треті особи: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Черкез Д. Л. від 06 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С., від 27 березня 2019 року,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), треті особи: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент" (далі - ТОВ "ФК "Інвент"), про захист прав споживача.

Позовна заява мотивована тим, що 19 грудня 2007 року між нею та

АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", був укладений кредитний договір на суму 100 000 доларів США, строком користування кредитом до 18 грудня 2024 року. Цього ж дня між сторонами була укладена додаткова угода, відповідно до якої до основного договору були внесені наступні зміни: пункту 1.1. додати до договору додаток № 2 - "Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту". Графік розрахований на дату підписання додаткової угоди. У випадку виникнення будь-яких змін, за ініціативою сторони та/або сторін, та/або на підставі законодавства України та/або умов договору, графік може бути змінений шляхом підписання сторонами відповідної додаткової угоди. У випадку дострокового (часткового або повного) погашення кредиту за ініціативою позичальника, новий графік не розраховується; 1.2. додати до договору додаток № 3 - "Тарифи банку"; 1.3. Пункт 1.3.5. викласти в наступній редакції: "1.3.5. Позичальник згідно умов Договору сплачує Банку комісію на умовах, зазначених у цьому Договорі".

ОСОБА_1 просила визнати частково недійсним договір про надання споживчого кредиту від 19 грудня 2007 року, зокрема визнати недійсним пункт 1.1 додаткової угоди до договору в частині встановлення комісії за надання кредиту (графа 5 Додатку 2 "Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту"), пункти 1.2 та 1.3 додаткової угоди. Посилаючись на те, що в момент вчинення правочину стороною договору недодержані вимоги закону, які встановлені в тому числі частиною першою статті 203 ЦК України, оскільки встановивши в кредитному договорі обов`язок позичальника щодо сплати комісії за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативною клієнта банк порушив вимоги законодавства. Умови договору щодо сплати комісії є незаконними, несправедливими та вважає, що відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" вони підлягають визнанню недійсними.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 06 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач була ознайомлена з умовами договору, не заперечувала проти них, погодилася на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін було вільним, будь-яких доказів протилежного позивачем не надано. За кредитним договором позичальник підтвердила, що вона до укладення цього договору отримала повну, доступну та вичерпну інформацію в письмовій формі щодо умов надання кредиту, тривалий час виконувала умови кредитного договору, що свідчить про прийняття нею таких умов, а також спрямованість на реальне настання реальних наслідків. При цьому, сам по собі факт досягнення згоди щодо необхідності сплачувати комісію у випадку настання відповідних обставин, не свідчить про порушення прав позичальника, оскільки ОСОБА_1 не сплачувала вказаних комісій,

а отже і не відбулося порушення її прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увага на те, що встановивши в спірному кредитному договорі обов`язок позичальника щодо сплати комісії за надання кредиту та сплати комісії за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта, банк порушив вимоги чинного законодавства, зокрема Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 18 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 грудня 2007 року між нею та АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", був укладений кредитний договір на суму

100 000 доларів США, строком користування кредитом до 18 грудня

Цього ж дня між сторонами була укладена додаткова угода, відповідно до якої до основного договору були внесені наступні зміни: пункт 1.1. додати до договору додаток № 2 - "Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту". Графік розрахований на дату підписання додаткової угоди. У випадку виникнення будь-яких змін, за ініціативою сторони та/або сторін, та/або на підставі законодавства України та/або умов договору, графік може бути змінений шляхом підписання сторонами відповідної додаткової угоди. У випадку дострокового (часткового або повного) погашення кредиту за ініціативою позичальника, новий графік не розраховується; 1.2. додати до договору додаток № 3 - "Тарифи банку"; 1.3. пункт 1.3.5. викласти в наступній редакції: "1.3.5. Позичальник згідно умов Договору сплачує Банку комісію на умовах, зазначених у цьому Договорі".

Додатками до додаткової угоди до кредитного договору є: додаток № 2 "Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту" яким встановлено порядок сплати, періодичність і розмір наданих позивачу як позичальнику кредитних коштів. Позивач просила визнати недійсним додаток № 2 в частині встановлення комісії за надання кредиту - графа 5 додатку № 2 та додаток № 3 "Тарифи Банку" до кредитного договору, який є невід`ємною частиною кредитного договору, у відповідності до якого сторони досягли згоди, обумовили та встановили розмір комісій, що сплачуються позичальником протягом строку дії кредитного договору, а саме: комісія за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта (окрім пролонгації та збільшення ліміту по кредиту) - 0,1 % від суми кредиту/ліміту (нараховується та сплачується в день підписання додаткової угоди); комісія за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта (при пролонгації) - 0,99 % від суми кредиту/ліміту (нараховується та сплачується в день підписання додаткової угоди) (пункти 1.1., 1.2. додаткової угоди), а також пункт 1.3.5 додаткової угоди.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 19 грудня

2007 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Згідно з абзацем другим частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня

2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Положення спірного кредитного договору від 19 грудня 2007 року про сплату позичальником на користь банку комісії за управління кредитом (пункти 1.1, 1.2., 1.3 додаткової угоди про внесення змін до кредитного договору) є нікчемними, оскільки ці платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", пунктом 3.6 Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

При наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палата Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження

У пунктах 94, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначено, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій у порушення вищевказаних положень закону не врахував, що умови договору (пункти 1.1, 1.2., 1.3) про сплату комісії у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту суперечить приписам частини третьої статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок, що свідчить про нікчемність зазначеного положення договору.

Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пунктів

1.1, 1.2., 1.3 додаткової угоди до кредитного договору від 19 грудня

2007 року про сплату позичальником на користь банку комісії за управління кредитом належить відмовити з підстав їх нікчемності, а не з підстав необґрунтованості позовних вимог, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.