розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Комунальної медичної установи "Міська стоматологічна поліклініка" на постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року, додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Литвинюк І. М., Лисака І. Н.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунальної медичної установи "Міська стоматологічна поліклініка" (далі - КМУ "Міська стоматологічна поліклініка) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 30 травня 2016 року ОСОБА_1 працював у КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення.

Наказом КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" від 24 квітня 2018 року №76-вп йому надано відпустку за ненормований робочий день на три календарні дні з 15 по 17 травня 2018 року, проте наказом КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" від 17 травня 2018 року його було звільнено з посади завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" у зв`язку із скороченням вказаної посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Позивач вважає, що вказане звільнення є незаконним, оскільки було проведено з ініціативи власника під час перебування працівника у відпустці.

У зв`язку із порушенням відповідачем його трудових прав через незаконне звільнення з роботи вважає, що існують підстави для стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" від 17 травня 2018 року № 07-зв про звільнення позивача з роботи; поновити його на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ "Міська стоматологічна поліклініка"; стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 237,74 грн за один робочий день з 17 травня 2018 року по день винесення судового рішення; стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 лютого 2019 року (з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 18 лютого 2019 року) позов задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача виробництва ортопедичного відділення з 17 травня 2018 року на 18 травня 2018 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача дійсно відбулись зміни у зв`язку з скороченням штату, і він виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України, запропонувавши позивачу іншу посаду, а саме посаду техніка зубного, яка була єдиною вакантною посадою, що існувала в установі з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, однак ОСОБА_1 відмовився від запропонованої посади.

Проте, враховуючи що звільнення позивача із займаної посади з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено в останній день його відпустки - 17 травня 2018 року, наявні правові підстави для зміни дати звільнення ОСОБА_1 на його перший робочий день після закінчення відпустки - 18 травня 2018 року.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року рішення від 14 лютого 2019 року та додаткове рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 18 лютого 2019 року скасовані.

Визнано незаконним та скасовано наказ КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" № 07-зв від 17 травня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ "Міська стоматологічна поліклініка".

Стягнуто з КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 111 500,06 грн без врахування податків і обов`язкових платежів, що мають справлятися при виплаті заробітної плати.

Стягнуто з КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.

Додатковою постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 квітня 2020 року стягнуто з КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги, 17 174 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення позивача відбулось під час його перебування у відпустці, що свідчить про порушення відповідачем трудового законодавства, а тому у відповідності до положень статті 235 КЗпП України він підлягає поновленню на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" зі скасуванням наказу про його звільнення з роботи.

При цьому особа, яку було незаконно звільнено, після поновлення на роботі має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визначивши відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) середньоденну заробітну плату, суд стягнув середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Також апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду, КМУ "Міська стоматологічна поліклініка", посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом оскаржуване судове рішення ухвалено без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи. Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що

відповідачем проведено звільнення позивача з дотриманням норм чинного законодавства, при цьому збережено належні гарантії, у день звільнення проведено остаточні розрахунки та проведено виплати, видано трудову книжку.

Заявник зазначає, що позивачу була запропонована інша єдина вакантна посада, що існувала в установі з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, проте останній відмовився від запропонованої йому посади. Оскільки у штатному розписі працівників КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" станом на 17 травня 2018 року посада завідувача виробництва ортопедичного відділення не була передбачена, зміни в організації виробництва і праці мали місце, штат і чисельність працівників визначено уповноваженим органом, відтак, підстави для розірвання трудового договору на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України були наявні.

Також, на думку заявника, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що наказом від 26 березня 2020 року № 04-зв "Про внесення змін в наказ т.в.о. головного лікаря від 17.05.2018 р. № 07-зв", роботодавцем внесено зміни в пункт 1 наказу т.в.о. головного лікаря від 17 травня 2018 року № 07-зв "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ", виклавши його в наступній редакції: "1. Звільнити ОСОБА_1, завідувача виробництва ортопедичного відділення з 18.05.2018 р., у зв`язку із скороченням посади завідувача виробництва, відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України".

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вважає касаційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

27 липня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року справа призначена до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 на підставі наказу від 30 травня 2016 року №13-пв працював у КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення з 30 травня 2016 року.

Спільним засіданням адміністрації поліклініки та профкому КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" 30 листопада 2017 року було вирішено скоротити посаду завідувача виробництва, що підтверджується відповідним протоколом.

Наказом від 06 грудня 2017 року № 156-к "Про зміну штатного розпису" внесені зміни в штатний розпис установи, а саме: скорочено з 12 лютого 2018 року посаду завідувача виробництва.

ОСОБА_1 07 грудня 2017 року було вручено попередження № 889 та лист № 102 від 06 лютого 2018 року про скорочення посади завідувача виробництва з 12 лютого 2018 року та запропоновано обійняти посаду техніка зубного.

07 лютого 2018 року головним лікарем КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" було надано голові профспілкового комітету КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" подання № 109 щодо надання згоди профспілкової організації на звільнення позивача з роботи. Також у вказаному поданні було зазначено, що ОСОБА_1 не надав згоди на переведення його на посаду техніка зубного.

Згідно з витягом з протоколу від 24 квітня 2018 року № 24 вбачається, що профспілковий комітет КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" надав згоду на звільнення позивача.

Наказом від 12 лютого 2018 року № 15-к виведено з штатного розпису ортопедичного відділення посаду завідувача виробництва.

12 лютого 2018 року ОСОБА_1 був ознайомлений із листом № 116 про скорочення посади завідувача виробництва з 12 лютого 2018 року та в якому йому було запропоновано з 13 лютого 2018 року обійняти посаду техніка зубного.

Згідно з актом КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" від 12 лютого 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від запропонованої йому посади техніка зубного.

Наказом КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" від 24 квітня 2018 року № 76-вп позивачу надано відпустку на три календарні дні з 15 по 17 травня 2018 року.

Наказом КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" від 17 травня 2018 року № 07-3в ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" у зв`язку із скороченням посади завідувача виробництва відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом від 26 березня 2020 року № 04-зв "Про внесення змін в наказ т.в.о. головного лікаря від 17.05.2018 р. № 07-зв" внесено зміни в пункт 1 наказу т.в.о. головного лікаря від 17 травня 2018 року № 07-зв "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ", виклавши його в наступній редакції: "1. Звільнити ОСОБА_1, завідувача виробництва ортопедичного відділення з 18.05.2018 р., у зв`язку із скороченням посади завідувача виробництва, відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 22 КЗпП України відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Установлено, що відповідно до пункту 4.6.1 Статуту КМУ "Міська стоматологічна поліклініка", для досягнення своєї мети та у відповідності до предмету своєї діяльності Установа має право самостійно планувати свою роботу, розробляти організаційну структуру та структуру управління, формувати штатний розклад, встановлювати посадові оклади працівникам відповідно до вимог чинного законодавства України. Пунктом 6.1 Статуту визначено, що керівництво Установою здійснює головний лікар відповідно до вимог чинного законодавства України і положень цього Статуту на основі поєднання прав Засновника щодо господарського використання майна та принципів самоврядування трудового колективу. Згідно з пунктом 6.8.2 Статуту - головний лікар Установи самостійно вирішує всі питання діяльності Установи, за винятком питань, віднесених цим Статутом до компетенції Засновника, Представника Засновника та Управління.

Встановлено, що спільним засіданням адміністрації поліклініки та профкому КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" 30 листопада 2017 року було вирішено скоротити посаду завідувача виробництва, що підтверджується відповідним протоколом.

Наказом від 06 грудня 2017 року № 156-к "Про зміну штатного розпису" внесено зміни в штатний розпис установи, а саме - скорочено з 12 лютого 2018 року посаду завідувача виробництва.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Позивач 07 грудня 2017 року був належним чином попереджений про звільнення, отже роботодавець дотримався вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України щодо персонального попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Позивачу була запропонована інша єдина вакантна посада, що існувала в установі з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору - зубного техніка, проте ОСОБА_1 відмовився від запропонованої йому посади.

При таких обставинах, звільнення позивача проведено у період перебування працівника у відпустці.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2019 від 04 вересня 2019 року положення частини третьої статті 40 визнано такими, що відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є конституційними).

При цьому слід приймати до уваги, що встановлені частиною третьою статті 40 КЗпП України правила про недопустимість звільнення працівника у період його перебування у відпустці стосуються як передбачених статей 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки.

При таких обставинах, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

У відповідності до положень частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи, що зміна дати звільнення під час судового розгляду справи у цьому випадку не може вважатися поновленням порушеного права, дійшов обґрунтованого висновку про порушення трудових прав ОСОБА_1 при його звільненні, оскільки таке звільнення відбулось під час перебування позивача у відпустці, що у відповідності до положень статті 235 КЗпП України є підставою для відновлення порушених прав працівника тапоновлення його на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" зі скасуванням наказу про його звільнення з роботи.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом установлено, що наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу узгоджується з вимогами статті 27 Закону України "Про оплату праці" та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 травня 2018 року по 01 квітня 2020 року у розмірі 111 500,06 грн, оскільки справа розглядалася більше одного року не з вини позивача (працівника). При цьому колегія суддів враховує, що відповідач вказаний розрахунок середнього заробітку належним чином не спростував.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, установивши, що позивача незаконно було звільнено з роботи, що призвело до моральних страждань останнього і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, з урахуванням принципу розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди грошової суми у розмірі 10 000 грн.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що обсяг наданих послуг та розмір витрат понесених ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, яку надавала адвокат Поклітар Г. О., підтверджується умовами договору про надання професійної правничої допомоги, актом виконання робіт за таким договором та квитанціями до прибуткового касового ордера про сплату витрат на правову допомогу. При таких обставинах додатковою постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 квітня 2020 року обґрунтовано стягнуто з КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги, 17 174 грн.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги КМУ "Міська стоматологічна поліклініка" про те, що наказом від 26 березня 2020 року № 04-зв "Про внесення змін в наказ т.в.о. головного лікаря від 17.05.2018 р. № 07-зв", внесено зміни в пункт 1 наказу т.в.о. головного лікаря від 17 травня 2018 року № 07-зв "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ", виклавши його в наступній редакції: "1. Звільнити ОСОБА_1, завідувача виробництва ортопедичного відділення з 18.05.2018 р., у зв`язку із скороченням посади завідувача виробництва, відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України", не спростовують правильності висновків апеляційного суду, оскільки зміна дати звільнення під час судового розгляду справи у цьому випадку не може вважатися поновленням порушеного права.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає правових підстав для скасування постанови апеляційного суду, прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (пункт 1 частини другої статті 141 ЦПК України).

Частиною третьою статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з підготовкою відзиву на касаційну скаргу, Верховному Суду надано: договір про надання професійної правничої допомоги від 24 червня 2020 року, укладений між адвокатом Поклітар Г. О. та ОСОБА_1, за умовами якого за складання та направлення відзиву на касаційну скаргу сторонами визначено гонорар адвоката за кожну годину в розмірі 900 грн з наведенням відповідного розрахунку вартості правничої допомоги; квитанцію про оплату клієнтом вказаної суми у розмірі 4 950 грн; ордер про надання правової допомоги від 24 червня 2020 року серії СЕ № 1008446; акт виконання робіт за договором про надання правової допомоги.

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність ОСОБА_1, понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги під час розгляду справи в суді касаційної інстанції в розмірі 4 952 грн, їх співмірність з обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та пропорційність їх розміру до предмета спору.