Постанова
Іменем України
04 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 578/715/19-ц
провадження № 61-12278св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Зерне",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, фізична особа-підприємець ОСОБА_4, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Сокол Тетяна Петрівна,
представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - адвокат Кравченко Павло Андрійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - адвоката Кравченка Павла Андрійовича, на постанову Сумського апеляційного суду від 13 липня 2020 рокуу складі колегії суддів: Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Левченко Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Зерне" (далі - ТОВ "Зерне") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4 ), приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Сокол Т. П. про право користування земельною ділянкою для ведення сільськогосподарських потреб.
Позовна заява мотивована тим, що з 14квітня 2011 року земельна ділянка за кадастровим номером 5922385400:08:003:0191 (площею 3,9349 га) була передана ОСОБА_5 в оренду сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Думівське" (далі - СТОВ "Думівське"), назву якого змінено на ТОВ "Зерне", строком на 15 років за договором оренди землі, зареєстрованим у відділі Держкомзему у Краснопільському районі Сумської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03 лютого 2012 року за № 592238544000317. Вказаний договір оренди земельної ділянки в порядку статей 31-32 Закону України "Про оренду землі" (161-14) не припинявся та не розривався. Однак під час дії вищевказаного договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, як співвласниками вказаної земельної ділянки у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, 19 листопада 2018 року укладено з ФОП ОСОБА_4 договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) за № 65 строком на 49 років. Приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Сокол Т. П., як державним реєстратором прав, не було перевірено документи на предмет наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав на підставі пункту 5 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки вже було зареєстроване право на земельну ділянку за договором оренди та зареєстровано вказаний договір емфітевзису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Зазначений договір порушує права та охоронювані законом інтереси ТОВ "Зерне", оскільки укладений до закінчення строку дії договору оренди від 14 квітня 2011 року, тому не відповідає вимогам чинного законодавства.
Ураховуючи викладене, ТОВ "Зерне" просило суд визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою для ведення сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 19 листопада 2018 року № 65 кадастровий номер земельної ділянки 5922385400:08:003:0191, укладений між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 21 січня 2020 року у складі судді Басової В. І. у задоволенні позовних вимог ТОВ "Зерне" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладання між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 договору емфітевзису, тобто станом на 19 листопада 2018 року, у СТОВ "Думівське" було відсутнє право користування спірною земельною ділянкою, а у ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відсутні відповідні зобов`язання за договором оренди від 14 квітня 2011 року, оскільки сторони цього договору не набули цивільних прав та обов`язків, на досягнення яких було спрямовано їх волевиявлення під час укладення договору, тому що акт приймання-передачі до договору оренди землі від 14 квітня 2011 року не містить дати його підписання сторонами та кадастрового номеру земельної ділянки, а площа переданої в оренду земельної ділянки, що зазначена в акті, не відповідає площі земельної ділянки, що зазначена в договорі оренди. Крім того, на момент державної реєстрації договору оренди землі від 14 квітня 2011 року ОСОБА_5 померла і фактично не могла підписати вказаний акт, тому цей договір не набрав чинності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 13 липня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Зерне" задоволено.
Рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 21 січня 2020 року скасовано. Позов ТОВ "Зерне" задоволено.
Визнано недійсним договір про право користування земельною ділянкою для ведення сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 19 листопада 2018 року № 65, кадастровий номер земельної ділянки 5922385400:08:003:0191, укладений між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, що зареєстрований на підставі рішення про державну реєстрацію прав від 26 листопада 2018 року № 44241222, номер запису про інше речове право № 29100494.
Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Зерне" по 1 200,63 грн з кожного на відшкодування понесених ним витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та апеляційний перегляд справи.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом не встановлено обставин нікчемності (недійсності в силу закону) договору оренди земельної ділянки від 14 квітня 2011 року, а в матеріалах справи відсутні відомості щодо визнання вказаного договору недійсним за рішенням суду, тому суд дійшов висновку про його правомірність, а, відтак, і обов`язковість для ТОВ "Зерне" та ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, як спадкоємців ОСОБА_5, до яких перейшли всі права та обов`язки спадкодавця за укладеним ним договором оренди землі від 14 квітня 2011 року.
На час укладання між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 19 листопада 2018 року між ТОВ "Зерне" та ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 діяли договірні відносини з приводу оренди спірної земельної ділянки, що є предметом договору емфітевзису, укладеного з ФОП ОСОБА_4 . При цьому відповідачам було відомо про існування договору оренди землі, укладеного відносно спірної земельної ділянки 14 квітня 2011 року між ОСОБА_5 та ТОВ "Зерне", про обмеження. Одна й та сама ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди та емфітевзису за двома різними договорами, укладеними з різними особами.
Таким чином, спірний договір оренди був укладений та підписаний орендодавцем за його життя, виконувався сторонами, а його державна реєстрація після смерті власника земельної ділянки не свідчить про його неукладеність. Крім того, умовами цього договору не передбачено припинення оренди у зв`язку із переходом права власності на земельну ділянку. Договір оренди землі продовжує діяти, виконується, а 14 листопада 2019 року сторонами цього договору укладено додатковий договір з фактичним орендодавцем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2020 року представник ФОП ОСОБА_4 - адвокат Кравченко П. А., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає те, що: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 23 травня 2018 року у справі № 704/1551/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Власники земельної ділянки судове рішення не оскаржили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 578/715/19-ц з Краснопільського районного суду Сумської області.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року справу за позовом ТОВ "Зерне" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Сокол Т. П. про визнання недійсним договору про право користування земельною ділянкою для ведення сільськогосподарських потреб призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає висновкам постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17-ц (провадження № 14-338цс19) щодо моменту виникнення цивільних прав та обов`язків при укладанні договорів, які підлягають державній реєстрації, а саме цивільні права та обов`язки щодо оренди земельної ділянки виникають не раніше державної реєстрації відповідного договору оренди земельної ділянки.
Також постанова апеляційного суду не відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування доктрини venirecontra factumproprium (заборони суперечливої поведінки), послідовно сформульованій у відповідних постановах Верховного Суду.
Таким чином, задоволення позову TOB "Зерне" є неможливим, зокрема з тих причин, що судовому захисту в цьому випадку підлягатимуть незаконні права та незаконні інтереси, оскільки позивач був стороною договору, який не мав права укладати в силу чинності іншого договору щодо оренди цієї самої земельної ділянки ("подвійна реєстрація" була допущена саме ним).
При цьому заявник просив касаційний суд врахувати, що предметом додаткової угоди від 14 листопада 2019 року є оренда іншої, ніж спірна, земельної ділянки з іншим кадастровим номером, а саме в додатковій угоді від 14 листопада 2019 року зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 59247829:08:003:0191, а спірна земельна ділянка має кадастровий номер 5922385400:08:003:0191.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до відповіді Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 03 грудня 2019 року № 29-18-0.2-7658/2-19 між ОСОБА_5 та СФГ "Урожай" було зареєстровано договір оренди на земельну ділянку площею 3,9349 га з кадастровим номером 5922385400:08:003:0191 від 20 липня 2009 року, який було розірвано згідно з угодою від 20 квітня 2011 року (а. с. 225, т. 1).
14 квітня 2011 року між ОСОБА_5 та СТОВ "Думівське" укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_5 передала в оренду СТОВ "Думівське" земельну ділянку загальною площею 3,9349 га строком на 15 років. Орендну плату за користування земельною ділянкою встановлено в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 1 575,09 грн (а. с. 7-9, т. 1).
Згідно з пунктами 18, 20 укладеного між сторонами договору оренди землі передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту відведення у 10 денний строк після державної реєстрації договору за актом її приймання-передачі.
Пунктом 40 договору визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи - орендодавця переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.
Пунктом 43 договору оренди землі від 14 квітня 2011 року встановлено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Відповідно до акта прийому-передачі в оренду земельної ділянки, який не містить дати його складення, ОСОБА_5 передає СТОВ "Думівське" земельну ділянку площею 0,8966 га (а. с. 9, т. 1), однак розмір земельної ділянки, що є предметом договору оренди землі від 14 квітня 2011 року становить 3,9349 га.
Згідно з відомостями про видачу грошей за серпень 2011 року ОСОБА_5 виплачено позивачем грошову суму в розмірі 1 203,82 грн, а за вересень 2011 року - 70,00 грн (а. с. 10, 14, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
03 лютого 2012 року за № 592238544000317 зареєстровано договір оренди землівід 14 квітня 2011 року.
19 листопада 2018 року між ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), за умовами якого ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 надали ФОП ОСОБА_4 право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5922385400:08:003:0191 площею 3,9349 га (рілля). Строком на 70 років із платою за користування 51 000,00 грн (а. с. 79-82, т. 1).
Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки, що надається в користування, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передали в натурі ФОП ОСОБА_4 у користування земельну ділянку площею 3,9349 га. (а. с. 83, т. 1).
Відповідно до рішення єдиного учасника СТОВ "Думівське" від 16 квітня 2019 року СТОВ "Думівське" змінило назву на ТОВ "Зерне" (а. с. 21, т. 1).
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07 травня 2019 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5922385400:08:003:0191 зареєстровано за ОСОБА_2 (1/3 частина), ОСОБА_1 (1/3 частина), ОСОБА_3 (1/3 частина) (а. с. 16-17, т. 1).
14 листопада 2019 року між ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ТОВ "Зерне" укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди землі від 14 квітня 2011 року, зареєстрованого 03 лютого 2012 року за № 592238544000317, який було укладено ОСОБА_5 за її життя. Відповідно до умов укладеної додаткової угоди змінено сторону орендодавця та визначено орендодавцями за договором від 14 квітня 2011 року ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Строк дії договору складає 15 років, до 14 листопада 2034 року, розмір орендної плати встановлено в розмірі не нижчому ніж 13 818,24 грн за рік (а. с. 28-29, т. 2). Відомості щодо державної реєстрації укладеної між ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ТОВ "Зерне" додаткової угоди відсутні.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після підписання 14 листопада 2019 року додаткової угоди отримали від ТОВ "Зерне" орендну плату за договором оренди землі від 14 квітня 2011 року за 2012-2019 роки (а. с. 4-27, т. 2).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ФОП ОСОБА_4 - адвоката Кравченка П. А., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржене судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України "Про оренду землі" (161-14) .
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У статті 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України (2768-14) , ЦК України (435-15) , цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно з вимогами статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У частині першій статті 19 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.
Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.
Істотні умови договору оренди землі визначені в статті 15 Закону України "Про оренду землі", відповідно до частини першої якої істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
У статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.
Частиною четвертою статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.
Таким чином, ураховуючи наведені обставини справи і визначений законодавцем порядок державної реєстрації договорів оренди землі та права користування на умовах оренди, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що з моменту проведення 03 лютого 2012 року відділом Держкомзему у Краснопільському районі державної реєстрації укладеного за життя власником земельної ділянки ОСОБА_5 з ТОВ "Зерне" договору оренди землі від 14 квітня 2011 року, відбулась реєстрація за товариством його права користування спірною земельною ділянкою, яке остання реалізує до цього часу.
При цьому спадкоємці ОСОБА_5 : ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не порушували питання про припинення аборозірвання договору оренди землі, отримували орендну плату, що свідчить про продовження ними договірних відносин з товариством на узгоджених зі спадкодавцем умовах оренди земельної ділянки.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок щодо доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У статті 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, судом не встановлено обставин нікчемності (недійсності в силу закону) договору оренди земельної ділянки від 14 квітня 2011 року, а в матеріалах справи відсутні відомості щодо визнання вказаного договору недійсним за рішенням суду.
Разом з тим 19 листопада 2018 року, під час дії договору оренди землі від 14 квітня 2011 року, між ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) щодо тієї самої ділянки площею 3,9349 га.
Відповідно до статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі (пункт "а" частина перша); власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію (пункт "б" частина перша).
Виходячи з приписів статті 95, пункту 5 статті 116 ЗК України, за наявності укладеного договору оренди землі, власник земельної ділянки (орендодавець) не може під час строку його дії укладати інші договори оренди чи встановлення емфітевзису щодо цієї самої земельної ділянки без розірвання попереднього договору, оскільки це порушує права первісного орендаря.
Отже, такі дії власника суперечать нормам частини другої статті 13 ЦК України, згідно з якою при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що договір встановлення емфітевзису, укладений в межах строку дії первісного договору, підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України.
Вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89, 263- 264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ТОВ "Зерне", оскільки на час укладання між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 19 листопада 2018 року, між ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ТОВ "Зерне" діяли договірні відносини щодо оренди спірної земельної ділянки, що є предметом договору емфітевзису укладеного з ФОП ОСОБА_4, чим порушено права ТОВ "Зерне".
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року в справі № 587/2326/16-ц (провадження № 14-442цс19).
Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.
Посилання касаційної скарги на те, що позивач не мав права укладати договір оренди землі від 14 квітня 2011 року в силу чинності іншого договору щодо оренди цієї самої земельної ділянки від 20 липня 2009 року є безпідставними, оскільки момент укладення договору від 14 квітня 2011 року, а, відтак, і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом його державної реєстрації. Згідно з договором оренди землі від 14 квітня 2011 року він зареєстрований 03 лютого 2012 року Відділом Держкомзему у Краснопільському районі Сумської області, а попередній договір оренди спірної земельної ділянки було розірвано згідно з угодою від 20 квітня 2011 року, тобто до початку перебігу строку дії договору від 14 квітня 2011 року.
Доводи касаційної скарги про те, що предметом додаткової угоди від 14 листопада 2019 року є оренда іншої, ніж спірна, земельної ділянки, з іншим кадастровим номером не заслуговують на увагу, оскільки вказана додаткова угода укладалась до основного договору оренди землі від 14 квітня 2011 року, предметом якого є земельна ділянка площею 0,9349 га, з кадастровим номером 5922385400:08:003:0191. При цьому додаткову угоду укладено після укладення договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 19 листопада 2018 року.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - адвоката Кравченка Павла Андрійовича, залишити без задоволення.
Постанову Сумського апеляційного суду від 13 липня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець