Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Калараша А. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 14 листопада 2018 року у складі судді Панфілової А. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Голованя А. М., Мурашка С. І.,

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-IX (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками позивача. Їх сім`я з трьох чоловік була взята на квартирний облік військової частини А 1575 Кіровоградського військового гарнізону, в якій ОСОБА_2 проходив військову службу.

Згідно з актом прийому-передачі квартир за адресою АДРЕСА_1 було передано начальнику Кіровоградської квартирно-екплуатаційної частини (далі - Кіровоградська КЕЧ), зокрема, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яку розподілено на склад сім`ї (три особи) військовослужбовця ОСОБА_2, у якій з 04 лютого по 26 вересня 1997 року було зареєстровано місце їх проживання.

Передача житла сім`ям військовослужбовців оформлювалась рішенням житлової комісії військової частини А 0759 та договорами купівлі-продажу квартир між забудовником, Корпорацією "Інгул-Габбро" і членом сім`ї, на яку видавалась квартира.

Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 13 вересня 1996 року укладено між корпорацією "Інгул-Габбро" та ОСОБА_2 .

Оскільки квартира АДРЕСА_1 була надана сім`ї ОСОБА_2 безоплатно із житлового фонду Міністерства оборони України, тому сім`я мала право на безоплатну приватизацію цієї квартири згідно з нормами Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , а отже позивач мав право на безоплатне отримання у власність шляхом приватизації 1/3 частини цієї квартири.

У зв`язку з оформленням передачі даної квартири не за ордером, а за договором купівлі-продажу від 13 вересня 1996 року позивач був позбавлений права взяти участь у приватизації квартири. Також позивач був позбавлений права власності на 1/3 частину цієї квартири, оскільки він не був вказаний у договорі купівлі-продажу спірної квартири.

18 вересня 1997 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 продали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу і за отримані від продажу кошти придбали іншу квартиру АДРЕСА_4 згідно з договором купівлі-продажу від 24 вересня 1997 року.

У вказаній квартирі позивач проживає до цього часу, та вважає, що внаслідок недобросовісного виконання його батьками своїх батьківських обов`язків та порушення порядку оформлення права власності на квартиру у 1996 році він позбавлений права бути серед числа співвласників цих квартир. Про порушення своїх прав він дізнався від своєї матері у 2016 році.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири від 13 вересня 1996 року; визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 солідарними покупцями за договором купівлі-продажу квартири від 24 вересня 1997 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_4 ; визнати за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_4 за кожним з них; внести до договору купівлі-продажу від 24 вересня 1997 року зміни - виключити пункт 9 та викласти пункт 8 цього договору в такій редакції: "8. Квартира є спільною частковою власністю у рівних частках (по 1/3 частині ) трьох співвласників - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 14 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_1 селища Нового м. Кіровограда набута ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, а тому не являлась об`єктом приватизації і не могла бути приватизована за участю позивача.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 14 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що укладення договору купівлі-продажу квартири від 13 вересня 1996 року без участі органу опіки та піклування не свідчить про його недійсність, оскільки положення, діючих на час укладення оспорюваного договору Кодексу України про шлюб та сім`ю та Цивільного кодексу УРСР (1540-06) не містили норм, які б зобов`язували батьків отримати попередню згоду органу опіки і піклування на укладення ними договору про придбання нерухомого майна, право на користування або право власності на яке може виникнути у їх дитини.

Також в постанові суду зазначено, що визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 13 вересня 1996 року в частині покупця не є ефективним способом захисту прав позивача так, як це не створює підстав для набуття ним права власності на частку в цьому майні, як за договором так і шляхом приватизації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не застосували положення Житлового кодексу Української РСР (5464-10) , Кодексу про шлюб та сім`ю України (2006-07) , Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , ЦК України (435-15) , які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, що призвело до позбавлення ОСОБА_1 права на безоплатне отримання у власність 1/3 частини спірної квартири.

Також скаржник зазначає, що продавець за договором купівлі-продажу квартири від 13 вересня 1996 року Корпорація "Інгул- Габбро" не мала права продавати та передавати за договором купівлі-продажу відповідачу виділену йому у користування Кіровоградською квартирно-експлуатаційною частиною (далі - Кіровоградська КЕЧ) квартиру, оскільки на той час ця квартира вже була передана Кіровоградській КЕЧ і не перебувала у власності Корпорації "Інгул-Габбро". Саме Міністерство оборони України в особі Кіровоградської КЕЧ надало вказану державну квартиру ОСОБА_2 згідно з квартирною чергою.

Крім того, вказує, що Корпорація "Інгул-Габбро" у 1996 році не мала права займатися купівлею-продажем квартир, а набула це право лише 30 травня 2000 року.

Позивач зазначає, що на час виникнення спірних відносин ОСОБА_2 не був наймачем квартири АДРЕСА_1 і тому не мав права придбавати її у власність шляхом викупу згідно з положеннями Закону України "Про власність" (697-12) та Житлового кодексу Української РСР (5464-10) . Останній з членами сім`ї перебував лише на квартирному обліку і мав право на отримання державної квартири у користування на умовах оренди (найму).

Доводи інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надіслали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу.

ОСОБА_3 вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій незаконними та такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

ОСОБА_2 вказує на відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та зазначає, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_2 у Корпорації "Інгул-Габбро", яка належала останній на праві власності, та не була безоплатно передана ОСОБА_2 Міністерством оборони України.

Також зазначає, що батьки позивача правомірно розпоряджалися спірною квартирою, оскільки відповідно до положень статті 77 Кодексу про шлюб та сім`ю України, чинному на момент виникнення спірних правовідносин, за життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як і батьки не мають права на майно дітей.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.

13 червня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі у період з 07 серпня 1981 року по 24 травня 2006 року.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 являються батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Станом на 1996 рік ОСОБА_2 перебував на військовій службі та з 23 червня 1993 року знаходився разом з членами його сім`ї, дружиною ОСОБА_3 і сином ОСОБА_1, на квартирному обліку військової частини А 1575.

13 вересня 1996 року між корпорацією "Інгул-Габбро" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, який нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Левицькою В. В.

За умовами вказаного договору Корпорація "Інгул-Габбро" продала, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 1 963 грн.

18 вересня 1997 року ОСОБА_2, діючи за попередньою нотаріально посвідченою згодою ОСОБА_3, уклав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким продав належну йому квартиру АДРЕСА_1 за ціною 2 000 грн, які отримав від покупця до підписання цього договору повністю.

24 вересня 1997 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Стоєвою Г. Ф.

Відповідно до зазначеного договору ОСОБА_2 придбав у спільну власність подружжя квартиру АДРЕСА_4 . Вказана квартира придбана за 16 420 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-ІХ (460-20) ) України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначені норми та враховуючи, що правочин за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинним на момент його укладення, у справі, що переглядається, мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР (1540-06) .

Відповідно до статті 4 ЦК Української РСР (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.

Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до статті 153 ЦК Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Суди встановили, що ОСОБА_2, перебуваючи на квартирному обліку військової частини А 1575 Кіровоградського військового гарнізону, в якій позивач проходив військову службу, відповідно до договору купівлі-продажу від 13 вересня 1996 року купив, а корпорація "Інгул-Габбро" продала квартиру АДРЕСА_1, який нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Левицькою В. В.

Правильними є висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13 вересня 1996 року.

Відповідно до пункту 27 Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 лютого 1995 року № 20 (z0043-95) , на підставі рішення про надання жилого приміщення виконавчий комітет Ради народних депутатів, а в закритих військових містечках - квартирно-експлуатаційні частини району, видають ордер на вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути виданий лише на вільне жиле приміщення.

Установлено, що ордер на квартиру АДРЕСА_1, в селищі Новому м. Кіровограда відповідчам не видавався. Матеріали справи не містять такого ордеру, а реєстрація права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 здійснювалася на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 1996 року.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не набув права власності на майно, що є предметом договорів купівлі-продажу від 13 вересня 1996 року та від 24 вересня 1997 року, окрім права на користування таким майном, як член сім`ї відповідачів, а тому пред`явлені позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали безпідставними.

Посилання позивача на те, що вказаний правочин укладений всупереч закону та під впливом обману, оскільки останній укладено без участі органу опіки та піклування не заслуговують на увагу, оскільки положення діючих на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири Кодексу про шлюб та сім`ю України (2006-07) та Кодексу про шлюб та сім`ю України (2006-07) не містять норм, які б зобов`язували батьків отримати попередню згоду органу опіки і піклування на укладення ними договору про придбання нерухомого майна, право на користування або право власності на яке може виникнути у їх дитини.

Довід касаційної скарги про те, що житлове приміщення надавалося у довгострокове користування членам сім`ї ОСОБА_1 на умовах найму спростовується встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, зокрема, договором купівлі-продажу квартири від 13 вересня 1996 року, який укладено між ОСОБА_2 та корпорацією "Інгул-Габбро" та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Левицькою В. В. Належного та допустимого доказу отримання вказаної квартири у найм позивачем не надано.

Правомірність укладення спірного договору відповідно до вимог чинного законодавства позивачем не оспорюється, як не оспорюється і неправомірні дії органів Міністерства Оборони України, а позивач лише ставить питання про визнання його солідарним покупцем.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при вирішенні клопотання про повернення судового збору

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просив повернути йому судовий збір, сплачений ним при подачі до суду першої інстанції заяви про забезпечення доказів, та обґрунтовує тим, що місцевий суд неправомірно стягнув з нього судовий збір за подання заяви про забезпечення доказів, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій, що передбачено пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, питання щодо розподілу судових витрат, понесених заявником при розгляді справи судами попередніх інстанцій, касаційним судом не вирішується.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 14 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.