треті особи - Орган опіки та піклування Мукачівської міської ради, приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Машіка Олена Миколаївна,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2016 року в складі колегії суддів Панька В. Ф., Куштана Б. П., Мацунича М. В. та касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2015 року в складі судді Котубея І. І. та на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2016 року в складі колегії суддів Панька В. Ф., Куштана Б. П., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, звернулася в суд із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, Мукачівської міської ради, ММ КП "Закарпатекотранс" і просила:

- визнати недійсним та скасувати наказ ММ КП "Закарпатекотранс" від 20 квітня 2010 року № 2 про передачу у власність відповідача ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на цю квартиру, видане ОСОБА_3 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на вказану квартиру;

- визнати недійсним договір міни від 19 жовтня 2012 року, укладений між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ;

- визнати недійсним договір дарування від 11 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що в 1997 року вона зареєструвала шлюб із відповідачем ОСОБА_3, після чого почала проживати з чоловіком у квартирі АДРЕСА_1 . Від цього шлюбу вони мають дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі рішення виконавчого комітету Мукачівської ради Закарпатської області від 27 квітня 2000 року № 96 зазначену квартиру "розприватизовано", й відповідачу ОСОБА_3 надано дозвіл на укладення договору найму цієї квартири.

Наказом Мукачівського міського комунального підприємства "Закарпатекотранс" від 20 квітня 2010 року № 2 спірну квартиру в порядку приватизації було передано у власність ОСОБА_3 без згоди позивача як члена сім`ї, який має право на це житло. Крім того, разом з ними проживали неповнолітні діти, яких також було позбавлено права на приватизацію квартири.

Після приватизації квартири ОСОБА_3 19 жовтня 2012 року уклав з ОСОБА_5 договір її міни без згоди органу опіки та піклування, що порушує права неповнолітніх дітей.

11 липня 2013 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 укладений договір дарування спірної квартири, який також, на думку позивача, є недійсним.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 13 березня 2015 року, позов задоволено частково, визнано недійсним та скасовано наказ Мукачівського міського комунального підприємства "Закарпатекотранс" від 20 квітня 2010 року № 2 і свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 20 квітня 2010 року, видане на імя ОСОБА_3 . Визнано недійсним договір міни від 19 жовтня 2012 року,укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Машікою О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1598. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 липня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 13 березня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції не встановив фактичні обставини, які мають значення для вирішення даного спору по суті, а саме, з якого моменту позивач знала чи могла дізнатися про порушення своїх прав і прав дітей, чи проживали діти в квартирі на момент її приватизації та чи були порушені їх права.

У червні 2015 року ОСОБА_3, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, Мукачівської міської ради та просила:

- витребувати квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів та вселення її з дітьми;

- визнати за позивачем ОСОБА_3 право користування цією квартирою.

Із посиланням на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 грудня 2014 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 13 березня 2015 року, яким визнано недійсними та скасовано наказ про передачу спірної квартири у власність ОСОБА_3, свідоцтво про право власності на цю квартиру та договір міни, позивач уважала, що вона та її діти були незаконно позбавлені права користування квартирою, в зв`язку з чим вона має бути витребувана в останнього власника.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2015 року справи за вказаними позовами об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 22 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що приватизація квартири здійснена з порушенням передбаченого законом порядку, позивач про порушення свого права і прав своїх дітей знала з моменту приватизації квартири в квітні 2010 року, адже в зв`язку з тим, що її чоловік зловживав спиртними напоями, питанням приватизації квартири вона займалася особисто, а тому суд першої інстанції зробив висновок, що позовні вимоги про визнання недійсними та скасування наказу, свідоцтва про право власності на квартиру та скасування державної реєстрації такого права заявлені після спливу позовної давності, в зв`язку з чим наявні правові підстави для відмови в задоволенні вказаних позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсними договорів міни й дарування та скасування їх державної реєстрації, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки встановив, що позивач свідомо змінила місце проживання своє та своїх дітей із вересня 2011 року, вибувши з квартири на інше постійне місце проживанння, тобто втратила право користування спірною квартирою.

У задоволенні позовної вимоги про витребування квартири суд відмовив із тих підстав, що дана вимога є похідною від вимоги про визнання незаконним і скасування наказу про надання дозволу на приватизацію, яка задоволенню не підлягає.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Мукачівського міськрайонного суду від 22 жовтня 2015 року скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_3, пред`явлених в інтересах неповнолітних дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3, та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог частково в наступній редакції:

"Визнати недійсним та скасувати наказ № 2 Мукачівського міського комунального підприємства "Закарпатекотранс" від 20 квітня 2010 року та свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 20 квітня 2010 року, видане на ім`я ОСОБА_3 .

Визнати недійсним договір міни від 19 жовтня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу зареєстрований в реєстрі за № 1598".

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що на момент приватизації в квітні 2010 року діти з народження проживали в спірній квартирі, а відтак набули прав і обов`язків як члени сім`ї наймача, а тому при здійсненні приватизації цієї квартири були порушені вимоги законодавства України та права дітей на приватизацію житла, а позовна давність до цих вимог не застосовується, оскільки діти є неповнолітніми. Визнаючи недійсним договір міни, апеляційний суд уважав, що цей правочин, суперечить правам та інтересам неповнолітніх дітей відповідача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2016 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в даній справі за касаційною скаргою ОСОБА_5 .

У грудні 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2015 року та на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача ОСОБА_3 .

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК (1618-15) України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року справа призначена до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення її позову, пред`явленого в її інтересах та інтересах неповнолітніх дітей.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечення/відзив на касаційні скарги

Заперечення/відзиви на дані касаційні скарги від інших учасників справи до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і Верховного Суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 21 червня 1997 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено шлюб, під час перебування в якому в них народились діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 27 квітня 2000 року № 96 "Про приватизацію квартир" квартира АДРЕСА_1, яка після приватизації належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3, ОСОБА_7., ОСОБА_8, ОСОБА_3 (батьки, брат та сестра відповідача) та відповідачу ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14 липня 1997 року, була розприватизована, прийнята на комунальний облік, та відповідачу ОСОБА_3 дозволено укласти договір найму.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 30 березня 2010 року № 59 "Про укладення договорів житлового найму" вирішено укласти з відповідачем ОСОБА_3 договір житлового найму зазначеної квартири.

13 квітня 2010 року між ЖРЕП № 5 та відповідачем ОСОБА_3 укладений договір найму спірної квартири.

Згідно з довідкою ЖРЕП № 5 від 13 квітня 2010 року в спірній квартирі зареєстрований, проживає та має право на приватизацію наймач квартири ОСОБА_3 (відповідач).

Наказом Мукачівського міського комунального підприємства "Закарпатекотранс" від 20 квітня 2010 року № 2 "Про приватизацію квартир" ОСОБА_3 у складі сім`ї одна особа дозволено приватизацію спірної квартири.

На підставі вказаного наказу 20 квітня 2010 року ОСОБА_3 видане свідоцтво про право власності на спірну квартиру та здійснено державну реєстрацію права власності на неї.

19 жовтня 2012 року між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладений договір міни квартири, яку за договором від 11 липня 2013 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 .

Мотивувальначастина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) , тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України(тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону частково.

Предметом судового розгляду в даній справі є вимоги про:

- визнання недійсним та скасування наказу про передачу у власність відповідача квартири;

- визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на цю квартиру;

- скасування державної реєстрації права власності на вказану квартиру;

- визнання недійсними договорів міни та дарування квартири;

- витребування квартири шляхом виселення відповідачів та вселення позивача з дітьми;

- визнання за позивачем права користування квартирою.

Аналіз змісту позовних вимог дає підстави для висновку, що від установлення наявності чи відсутності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним та скасування наказу про передачу у власність ОСОБА_3 квартири залежить вирішення інших позовних вимог.

Відповідно до положень статті 1, частини першої статті 5, статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Виходячи з аналізу змісту Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК УРСР, частини першої статті 17 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК УРСР права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом із іншими членами сім`ї.

Для правильного вирішення питання про наявність в особи права на користування та приватизацію житла на рівні з іншими членами сім`ї має значення факт її постійного проживання, а не реєстрації місця проживання в житловому приміщенні, на момент його приватизації.

На необхідність з`ясування зазначеної обставини звертав увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі від 01 липня 2015 року (т. 2, а. с. 186), проте ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд, здійснюючи новий розгляд справи, не встановили факт проживання позивача та дітей у квартирі АДРЕСА_1 .

Уважаючи, що приватизація кваритири в 2010 році здійснена з порушенням вимог законодавства, оскільки при проживанні позивача та неповнолітніх дітей у цій квартирі без реєстрації вони мають право на приватизацію разом із іншими членами сім`ї, суди першої та апеляційної інстанцій не зазначили, на підставі яких належних і допустимих доказів установлено факт проживання позивача в квартирі АДРЕСА_1 .

Частиною першою статті 57 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 59 ЦПК України в указаній редакції обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суди першої та апеляційної інстанцій, установивши факт проживання в квартирі на момент приватизації дітей позивача лише на підставі довідок із місць їх навчання, на зазначені положення норм процесуального закону не звернули увагу та дійшли передчасного висновку про доведеність такого факту та наявність у дітей позивача права на приватизацію житла разом із відповідачем.

Оскільки суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для вирішення справи по суті, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати обставини та надавати правову оцінку доказам у справі, наявні правові підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгяд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3, та касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2016 року

та рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2015 року скасувати.

Справу № 303/4668/14-ц направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2016 року та рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2015 року втрачають законну силу.