відповідачі: Акціонерне товариство "Укрсоцбанк", ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Ірина Сергіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Руслана Тарасівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", ОСОБА_2, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. про визнання договору іпотеки недійсним та визнання недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку.

Позовна заява мотивована тим, що 21 серпня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 031/709284-KV, за умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 250 000,00 доларів США, зі сплатою 13,50 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 20 серпня 2018 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між банком та майновим поручителем ОСОБА_2 було укладено 21 серпня 2008 року договір іпотеки №031/709308-ІО, відповідно до якого в іпотеку банку майновим поручителем було передано: квартиру АДРЕСА_1 .

Вказана квартира була придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період шлюбу за спільні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя.

Зазначала, що 29 березня 2019 року дізналась, що вона вже не є співвласником вказаної квартири, оскільки 29 березня 2019 року позивачем було отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої власником квартири є AT "Укрсоцбанк".

Позивач зазначала, що вона, як співвласник квартири, не давала своєї нотаріально посвідченої згоди на укладення договору іпотеки та на включення до договору застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

-визнати недійсним договір іпотеки від 21 серпня 2008 року № 031/709308-І0 (з майновим поручителем), укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С. та зареєстрований у реєстрі за № 4836 та зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С. виключити записи про обтяження, внесені 21 серпня 2008 року з Державного реєстру іпотек за №29644570 та з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 29644533;

- визнати недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, яке зазначене в підпункті 4.5.3. пункту 4.5. статті 4 договору іпотеки від 21 серпня 2008 року № 031/709308-І0 (з майновим поручителем), укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуКравченко І. С., зареєстрований в реєстрі за № 4836;

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округуГречаної Р. Т. щодо реєстрації за АТ "Укрсоцбанк" права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

- визнати протиправним та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за АТ "Укрсоцбанк" права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач надала нотаріально посвідчену згоду на передачу квартири, що є спільною сумісною власністю подружжя, в іпотеку банку, тому підстави для визнання недійним договору іпотеки та іпотечного застереження, а також скасування рішення та запису про державну реєстрацію квартири відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_2 на передачу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, в іпотеку банку, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 від 21 серпня 2008 року, що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С., зареєстрована в реєстрі за № 4835. Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення частково та ухвалити нове рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам позивача щодо підстав визнання недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, не застосувавши статтю 65 СК України, неправильно застосувавши статтю 36, 37 Закону України "Про іпотеку" (898-15) та порушивши норми статті 6, 263 ЦПК України, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Посилалась на те, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що включене до договору іпотеки, за своєю правовою природою є окремим договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на укладення якого потрібна також окрема нотаріально засвідчена згода іншого з подружжя. Тобто має надаватися нотаріально посвідчена згода і на укладення договору і на включення до нього застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку як окремого договору.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 21 вересня 1990 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі (т. 1, а. с. 21, 31, 37).

21 серпня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 031/709284-KV, відповідно до умов якого банк надає позичальнику у тимчасове користування грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 250 000,00 доларів США, зі сплатою 13,50 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 20 серпня 2018 року (т. 1, а.с. 15-18).

Згідно з пунктом 1.3 кредитного договору як забезпечення позичальником виконання зобов`язань, кредитор у день укладання кредитного договору укладає з ОСОБА_2 іпотечний договір та договір поруки.

21 серпня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 031/709308-ІО, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С. та зареєстровано в реєстрі за № 4836, відповідно до якого в іпотеку банку майновим поручителем було передано квартиру АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1, виданого 25 березня 2004 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) (т. 1, а.с. 12-14).

Згідно з підпунктом 4.5.3. пункту 4.5. статті 4 договору іпотеки передбачено іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 21 серпня 2008 року, ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_2 на передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 на умовах за його розсудом (т. 1, а.с. 65).

19 грудня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Укрсоцбанк".

Підстава виникнення права власності: договір іпотеки, № 4836, від 21 серпня 2008 року, реєстровий № 3540. Підстава внесення: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 44823037 від 26 грудня 2018 року, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Р. Т. (т. 1, а.с. 22-25).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Згідно зі статтею 37 Закону України "Про іпотеку" передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Право іншої особи з вищим пріоритетом щодо строкового користування нерухомим майном, набутим у власність іпотекодержателем, зберігає чинність відповідно до умов договору, яким обумовлено таке користування. Права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з положеннями статей 626- 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 60 СК Українизакріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК Українидля укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК Україниправочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 надала згоду на укладення іпотечного договору, її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі, а сторони іпотечного договору узгодили всі істотні умови договору, у тому числі узгодили питання щодо врегулювання спору шляхом передачі права власності на предмет іпотеки іпотекодержателю, тому підстав для визнання недійсним іпотечного договору в частині, що стосується іпотечного застереження, умови якого викладені у підпункті 4.5.3. пункту 4.5. статті 4 іпотечного договору, за наявності окремої заяви одного із подружжя - ОСОБА_1 про надання згоди на передачу квартири АДРЕСА_1, в іпотеку, немає.

Згода ОСОБА_1 не містить будь-яких обмежень щодо включення до договору іпотеки іпотечного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а отже, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, недійсним.

Сторони іпотечного договору між собою, відповідно до його умов, серед іншого, узгодили умови договору іпотеки, а також іпотечне застереження, а тому за наявності нотаріально посвідченої згоди другого з подружжя на передачу майна в іпотеку, відсутні підстави для визнання недійсним договору іпотеки, а також застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки закон не вимагає окремої згоди другого з подружжя на включення до умов договору іпотеки підстав для досудового врегулювання спору.

Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, натомість наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновком судів щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.