Банк вказував, що позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконував неналежним чином, станом на 14 квітня 2016 року заборгованість перед банком становила 424 471,92 грн, яка складалася із: заборгованості за кредитом - 143 020,13 грн, заборгованості за процентами - 133 170,29 грн, пені - 109 693,14 грн, штрафів, передбачених умовами договору, - 38 588,36 грн. Відповідач добровільно сплатити заборгованість відмовлявся.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості у розмірі 424 471,92 грн та вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 21 березня 2018 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором про іпотечний кредит від 06 листопада 2007 року

№ HMSWGI0000001345, яка утворилась станом на 14 квітня 2016 року, у сумі 385 883,56 грн, з яких: 143 020,13 грн - заборгованість за кредитом,

133 170,29 грн - заборгованість за процентами, 109 693,14 грн - пеня.

У задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення штрафу у розмірі 38 588,36 грн відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 5 787,68 грн судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконував належним чином умов кредитного договору, починаючи

з 2011 року у нього виникла прострочена заборгованість не лише за процентами, а й за тілом кредиту, тому станом на 14 квітня 2016 року утворилась заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами та пені.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення штрафу, що передбачено пунктом 6.6 кредитного договору, суд першої інстанції вказав, що згідно зі статтею 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 21 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 21 березня 2018 року в частині задоволення позовних вимог змінено, зменшено суму заборгованості за договором про іпотечний кредит від 06 листопада

2007 року № HMSWGI0000001345, яка утворилась станом на 14 квітня

2016 року та підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь

АТ КБ "ПриватБанк", до 362 971,01 грн (з яких заборгованість за тілом кредиту становить 120 107,58 грн).

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 21 березня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 та користь

АТ КБ "ПриватБанк" судового збору скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення. Судовий збір, сплачений АТ КБ "ПриватБанк" у розмірі

5 444,47 грн, компенсовано за рахунок держави. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи заборгованість за договором, суд апеляційної інстанції виходив з того, що банком попередньо не ставилась вимога (не направлялась позичальнику) щодо дострокового повернення суми кредиту та інших платежів, а тому платежі за тілом кредиту за період з 14 травня 2016 року по 06 листопада 2016 року на загальну суму 22 912,55 грн не можуть бути включені до суми заборгованості за кредитом, яка виникла станом на 14 квітня 2016 року.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач є інвалідом ІІ групи довічно, врахував положення пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір у розмірі 5 444,47 грн (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) компенсував за рахунок держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 21 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області

від 21 травня 2018 року, ухвалити нове судове рішення про відмову

у задоволенні позову.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 21 березня 2018 року та постанова Апеляційного суду Хмельницької області від 21 травня 2018 року оскаржуються лише в частині задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк". В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в силу положень статті 400 ЦПК України

у касаційному порядку не переглядаються.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку зібраним доказам.

Так, суд апеляційної інстанції, перевіряючи рішення суду першої інстанції, не надав оцінку таким доказам як оригінали квитанцій про сплату щомісячних платежів, що долучені ним до матеріалів справи.

Заявник вказує, що незаконно змінивши умови договору у 2007 році, банк протягом семи років незаконно нараховував обов`язкові платежі за кредитом у доларах США, що встановлено судовим рішенням, яке не було враховано при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції.

Суд не надав оцінку висновку судово-економічної експертизи щодо розрахунку заборгованості за кредитом у період з 06 грудня 2007 року

по 06 листопада 2016 року.

Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій, визначаючи розмір заборгованості за договором іпотечного кредиту та за процентами, взяли до уваги лише доводи позивача, однак проігнорували доводи відповідача, побудовані на належних письмових доказах, а саме: квитанціях, висновку експерта.

Вважає, що ним не порушені умови договору, визначені пунктами 1.1, 2.4, 6.2 іпотечного договору, а він довів, відповідно до вимог статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), що вчасно та повністю виконав вимоги договору, що виключає застосування неустойки.

Крім того, суди не звернули увагу на судові рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 серпня 2014 року у справі

№ 2-8/11 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання незаконним внесення змін до кредитного договору та за позовом

АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області

від 16 січня 2015 року, які є преюдиційними щодо правильності нарахування процентів, пені, вчинених позивачем у рамках укладеного 06 листопада

2007 року договору про іпотечний кредит.

Відзив на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції, не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Стрільчука В. А. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

13 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді

Стрільчука В. А. зупинено виконання рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 21 березня 2018 року у незміненій після апеляційного перегляду частині до закінчення касаційного провадження у справі.

У квітні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.

У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

03 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 06 листопада 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк") та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № HMSWGI0000001345, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 200 000 грн, а позичальник зобов`язувався прийняти, належним чином використати та повернути кредит у сумі 200 000 грн, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 15 % річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором .

Пунктом 2.4 договору передбачено, що позичальник зобов`язується щомісячно до 6 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором проценти ануїтетними платежами в сумі не менше 3 409,74 грн шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на відповідний рахунок. Останню сплату ануїтетного платежу здійснити не пізніше 06 листопада 2016 року.

Відповідно до пункту 6.4 договору про іпотечний кредит, при непогашенні кредиту в строки, визначені підпунктами 1.1, 2.4 цього договору, заборгованість у частині непогашеної суми кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості по простроченій сумі нарахування процентів здійснюється згідно з пунктом 6.2 даного договору з дати виникнення простроченої заборгованості.

Пунктом 6.2 договору визначено, що при порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, передбачених пунктом 1.1, 6.4 цього договору, позичальник сплачує проценти за користування кредитом

у подвійному розмірі від зазначеного в пункті 1.1, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

При порушенні позичальником будь-кого зобов`язання, передбаченого підпунктами 2.4., 6.2 договору, кредитор має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити кредитору пеню в розмірі 0,15 від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки (пункт 6.4 іпотечного договору).

Із розрахунку, наданого АТ КБ "ПриватБанк", встановлено, що станом на

14 квітня 2016 року заборгованість за кредитом становить 424 471,92 грн,

з яких: 143 202,12 грн - заборгованість за кредитом, 133 170,29 грн - заборгованість за процентами, 109 693,14 грн - пеня, 38 588,36 грн - штраф відповідно до умов договору.

На підставі ухвали Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 березня 2017 року проведено судово-економічну експертизу та 29 вересня 2017 року складено висновок № 270/17-22 .

Відповідачем надано копії квитанції про сплату банку 28 ануітетних платежів на виконання вимог кредитного договору, укладеного 06 листопада

ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи довічно.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 20 серпня 2014 року у справі № 2-8/11 за позовом ОСОБА_1 до

АТ КБ "ПриватБанк" про визнання незаконним внесення змін до кредитного договору та за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 16 січня 2015 року залишено без змін, визнано недійсною угоду до договору про іпотечний кредит, укладеного між

АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 06 листопада 2007 року. Зобов`язано АТ КБ "ПриватБанк" провести перерахунок внесених ОСОБА_1 щомісячних платежів відповідно до умов договору про іпотечний кредит

від 06 листопада 2007 року. У задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи

в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які

є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції

в оскаржуваній частині не відповідає.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом

і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575

ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У пункті 5.2.4 договору про іпотечний кредит передбачено, що кредитор має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту

в частині або в цілому, сплатити проценти за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, а у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов`язань за цим договором або іпотечним договором, в тому числі, але не виключно,

у випадку, зокрема прострочення сплати чергового платежу за кредитом та процентам за користування кредитом понад 2 місяці; використання кредиту на за цільовим призначенням; неподання позичальником, на вимогу кредитора, даних та інформації, що стосується його фінансового стану та стану предмету іпотеки та іпотечним договором, а також перешкоджання кредитору в здійсненні перевірки предмета іпотеки шляхом направлення повідомлення із зазначенням дати про дострокове розірвання договору.

Згідно з пунктом 6.3 договору іпотечного кредиту виконання позичальником вимоги кредитора щодо дострокового повернення суми кредиту та інших платежів відповідно до пункту 5.4 цього договору повинно бути здійснено позичальником у строк, зазначений кредитором у відповідній вимозі, але не пізніше 30 календарних днів з дати її отримання.

Відповідно до вимог пункту 6.5 договору іпотечного кредиту при непогашенні кредиту в строки, визначені пунктами 1.1, 2.4 цього договору, заборгованість в частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості по простроченій сумі кредиту нарахування процентів здійснюється згідно з пунктом 6.2 цього договору з дати виникнення простроченої заборгованості.

Згідно з умовами договору іпотечного кредиту, за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк,

АТ КБ "ПриватБанк" використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, що вбачається із судового рішення, яким відмовлено АТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні його позову.

Таким чином, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно

з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду

у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Щодо нарахування пені, то необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється

у процентах від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання (близький за змістом висновок Великою Палатою Верховного Суду викладено в постанові від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18, пункти 69-73,75).

Разом з тим суд апеляційної інстанції достовірно не з`ясував розміру заборгованості за кредитним договором та не перевірив періоду, за який вона нарахована, а також не встановив період нарахованих ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами.

Крім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності, подану до суду першої інстанції до ухвалення судового рішення (а.с. 47 - 48), внаслідок чого не перевірив дотримання позивачем строків звернення із заявленим 06 травня 2016 року позовом, з урахуванням частини третьої статті 264 ЦК України та її переривання, у тому числі шляхом пред`явлення позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа

Встановлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду, тому судове рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення із ОСОБА_1 кредитної заборгованості у заявленому банком розмірі за наведених вище підстав.

Отже, у порушення вимог статей 89, 263 - 265, 367, 368, 382 ЦПК України апеляційний суд не врахував наведених вище обставин та вимог процесуального законодавства, необхідних для правильного вирішення справи та не забезпечив повний та всебічний розгляд справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, то постанова апеляційного суду,

в оскаржуваній частині, відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Разом з тим, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині скасовується з передачею справи на новий розгляд, то підстав поновлювати виконання рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 21 березня 2018 року у незміненій після апеляційного перегляду частині немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 21 травня 2018 року у частині задоволення позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.