розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області

від 29 листопада 2018 року у складі судді Мозгового В. Б. та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_2, правонаступником якої

є ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Новоград-Волинського нотаріального округу Плюйко В. П. та ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним, встановлення укладення договору довічного утримання та його розірвання, визнання 9/10 частин житлового будинку спадковим майном.

Позовна заява мотивована тим, що 09 та 10 жовтня 2017 року вона подарувала 1/10 та 9/10 частин житлового будинку АДРЕСА_1, своєму сину ОСОБА_3 .

Зазначала, що відповідач обманним шляхом змусив її підписати оскаржуваний договір дарування на 9/10 частин житлового будинку, повідомивши їй, що саме цей договір є договором довічного утримання.

У силу свого похилого віку та безпорадного стану (невиліковна хвороба) вона не розуміла, що обидва договори є договорами дарування.

Посилалась на те, що підписуючи договір дарування на 9/10 частин житлового будинку вона помилялася щодо природи самого правочину, прав та обов`язків сторін, оскільки вона була тяжко хворою і їй була потрібна постійна допомога. Вважала, що оспорюваний договір є договором довічного утримання, і після укладення цього договору відповідач буде їй допомагати довічно.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2, правонаступником якої

є ОСОБА_1, просила суд: визнати договір дарування 9/10 частин житлового будинку

АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Новоград-Волинського міського нотаріального округу Плюйком В. П. від 10 жовтня 2017 року, зареєстрований за № 2253, недійсним; встановити, що було укладено договір довічного утримання та розірвати його у зв`язку

із невиконанням обов`язків відповідачем; визнати за нею право власності на вказану частку спірного житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Протокольною ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 жовтня 2018 року ОСОБА_1 залучено

до участі у цій справі як правонаступника після смерті позивачки

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 29 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання договору дарування недійсним задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування 9/10 часток житлового будинку

АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Новоград-Волинського міського нотаріального округу Плюйком В. П.

від 09 жовтня 2017 року за реєстровим № 2251.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо встановлення укладеним та розірвання договору довічного утримання відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_2, укладаючи оспорюваний договір дарування 9/10 часток житлового будинку, помилялась щодо правової природи цього правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем, а тому, як вважав суд першої інстанції, спірний договір є недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 29 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що спірний будинок був єдиним житлом

ОСОБА_2, іншого житла вона не мала, продовжувала проживати

у спірному будинку, фактичної передачі будинку не відбувалося

та ураховуючи похилий вік та стан її здоров`я на час укладення оспорюваного договору, потребу у сторонньому догляді та матеріальній допомозі, дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладаючи оспорюваний договір дарування 9/10 часток житлового будинку,

ОСОБА_2 помилялась щодо правової природи цього правочину, прав

та обов`язків, які виникли після його укладення між нею та відповідача,

а тому спірний договір є недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи

із Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.

У березні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи.

Вважав, що позивачем не доведено обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття ОСОБА_2 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого, ОСОБА_2 безоплатно передала у власність ОСОБА_3, належні їй на праві власності

9/10 часток житлового будинку АДРЕСА_1 . 09 жовтня 2017 року договір було посвідченого приватним нотаріусом Новоград-Волинського нотаріального округу Плюйком В. П. та зареєстровано за № 2251 (а. с. 32-33).

10 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено ще один договір дарування, відповідно умов якого, ОСОБА_2 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності 1/10 частку вищевказаного будинку. 10 жовтня 2017 року договір було посвідчено приватним нотаріусом Новоград-Волинського нотаріального округу Плюйком В. П. та зареєстровано за № 2253

На підставі вищезазначених договорів дарування ОСОБА_3 набув право власності на цілий будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 на час укладення договору дарування була непрацездатною людиною, пенсіонером за віком, інших доходів крім пенсії не мала.

У 2017 році у ОСОБА_2 було виявлено захворювання крові - диссемнирований процес у легенях, лімфоденопатія внутрішньогрудних лімфовузлів, що у квітні 2018 року призвело до пухлинної інтоксекації. ОСОБА_2 мала тяжкий вид захворювання, у зв`язку із чим потребувала сторонньої допомоги (а. с. 6-12).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша

статті 1 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру,

не є договором дарування.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав

та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність

є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна

із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність

на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229- 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини,

є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону

чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру,

не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Отже, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів,

у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин,

які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я

та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність

у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати

в спірному будинку після укладення договору дарування.

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 ЦК України,

є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року

№ 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15; від 16 березня

2016 року № 6-93цс16.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується

на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів

у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин

і вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що спірний будинок був єдиним житлом ОСОБА_2, іншого житла вона не мала, продовжувала після укладення договору дарування проживати у спірному будинку, фактичної передачі будинку не відбувалося та ураховуючи похилий вік і стан здоров`я на час укладення оспорюваного договору, потребу у сторонньому догляді та матеріальній допомозі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що укладаючи оспорюваний договір дарування 9/10 частки житлового будинку, ОСОБА_2 помилялась щодо правової природи цього правочину, прав та обов`язків, а тому спірний договір підлягає визнанню недійсним.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку,

що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів

у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися

для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але

не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування

чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 29 листопада 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.