розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 грудня 2019 року у складі судді Васильєвої Л. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у складі колегії суддів Прядкіної О. В., Обідіної О. І., Хіль Л. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В. В. з позовом, в якому просила усунути від права спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 його синів - ОСОБА_2, ОСОБА_3, як таких, що ухилялися від надання допомоги спадкодавцю, який через тяжку хворобу та інвалідність перебував у безпорадному стані.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, який був батьком сторін у справі. Позивач та відповідачі подали заяви про прийняття спадщини. За життя ОСОБА_4 склав на ім`я позивача заповіт, який в судовому поряду був оспорений відповідачами.

Так, рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 січня

2019 року вказаний заповіт визнано недійсним.

На підставі вказаного судового рішення позивач та її брати одержали право на отримання спадщини після смерті батька за законом, з чим позивач не погоджується, оскільки вважає, що відповідачі підлягають усуненню від права на спадкування, оскільки спадкодавець перебував у безпорадному стані та потребував стороннього догляду, який відповідачі йому не надавали.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 04 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2020 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що передбачені частиною першою статті 1224 ЦК України підстави для усунення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від права на спадкування за законом відсутні.

Позивач не надала суду доказів на підтвердження факту ухилення відповідачів від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, а також потреби спадкодавця в допомозі саме відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

У касаційній скарзі та поданому до неї клопотання ОСОБА_1 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не встановлено об`єктивно та повно всі обставини справи, не досліджені наявні докази та як наслідок застосовано не ті норми матеріального права, що підлягали застосуванню.

Висновки судів, що ОСОБА_4 не потребував матеріальної допомоги не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Судами не враховано, що ОСОБА_4 в силу захворювання, та як людина, що мала першу групу інвалідності після перенесеного другого інсульту у 2015 році, знаходився в безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги, не міг самостійно облаштувати нормально своє життя, що підтверджується, крім медичних документів, наданими суду довідками про встановлення групи інвалідності.

Показами свідків та поясненнями самого відповідача, свідчать, що він та ОСОБА_2 знали про те, що батько ОСОБА_4 знаходився у безпорадному стані через хворобу і потребує їх допомоги. Проте вони свідомо прийняли спільне рішення такої допомоги не надавати, тобто умисно ухилялися від допомоги спадкодавцеві, який знаходився у безпорадному стані через хворобу.

Судом порушено принцип диспозитивності цивільного процесу, у рішенні неповно відображено покази свідків, а деякі проігноровано взагалі.

Апеляційним судом безпідставно відхилено клопотання сторони позивача щодо дослідження доказів судом апеляційної інстанції шляхом повторного допиту окремих свідків, покази яких судом першої інстанції були враховані не у повному обсязі, або яким надана часткова оцінка.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача та не врахував подане нею клопотання про відкладення розгляду справи.

Заявник посилається на те, що відповідно до приписів статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду і переоцінка доказів цивільним законодавством не передбачена. Крім того, відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справи розглядаються апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження. Таким чином суд фактично позбавлений можливості перевіряти в повному обсязі правильність висновків суду першої інстанції не дослідивши обставини на які посилається апелянт.

Таким чином мас місце правова невизначеність, не збалансованість та неузгодженість окремих положень цивільно процесуалоного законодавства, а саме положень статей 89, 368 ЦПК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) , яка є чинною, але враховуючи що вона приймалася при процесуальному законодавстві, яке декілька разів змінювалося має місце зміна суспільного контексту щодо застосування правових норм, а також фактична відсутність судової практики щодо перегляду цивільних справ в апеляційному порядку, оскільки відсутній висновок Верховного Суду України щодо застосування правових норм при апеляційному перегляді справи, зокрема щодо оцінки та переоцінки показів свідків, допитаних судом першої інстанції. Таким чином дане питання залишається не вирішеним законодавчо і впливає на повноту і об`єктивність апеляційного розгляду справи.

Посилаючись на наведене заявник вважає, що є підстави, передбачені частиною п`ятою статті 403 ЦПК України для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач, яка є дочкою спадкодавця ОСОБА_4, посилається на наявність підстав, визначених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для усунення відповідачів від права на спадкування майна ОСОБА_4, оскільки останній фактично перебував у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги, догляду, а відповідачі не приймали участі у догляді за ним, не вчиняли належних дій щодо утримання та надання допомоги.

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК Українипередбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Зі змісту наведеної норми закону вбачається, що лише при одночасному настанні таких обставин, як ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а також доведеності зазначених фактів у їх сукупності, спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК Українимає значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення відповідачів від права на спадкування за частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, оскільки в порушення приписів норм процесуального права щодо обов`язку доказування і подання доказів, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що спадкодавець, яким є її батько, потребувала допомоги саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а останні свідомо ухилялися від надання такої допомоги спадкодавцю у зв`язку із його безпорадним станом.

Позивачем не доведено сукупність обставин, які відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України можуть бути підставою для усунення від спадкування, а отже суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованих висновків про відмову у позові.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, зокрема, щодо стану здоров`я спадкодавця, його потреби у сторонньому догляді, в тому числі догляді безпосередньо ОСОБА_2 та ОСОБА_3, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги про розгляд справи апеляційним судом за відсутності позивача є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких остання повідомлялася про день, час, місце розгляду справи належним чином, у повній мірі користувалася наданими їй процесуальним законом правами, в тому числі через свого представника, який брав участь у розгляді справи в судовому засіданні. Подані стороною позивача клопотання розглянуті судом у передбачений процесуальним законом порядку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи і доводи касаційної скарги позивача про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки у цій справі судами правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, а підстав, визначених статтею 403 ЦПК України не вбачається, у зв`язку з чим, відповідне клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає