Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 272/446/18

провадження № 61-17419св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб",

відповідачі: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю "Жива Нива",

третя особа -комунальне підприємство "Центр державної реєстрації",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 23 травня 2019 року в складі судді Карповця В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У квітні2018 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (далі - СТОВ "Хлібороб") звернулось із позовом до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Жива Нива", третя особа -комунальне підприємство "Центр державної реєстрації", про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжен, визнання договору оренди поновленим, визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 22 червня 2007 року між ним та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки, загальною площею 2,9418 га, яка розташована на території Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, кадастровий номер 1820388600:04:000:0248. Відповідно до умов даного договору ОСОБА_1 передала в оренду товариству зазначену земельну ділянку строком на 10 років. Державна реєстрація договору оренди здійснена 19 жовтня 2007 року Андрушівським районним відділом Житомирської регіональної філії "Центр державної реєстрації" за № 040720200314.

У відповідності до положень вказаного договору оренди землі, а також згідно з частинами 1, 2, 3, 8, 9 статті 33 Закону України "Про оренду землі", 12 вересня 2017 року на адресу ОСОБА_1 направлено лист-повідомлення, в якому СТОВ "Хлібороб" повідомило орендодавця про намір скористатися своїм переважним правом оренди та продовжити дію договору оренди землі. До листа-повідомлення також додано проект додаткової угоди.

15 вересня 2017 року ОСОБА_1 направила на адресу СТОВ "Хлібороб" заяву, в якій повідомила про своє бажання припинити дію договору оренди земельної ділянки від 15 жовтня 2007 року. Оскільки СТОВ "Хлібороб" не укладало жодних угод з ОСОБА_1 у зазначену в заяві дату, товариство не мало можливості з`ясувати, про який саме договір йде мова у даній заяві. Окрім того, у заяві ОСОБА_1 вказала дату її підписання "15 жовтня 2017 року", однак заява була відправлена 15 вересня 2017 року.

В подальшому позивачу стало відомо про те, що 22 листопада 2017 року ОСОБА_1 передала зазначену земельну ділянку в оренду ТОВ "Жива нива".

Вважаючи, що направлена орендодавцем заява від 15 вересня 2017 року не має жодних правових наслідків та не може позбавити орендаря переважного права на поновлення договору оренди землі, а укладений з ТОВ "Жива нива" договір оренди спірної земельної ділянки порушує права позивача СТОВ "Хлібороб" просило:

визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Жива Нива" 22 листопада 2017 року;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 38388924 від 28 листопада 2017 року, прийняте державним реєстратором Житомирської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Богушем Олександром Васильовичем;

визнати поновленим договір оренди землі, укладений 22 червня 2007 року між СТОВ "Хлібороб" та ОСОБА_1, та зареєстрований в державному реєстрі земель 19 жовтня 2007 року за № 040720200314;

визнати укладеною додаткову угоду від 12 вересня 2017 року до договору оренди землі від 22 червня 2007 року між СТОВ "Хлібороб" та ОСОБА_1, за умовами якої строк дії договору продовжено до 19 жовтня 2027 року та збільшено розмір орендної плати до 10 % відсотків від нормативної грошової оцінки, що становить 11 106,64 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 23 травня 2019 року у задоволенні позову СТОВ "Хлібороб" відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та строків. ОСОБА_1 до закінчення строку дії договору оренди землі направила СТОВ " Хлібороб" письмову заяву від 15 вересня 2017 року, в якій зазначила про свій намір припинити орендні правовідносини. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі позов задоволенню не підлягає.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року апеляційну скаргу СТОВ "Хлібороб" залишено без задоволення, а рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 23 травня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст та доводи касаційної скарги

У вересні 2019 року СТОВ "Хлібороб" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

У своїй касаційній скарзі СТОВ "Хлібороб" вказує, що судами невірно надана оцінка доказам, наданим у підтвердження позовних вимог. СТОВ "Хлібороб", будучи сумлінним орендарем, у встановленому законом порядку звернулось до орендодавця із письмовою пропозицією продовжити договір оренди землі на новий строк. Будь-яких заперечень ОСОБА_1 щодо поновлення договору оренди землі на адресу орендаря не надходило, а направлена нею заява від 15 вересня 2017 року не є таким запереченням з огляду на зміст статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки була направлена на адресу товариства за день до отримання нею пропозиції щодо поновлення договору оренди на новий строк. ОСОБА_1 було порушене переважне право СТОВ "Хлібороб" на укладення договору оренди землі на новий строк, яка, отримавши письмову пропозицію орендаря щодо продовження дії договору оренди землі із проектом додаткової угоди, не повідомила про результати розгляду даної пропозиції та уклала договір оренди землі з ТОВ "Жива Нива". У заяві ОСОБА_1 від 15 вересня 2017 року допущена помилка щодо дати її підписання, а дата укладення договору оренди землі зазначена 15 жовтня 2007 року, що не має жодного відношення до спірного договору оренди землі.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувані матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною площею 2,9418 га, кадастровий номер 1820388600:04:000:0248, яка розташована на території Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

22 червня 2007 року між СТОВ "Хлібороб" та ОСОБА_1 укладений договір оренди, за умовами якого остання передала позивачеві в оренду зазначену земельну ділянку строком на 10 років, зі сплатою орендної плати у розмірі 505 грн у строк до 31 грудня кожного року.

Пунктом 8 договору оренди земельної ділянки також передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Вказаний договір оренди земельної ділянки зареєстрований в Андрушівському районному відділі Житомирської регіональної філії "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель Степківської сільської ради 19 жовтня 2007 року вчинено запис за №040720200314.

12 вересня 2017 року позивач направив на адресу ОСОБА_1 лист, в якому повідомив її про намір продовжити дію вказаного договору оренди землі на строк 10 років, з орендною платою у розмірі 10 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що становить 11 106,64 грн. Орендар зобов`язувався протягом трьох банківських днів з моменту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки передати орендодавцю разовий платіж в розмірі 3 000,00 грн в якості винагороди за підписання додаткової угоди, проект якої разом із листом направлено на адресу останнього.

Зазначений лист отриманий ОСОБА_1 16 вересня 2017 року, що підтверджується відміткою на повідомленні про вручення поштового відправлення.

15 вересня 2017 року орендодавець письмовою заявою повідомила позивача про своє бажання припинити дію вказаного договору оренди земельної ділянки.

Судами встановлено, що у даній заяві дата укладення договору оренди землі зазначена "15 жовтня 2007 року", проте кадастровий номер земельної ділянки, яка була передана в оренду позивачу за спірним договором, зазначений вірно.

Окрім того, заява датована 15 жовтня 2017 року, однак була зареєстрована позивачем 20 вересня 2017 року.

Суди, з урахуванням встановлених обставин, дійшли висновку, що допущені у заяві помилки не спростовують її змісту, який вказує на те, що ОСОБА_1 15 вересня 2017 року направила на адресу позивача заяву, в якій висловила свою незгоду із поновленням дії договору оренди землі, укладеного між нею та позивачем 22 червня 2007 року.

22 листопада 2017 року між ТОВ " Жива Нива" та ОСОБА_1 укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 7 років. Цього ж дня дана земельна ділянка була передана ТОВ "Жива Нива", що підтверджується актом приймання-передачі.

На підставі рішення державного реєстратора Житомирської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Богуша О. В. від 28 листопада 2017 року за №38388924 здійснено державну реєстрацію права оренди ТОВ "Жива Нива" на зазначену земельну ділянку та внесено відповідну інформацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) зазначено, що:

"у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді. Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України. Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків. Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти:

орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору. Аналогічний викладеному вище висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року (№ 6-3цс15), 10 червня 2015 року (№6-70цс15), 23 березня 2016 року (№6-146цс16), 13 квітня 2016 року (№6-2027цс15) та інші на які послався суд ухвалюючи рішення. Не суперечать йому й постанови Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року (№ 6-2540цс16) та 6 вересня 2017 року (№6-2539цс16) проте в них встановлені інші фактичні обставини, зокрема те, що товариство з метою реалізації переважного права на поновлення договору оренди землі дотрималось процедури та строків передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року в справі № 709/433/17 (провадження № 14-169цс19)

Суди, встановивши, що до закінчення строку дії договору оренди землі СТОВ "Хлібороб" повідомило ОСОБА_1 про намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, а остання, в свою чергу, письмово повідомила позивача про припинення договору оренди землі з 19 жовтня 2017 року, дійшли обґрунтованого висновку, що у СТОВ "Хлібороб" відсутнє переважне право перед іншими особами на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги є неприйнятними, оскільки вони стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 412, 416, 419 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб"залишити без задоволення.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 23 травня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук