Постанова

Іменем України

06 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 367/682/18-ц

провадження № 61-1063св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Всеукраїнська благодійна організація "Український фонд культури імені Бориса Олійника",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Савченка С. І.,

Мережко М. В., Верланова С. М., від 12 грудня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Всеукраїнської благодійної організації "Український фонд культури імені Бориса Олійника" про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що усічні 2018 року, перебуваючи в Печерському управлінні поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, дізналась від слідчого, що 20 грудня 2017 року її було звільнено із займаної посади головного бухгалтера за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - Кзпп України) через прогул без поважних причин.

Вважає своє звільнення незаконним і вчиненим з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки на момент звільнення перебувала на лікарняному відповідно до листка непрацездатності серія АДІ № 731210, виданого Комунальним закладом "Ірпінський міський центр первинної медико-санітарної допомоги", а тому причини її невиходу на роботу є поважними та не можуть вважатись прогулом, а приписи статті 40 КЗпП України забороняють звільняти працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності. Голова правління фонду ОСОБА_2 був повідомлений про її тимчасову непрацездатність. Крім того вона виходила на роботу для закінчення невирішених робочих справ, зокрема виплати податків і заробітної плати. Вважає, щовідповідачем було порушено передбачену статтею 149 КЗпП України процедуру звільнення за прогул, оскільки до застосування дисциплінарного стягнення керівництво фонду не зажадало від неї письмових пояснень, з наказом про звільнення з роботи її ознайомлено не було та копія наказу їй не видавалась.

Зважаючи на викладене, позивач, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, просила скасувати наказ відповідача про її звільнення з роботи; поновити її із 20 грудня 2017 року на посаді головного бухгалтера Всеукраїнської благодійної організації "Український фонд культури імені Бориса Олійника"; стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за грудень 2017 року та компенсацію за вимушений прогул за період із 28 грудня 2017 року по 05 червня 2019 року у розмірі

136 451,34 грн; постановити ухвалу, якою визнати дії голови правління відповідача ОСОБА_2 щодо її звільнення незаконними та направити відповідне подання до правоохоронних органів для вжиття заходів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконною та скасовано частину 2 наказу № 6/12-к від 28 грудня 2017 року Всеукраїнської благодійної організації "Український фонд культури імені Бориса Олійника" про звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Всеукраїнської благодійної організації "Український фонд культури імені Бориса Олійника" із 28 грудня 2017 року.

Стягнуто із Всеукраїнської благодійної організації "Український фонд культури імені Бориса Олійника" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 136 451,34 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем від ОСОБА_1 не відбиралися письмові пояснення для з`ясування обставин відсутність її на роботі, тому звільнення відбулось з порушенням норм трудового права. При обранні виду дисциплінарного стягнення відповідачем не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року апеляційну скаргу Всеукраїнської благодійної організації "Український фонд культури імені Бориса Олійника" задоволено, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції в достатній мірі не врахував предмет спору, не з`ясував та не вказав у рішенні чи мав місце прогул з боку позивача, а якщо мав, то чи є поважні причини її відсутності на роботі.

З огляду на недоведеність ОСОБА_1 поважності причин відсутності на роботі у період із 04 грудня по 15 грудня 2017 року, колегія суддів дійшла висновку про правомірність звільнення позивача за прогул без поважних причин та відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Крім того апеляційний суд врахував, що позивач взагалі не надала доказів на підтвердження поважності причин своєї відсутності на роботі 04 грудня 2017 року, що само по собі є підставою для її звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду

від 12 грудня 2019 року та залишити в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 липня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах

є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Ірпінського міського суду Київської області.

У березні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд мав встановити факт допуску її до виконання трудових обов`язків після 20 та

28 грудня 2017 року і в січні 2018 року, що свідчить про фактичне поновлення на роботі.

ОСОБА_1 зазначає, що її звільнення 20 грудня 2017 року є незаконним, оскільки вона із 18 по 27 грудня 2018 року перебувала на лікуванні, а скасування цього наказу з постановленням нового наказу про її звільнення 28 грудня 2017 року в зв`язку з прогулом із 04 по 15 грудня 2017 року є також незаконним, оскільки вона із 05 грудня 2017 року доглядала за хворою дитиною та була тимчасово звільнена від роботи.

Вважає, що факт прогулу відсутній, оскільки відповідач не знайомив її з розпорядком робочого дня, посадовою інструкцією, колективним договором, а надані відповідачем акти про її відсутність на роботі не містять дати їх складання.

Звертає увагу на те, що роботодавцем всупереч приписів статті 149 КЗпП України не було запропоновано їй надати письмові пояснення щодо відсутності на роботі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Всеукраїнська благодійна організація "Український фонд культури імені Бориса Олійника" подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працювала на посаді головного бухгалтера у Всеукраїнській благодійній організації "Український фонд культури імені Бориса Олійника".

Наказом Всеукраїнської благодійної організації "Український фонд культури імені Бориса Олійника" № 6/12-к від 28 грудня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з 28 грудня 2017 року із займаної посади за пунктом 4 статті 40 КЗпП України через прогул без поважних причин, який мав місце в період із 04 грудня по 15 грудня 2017 року.

Апеляційним судом встановлено, що відсутність позивача на роботі у вказаний період підтверджується доповідною запискою заступника голови правління фонду та актами про невихід ОСОБА_1 на роботу.

Відповідно до довідки № 316 від 05 грудня 2017 року про тимчасове звільнення від роботи по догляду за хворою дитиною, виданою комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4" Деснянського району м. Києва, ОСОБА_1 була звільнена від роботи із 05 грудня по 18 грудня 2017 року.

Відповідно до листка непрацездатності серія АДІ № 731210 від 18 грудня 2017 року ОСОБА_1 була звільна від роботи із 18 по 27 грудня 2017 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

В пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06 листопада 1992 року (v0009700-92) судам роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Отже, за змістом пункту 4 статті 40 КЗпП України обов`язковою умовою звільнення працівника за прогул є його відсутність на роботі без поважних причин більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня.

Апеляційним судом, за результатами оцінки наданих сторонами доказів, встановлено, що ОСОБА_1 у грудні 2017 року допустила прогул без поважних причин.

При цьому надаючи докази на підтвердження причин відсутності на роботі у грудні 2017 року, позивач не обґрунтувала відсутність на роботі протягом робочого дня 04 грудня 2017 року, що саме по собі утворює склад дисциплінарного проступку (прогулу), за який може бути застосовано стягнення у вигляді звільнення.

За таких обставин вірними по суті є висновки апеляційного суду про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Крім того, апеляційний суд правильно врахував висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, викладені в постановах від 19 жовтня

2016 року у справі № 6-2801цс15, від 09 жовтня 2019 року у справі № 359/2091/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 141/1061/15-ц,

від 19 листопада 2019 року у справі № 310/10016/18-ц, відповідно до яких невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є саме по собі підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено зокрема статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Встановивши відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 28 грудня 2017 року по 05 червня 2019 року.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до необхідності переоцінки доказів, встановлення нових обставин, що у відповідності до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи і не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

В межах доводів касаційної скарги колегією суддів не встановлено підстав вважати, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права чи допустив такі порушення норм процесуального права, які б тягнули за собою обов`язкове скасування судового рішення

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі, а представник відповідача у відзиві, просили розглянути справу за їх участі, однак підстави для задоволення таких клопотань відсутні, оскільки за змістом частини першої

статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.