання недійсним державного акта від 13 березня 2009 року, відмовлено.

Цим рішенням, яке набрало законної сили 18 жовтня 2016 року, встановлені, зокрема, такі обставини.

Знесення жилих будинків, що знаходяться у власності громадян, у зв`язку з вилученням земельних ділянок для державних чи громадських потреб, допускається в кожному окремому випадку з дозволу відповідного виконавчого документу. Так, рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 447

від 28 грудня 1989 року "Про заселення 36-ти квартирної блок-секції 180-ти квартирного житлового будинку на АДРЕСА_3 " затверджено спільні рішення адміністрації та профспілкових комітетів: Вінницького державного проектного інституту, військової частини 6689, міськвиконкому, управління житлово-комунального господарства про надання квартир. Зокрема, за поданням Вінницького державного проектного інституту затверджено рішення про надання ОСОБА_7 з трьома членами його сім`ї, ОСОБА_22, ОСОБА_10 і ОСОБА_23 з членами їх сімей, які проживали у будинку АДРЕСА_1, квартир № № 13, 18, 28, 35, 64 . В примітках до списку зазначено про відселення цих громадян із будмайданчика.

При цьому рішення виконкому в частині знесення будинку АДРЕСА_1, складання акта про його знесення і "погашення юридичних документів" тобто про припинення права власності в установленому порядку не були реалізовані.

ОСОБА_1 на праві власності належало 7/100 будинку АДРЕСА_1, яке набуте ним в порядку спадкування після смерті його матері ОСОБА_24, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 вересня 1986 року. При цьому ні ОСОБА_24, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7, ні її спадкоємець ОСОБА_1 не були включені до списку громадян на заселення житлового будинку по

Технічна документація на земельну ділянку площею 0,0976 га розроблялася на підставі рішення виконавчого комітету міської ради від 10 січня

1956 року № 1/35, яким за будинком АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка розміром 976 кв. м, тобто без врахування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23 вересня 1982 року № 606 про вилучення цієї земельної ділянки на підставі статті 38 ЗК УРСР і передачу її забудовникові.

Прокурор і позивач не зазначили обставин та не підтвердили їх доказами про те, що Вінницький державний проектний інститут чи Управління капітального будівництва міськвиконкому оформлювали (або ж оформили) своє право користування зазначеною земельною ділянкою відповідно до вимог земельного законодавства України з отриманням державного акта на право користування нею чи іншого правовстановлюючого документа.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відсутні підстави для звернення прокурора із даною позовною заявою до суду в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. При цьому суди вказали, що позивач не надав відомостей і доказів про те, що Вінницький державний проектний інститут чи Управління капітального будівництва міськвиконкому оформлювали своє право користування зазначеною земельною ділянкою відповідно до вимог ЗК України з отриманням державного акта на право користування нею; що із матеріалів технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку

ОСОБА_1, в яких містяться висновки Управління містобудування і архітектури Вінницької міської ради і Управління Держкомзему у м. Вінниці про наявні обмеження на використання земельної ділянки і сервітути, вбачається, що відсутні будь-які обмеження на використання земельної ділянки.

Проте повністю з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга

статті 19 Конституції України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається функція представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (1618-15) .

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії").

' 'p' Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (1401-19) , який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України (254к/96-ВР) внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України (1618-15) , зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно з абзацом другим частини п`ятої статті 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та

статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру": прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Як встановлено вище, порушення інтересів держави (Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області) прокурор обґрунтував протиправним вибуттям з комунальної (державної) власності спірних земельних ділянок з порушенням вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, щодо порядку надання земельних ділянок у власність громадян за відсутності правових підстав - вилучення земельної ділянки для державних або громадських потреб з користування громадян, припинення права власності на об?єкти нерухомості, розташовані на зазначеній земельній ділянці.

Підставою для звернення прокурора з цим позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру стало невиконання Головним управлінням Держгеокадастру своїх повноважень щодо вжиття цивільно-правових заходів з метою захисту та поновлення порушеного права власності держави на спірну земельну ділянку.

Прокуратура долучила до позову лист Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04 травня 2017 року № 10-2-0.441-5945/2-17, адресований прокуратурі Вінницької області, згідно з яким Головне управління Держгеокадастру просить прокуратуру звернутися з відповідним позовом до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Прокуратура також долучила до позову лист від 02 серпня 2018 року № 05/1-835вих-18, яким прокуратура повідомляла Головне управління Держгеокадастру про її намір звернутися до суду з відповідним позовом задля захисту порушених інтересів держави, які залишилися без належного реагування.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів Держгеокадастру, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Верховний Суд бере до уваги, що прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави, визначив орган, до компетенції якого належать відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що Головне управління Держгеокадастру всупереч покладеним на нього завдань щодо повернення у державну власність майна (земельної ділянки), яке вибуло з володіння держави з порушенням законодавства, не вжив заходів для усунення порушень, вказаних у позовній заяві.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 522/3777/17 (провадження № 14-651цс19).

Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор відповідно до статті 23 Закону "Про прокуратуру" та статті 56 ЦПК України належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, що свідчить про тривалу бездіяльність щодо захисту інтересів держави, отже, неналежне виконання Головним управлінням держгеокадастру своїх повноважень. Тому у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці ЄСПЛ. Висновки судів, що прокурор не навів обґрунтованих підстав для звернення до суду, спростовуються матеріалами справи.

В свою чергу, суди першої та апеляційної інстанцій, надаючи оцінку наявності підстав представництва, не дослідили, що прокурор, у встановленому законом порядку звертаючись з позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, правильно визначив орган, уповноважений регулювати спірні відносини, та вказав, у чому полягає його бездіяльність щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що Головне управління Держгеокадастру всупереч своїм повноваженням щодо здійснення контролю за використанням та охороною земель, не вжило заходів щодо усунення порушень, вказаних у позові.

Разом з цим, роблячи висновок про відсутність визначених законом підстав для звернення прокурора до суду із даною позовною заявою в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, суди не мали права робити висновки по суті заявлених позовних вимог, оскільки у разі встановлення неналежного суб?єкта заявлених позовних вимог, правила статті 13 ЦПК України під час розгляду справи по суті не буде дотримано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Відсутність процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи, перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що відповідно пункту 1 частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий Судді:	В. С. Висоцька А. І. Грушицький
	А. А. Калараш
	І. В. Литвиненко
	Є. В. Петров