Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області, Прокуратура Хмельницької області, Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2020 року у складі судді Продана Б. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 квітня 2020 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Янчук Т. О.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області (далі - ГУНП в Хмельницькій області), Прокуратури Хмельницької області, Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області (далі - ГУ ДКСУ у Хмельницькій області) про стягнення майнової та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що у провадженні слідчих ГУНП в Хмельницькій області знаходилось кримінальне провадження № 12016240010000568, порушене за заявою ОСОБА_1 та яке було в подальшому закрито.

Незважаючи на неодноразові звернення позивача з проханням надіслати постанову про закриття кримінального провадження, слідчим таку постанову не направлено, що, на його думку, є свідченням дискримінації.

Позивач вважає, що така бездіяльність є незаконною та порушує його права, зокрема, право на правомірну, добросовісну та кваліфіковану діяльність працівників органів державної влади, на надання якісної послуги працівниками органу державної влади, на інформацію та на повагу людської гідності.

Вказує, що зазнав моральної та матеріальної шкоди через незаконну бездіяльність слідчого, який розслідував зазначене кримінальне провадження, та прокурора, як процесуального керівника досудовим розслідуванням, з причини не направлення постанови про закриття кримінального провадження.

Зазначає, що моральна шкода полягає у марнуванні часу, який він був змушений витрачати на неодноразові запити про надання йому копії постанови, моральних стражданнях, яких він зазнав під впливом цієї беззаконної бездіяльності. Розмір її визначено у сумі 1 000 000 000,00 грн.

Майнова шкода обґрунтована тим, що для написання клопотань та їх відправку, позивачем був витрачений особистий час, кошти на проїзд та папір, фарбу для картриджа та електроенергію. Розмір майнової шкоди визначено у сумі 120 062 грн.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на свою користь 1 000 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 120 062 грн - матеріальної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому майнової та моральної шкоди внаслідок протиправних дій посадової особи органу досудового розслідування. При цьому, суд зазначив, що бездіяльність уповноваженої особи органу досудового слідства не встановлена.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 квітня 2020 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

04 травня 2020 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 квітня 2020 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

Разом із тим, касаційна скарга містить клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України, мотивоване тим, що постає питання щодо дотримання принципу верховенства права. Крім того, заявник вважає, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи інших учасників справи

У червні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від Прокуратури Хмельницької області та ГУНП в Хмельницькій області засобами поштового зв`язку надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідачі просять вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

27 травня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що слідчим відділом Хмельницького відділення національної поліції в Хмельницькій області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1201624010000568.

За результатами проведеного у провадженні досудового розслідування слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час подання даної касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.п. 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Разом із тим, статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається незалежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обгрунтовував свої вимоги про відшкодування моральної та майнової шкоди незаконною бездіяльністю слідчого, який розслідував кримінальне провадження № 12016240010000568 та прокурора - процесуального керівника досудового розслідування щодо ненаправлення йому постанови про закриття кримінального провадження на його неодноразові звернення.

Суди установили, що у встановленому законом порядку, зокрема рішенням суду, незаконність дій слідчого або прокурора чи їх протиправну бездіяльність щодо розслідування та закриття кримінального провадження не визнано.

Відповідно до положень частини третьої статті 12 ЦПК України, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральної та матеріальної шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між діяльністю/бездіяльністю працівників органів поліції і прокуратури та настанням шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на тортури та триваючий геноцид стосовно нього з боку правоохоронних органів та органів правосуддя є безпідставними, оскільки не обґрунтовані належним чином та не доведені у встановленому законом порядку.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, не суперечать правовим висновкам, викладеним у судових рішеннях Верховного Суду.

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Колегія суддів не вбачає правових підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для передачі справи № 758/733/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому клопотання заявника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 квітня 2020 року залишити без змін.