заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, управління Державної міграційної служби України в Житомирській області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Осадчим Святославом Сергійовичем, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року в складі судді Катющенко В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся із заявою, заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі - Дніпровський РВ ГУ ДМС у м. Києві), управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - УДМС у Житомирській області), про встановлення факту постійного проживання на території України.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав на території України.

У листопаді 2016 року ГУ ДМС України в м. Києві звернулося до суду із заявою про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Заява мотивована тим, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили 23 січня 2015 року. Після ухвалення цього рішення та набрання ним чинності, ГУ ДМС України в м. Києві стали відомі обставини, які є істотними для справи, але не були і не могли бути відомі під час розгляду справи.

21 жовтня 2016 року ГУ ДМС України в м. Києві отримало від Департаменту захисту національної безпеки державності СБ України інформацію щодо фальсифікації судових доказів з метою отримання підстав для легалізації в Україні громадянами Вірменії, у тому числі громадянином Вірменії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, свого перебування.

Відповідно до запиту управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом департаменту захисту національної безпеки державності СБ України від 24 травня 2016 року № 5/2/1-8662 від відокремленого підрозділу готель "Оберіг" ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" (власник зазначеного будинку) отримано відповідь від 25 травня 2016 року № 107, що вказані особи (у т. ч. заявник - ОСОБА_1 ) у період з 1989 по 2004 рік не були зареєстровані (прописані) за вказаною адресою.

Крім того, в матеріалах судових справ зазначено, що доказом факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року є факт навчання на той час у загальноосвітній школі № 141 м. Києва. Разом з цим відповідно до запиту управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом департаменту захисту національної державності СБ України від 19 травня 2016 року № 5/2/1-8396 від КНЗ "Навчально-виховного комплексу № 141 "Освітні ресурси та технологічний тренінг" міста Києва (зараз - загальноосвітня школа № 141 м. Києва) отримано відповідь № 324 від 20 травня 2016 року, що вказані особи в зазначеному навчальному закладі навчалися тільки з вересня 1995 року.

Таким чином, матеріали зазначених перевірок СБ України спростовують факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року. Зазначені обставини мають значення для вирішення справи і є істотними для постановлення правильного рішення у справі, оскільки на їх підставі можна зробити висновок про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Зазначені обставини ГУ ДМС України в місті Києві не були і не могли бути відомі, оскільки лист СБ України надійшов до управління лише 21 жовтня 2016 року.

Посилаючись на вищевикладене, ГУ ДМС України в м. Києві просило скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року у зв`язку із нововиявленими обставинами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року заяву ГУ ДМС України в м. Києві про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами на підставі пункту 1 частини другої статті 361 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) задоволено. Скасовано у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року в справі 755/29720/14-ц. В задоволенні заяви ОСОБА_1, заінтересовані особи: Дніпровський РВ ГУ ДМС у м. Києві, управління ДМС у Житомирській області, про встановлення факту постійного проживання на території України, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що лист СБ України та надані інші докази, на які послався заявник є нововиявленими обставинами, які існували на час розгляду справи і не були відомі заінтересованій особі на момент розгляду справи і такі обставини є істотними для розгляду справи.

Ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1, місцевий суд виходив з того, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 361 ЦПК України, для перегляду рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року за нововиявленими обставинами, а також висновком місцевого суду про недоведеність заявником факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Осадчий С. С. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви ГУ ДМС України в м. Києві.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року в справі № 755/20909/14-ц, відповідно до якого наведені ГУ ДМС України в м. Києві в заяві факти не є нововиявленими обставинами, оскільки вони не були і не могли бути йому відомі, так як лист Служби безпеки України до ГУ ДМС України в м. Києві надійшов лише 21 жовтня 2016 року.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У червні 2020 року представник ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області - Котляр Ю. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року справу за заявою ГУ ДМС України в м. Києві, заявник - ОСОБА_1, заінтересовані особи: Дніпровський РВ ГУ ДМС у м. Києві, УДМС у Житомирській області, про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами в справі за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Дніпровський РВ ГУ ДМС у м. Києві, УДМС у Житомирській області, про встановлення факту постійного проживання на території України, призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ (460-20) "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що у листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся із заявою, заінтересовані особи: Дніпровський РВ ГУ ДМС у м. Києві, УДМС у Житомирській області, про встановлення факту постійного проживання на території України.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Частиною першою статті 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) , законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частиною четвертою статті 10 ЦПК України у редакції 2004 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України; та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (Рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України").

Процедура скасування остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначеними пунктом 1 частини другої статті 361 ЦПК України 2004 року (статті 423 чинного ЦПК України (1618-15) ), є те, що вони: існували на час розгляду справи, ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Обставини, які вважаються нововиявленими, повинні одночасно відповідати цим вимогам.

Тобто, для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, суд повинен враховувати не тільки ту обставину, що заявнику не було відомо про них, а й те, що такі обставини не могли бути йому відомі на час розгляду справи.

ГУ ДМС України в м. Києві, звертаючись до суду першої інстанції з відповідною заявою, посилалось на лист СБУ від 25 травня 2016 року № 107, відповідно до якого було встановлено, що ОСОБА_1 в період з 1989 по 2004 рік не був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Проте суди не надали оцінки тому, чи може вказаний лист бути визнаний нововиявленою обставиною у розумінні пункту 1 частини другої статті 361 ЦПК України 2004 року, чи вказані у ньому факти могли бути встановлені під час розгляду справи за ініціативи заінтересованих осіб.

У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами" (v0004740-12) судам роз`яснено, що вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

З матеріалів справи вбачається, що заінтересована особа Дніпровський РВ ГУ ДМС у м. Києві був повідомлений про дату та час судового засідання, в заяві від 17 грудня 2014 року просив розглянути справу за відсутності представника відділу з огляду на великий обсяг роботи.

Відповідно до пункту 1 Положення про Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, затвердженого наказом ГУ ДМС України в м. Києві від 06 липня 2016 року № 373, вказаний Дніпровський районний відділ являється територіальним підрозділом ГУ ДМС України в м. Києві.

Представник заінтересованої особи - Управління ДМС у Житомирській області, до суду не з`явився, надіслав заяву про слухання справи за його відсутності.

Таким чином, ГУ ДМС у м. Києві було обізнане про розгляд справи, проте не використало своє право на участь в судовому засіданні, в ході розгляду справи не заявило жодних клопотань про витребування та встановлення відповідної інформації.

Крім того, з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що 12 січня 2015 року Дніпровський РВ ГУ ДМС у м. Києві отримав копію рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року, проте правом на його апеляційне оскарження не скористався.

У пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами" (v0004740-12) судам роз`яснено, що процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неналежне повідомлення заявника про час і місце розгляду справи, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Відповідно до положень статті 10 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи по суті, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди на зазначені вимоги закону уваги не звернули, не з`ясували, чи була у заінтересованих осіб можливість встановлення та доказування певних обставин перед судом під час розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України.

Подібні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року в справі № 755/20909/14-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 755/26750/14-ц та від 30 квітня 2020 року в справі № 755/20913/14-ц.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з`ясувати дійсні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Осадчим Святославом Сергійовичем, задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.