Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Запорізька міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Запорізька міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 06 травня 2020 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши який просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні спірною квартирою шляхом зняття відповідача з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала про те, що вона зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1, яка перебуває у комунальній власності. Крім неї в цій квартирі зареєстровані ОСОБА_2 (її батько), ОСОБА_3 (її донька) та ОСОБА_4 (її донька).

Оскільки ОСОБА_2 тривалий час у спірній квартирі не проживає та більш як десять років не виявляє бажання проживати у ній, не оплачує житлово-комунальні послуги, його особистих речей у квартирі немає, тому на підставі статей 71, 72 ЖК УРСР є таким, що втратив право користування нею.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя рішенням від 28 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у грудні 2017 року позивач та її чоловік змінили замки у спірній квартирі, після чого ОСОБА_2 більше не зміг потрапити до свого житла. Тобто відповідач перестав проживати та користуватися цією квартирою з грудня 2017 року не з власної волі, а винятково внаслідок конфлікту та перешкоджання йому у цьому з боку позивача та її чоловіка. Наявність між учасниками справи конфліктних відносин щодо користування квартирою є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Запорізький апеляційний суд постановою від 06 травня 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . В задоволенні решти вимог позову відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до звернення позивача до суду (11 вересня 2017 року) ОСОБА_2 був відсутній у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин та забажав вселитися до неї лише в грудні 2017 року всупереч волі членів сім`ї, тобто коли справа вже знаходилася в провадженні суду, тому є підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 05 червня 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 06 травня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Позивач не виконала свого процесуального обов`язку та всупереч нормам ЦПК (1618-15) України не довела факт його непроживання у спірній квартирі, інтерес до якої він ніколи не втрачав, оскільки вона є його постійним місцем проживання. Він був позбавлений права користування квартирою з незалежних від нього причин, внаслідок неприязних відносин з позивачем і наявністю перешкод в користуванні з боку ОСОБА_1 та її чоловіка.

На обґрунтування касаційного оскарження судового рішення у цій справі заявник зазначає, що апеляційний суд не врахував правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц та Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

19 червня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1, де також зареєстровані доньки позивача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спірна квартира не приватизована, основним квартиронаймачем спірного житлового приміщення є ОСОБА_2 .

Актом від 11 вересня 2015 року, складеним Центром обслуговування абонентів № 2 Запорізької міської ради і затвердженим начальником цього центру ОСОБА_5, а також посвідченим підписами свідків, підтверджується, що ОСОБА_2, 1959 року народження, станом на час складання акта (11 вересня 2015 року) у спірній квартирі не проживає.

Довідкою Єдиної абонентської служби Центру обслуговування абонентів № 2 Запорізької міської ради від 14 вересня 2015 року також підтверджується факт непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі з березня 2005 року.

26 березня 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, про що зроблено актовий запис № 121 (довідка Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Управління державної реєстрації відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області від 15 квітня 2020 року № 09/5.2-40).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна дружині відповідача - ОСОБА_7 на праві приватної спільної часткової власності (1/3 частина) належить квартира АДРЕСА_2, про що зроблено запис 10 лютого 2006 року.

За період 2015-2017 років плату за комунальні послуги квартири АДРЕСА_1 здійснювала позивач.

ОСОБА_2 не заперечує той факт, що він не проживає із серпня 2015 року у спірній квартирі через конфлікти, погрози, які виникли між ним та його донькою ОСОБА_1 і її співмешканцем.

Свідок ОСОБА_8 в суді першої інстанції пояснив, що він є першим чоловіком ОСОБА_1 і проживав у спірній квартирі разом з нею та їхньою донькою до 2014 року. За час його проживання з позивачем відповідач ОСОБА_2 не проживав у спірній квартирі, оскільки створив іншу сім`ю та проживав зі своєю дружиною за її місцем реєстрації. Ні він, ні позивач не чинили відповідачу будь-яких перешкод для проживання у спірній квартирі, ніяких сварок між ними не було. Після розлучення він навідувався до квартири колишньої дружини, оскільки провідував доньку ОСОБА_8, проте відповідача там ніколи не бачив.

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона є сусідкою позивача. Знає і позивача, і відповідача, який не проживає у спірній квартирі понад 10 років. Жодних сварок між сторонами вона ніколи не чула та не бачила, жодних суперечок з приводу проживання відповідача у спірній квартирі не було. ОСОБА_2 приходив до неї додому і просив її матір ОСОБА_10 не приходити на судове засідання та не давати показання проти нього.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що є сусідкою позивача та знає її сім`ю багато років, ніколи не чула і не бачила сварок між позивачем, її чоловіками та відповідачем. Ніколи не бачила, щоб відповідач намагався потрапити до спірної квартири, а позивачка при цьому чинила йому перешкоди.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Результат аналізу статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями, за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) ).

Встановивши, що ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів не проживання в спірній квартирі через чинення йому перешкод у користуванні квартирою, не надав жодного рішення компетентного органу, де б ця інформація була зазначена за період до моменту звернення позивача до суду, апеляційний суд дійшов обґрунтованих висновків про непроживання відповідача у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин і наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Постанова апеляційного суду не суперечить висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц та Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо наявності поважних причин його непроживання в спірній квартирі, викликають необхідність здійснення переоцінки доказів у справі, яким апеляційний суд надав оцінку, дійшовши висновку про їх неналежність, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Інші аргументи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, а зводяться до незгоди з ним. Апеляційний суд надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення апеляційного суду - без змін.