розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 вересня 2019 року у складі судді Круглікової А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у травні 2019 року звернулася до суду з позовом до Територіальної громади Запорізької міської ради про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.

Позивач обґрунтовувала пред`явлені вимоги тим, що є єдиним спадкоємцем першої черги спадкового майна після смерті її чоловіка ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті чоловіка залишилося спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1, що належало чоловіку на підставі договору купівлі-продажу від 15 серпня 1997 року, посвідченого Запорізькою товарною біржою

"Торг-Інвест".

15 серпня 2017 року позивач подала заяву про прийняття спадщини до Шостої запорізької державної нотаріальної контори, на підставі якої державним нотаріусом Фоміною Тетяною Василівною заведено спадкову справу.

Постановою державного нотаріуса Фоміної Т. В. від 21 травня 2018 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначену квартиру, оскільки нею не надано документ, що посвідчує право власності на зазначене майно.

На переконання позивача, оскільки ОСОБА_2 не склав заповіт, спадкування відбулося за законом.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Відповідач заперечував проти задоволення пред`явлених позовних вимог, вважаючи, що ОСОБА_2 не набув у встановленому законом порядку право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позивачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження набуття ОСОБА_2 у встановленому законом порядку права власності на зазначену квартиру.

У таких висновках суд першої інстанції керувався тим, що договір купівлі-продажу від 15 серпня 1997 року, за умовами якого ОСОБА_2 придбав спірну квартиру, мав бути нотаріально посвідчений та підлягав реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалося тим, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки судом встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано ОСОБА_3, сина спадкодавця. Зазначене свідчить, що ОСОБА_3 на час смерті спадкодавця проживав разом з ним, тому в силу частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у справах, зокрема про визнання права власності у порядку спадкування у разі наявності спору, належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Також апеляційний суд врахував, що позивач звернулася до суду із позовом про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом у зв`язку із неможливістю одержання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність у спадкоємця оригіналу правовстановлюючого документа, тому спадкові права ОСОБА_1 підлягають судовому захисту, оскільки позивач позбавлена можливості захистити свої права у позасудовому порядку.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що судами неповно з`ясовано обставини справи, не встановлено тієї обставини, що син спадкодавця ОСОБА_3 не проживав за місцем реєстрації проживання, отже докази його постійного проживання разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини відсутні.

На переконання заявника, суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки про наявність іншого спадкоємця, оскільки із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулася лише позивач, отже відсутні докази прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Територіальна громада Запорізької міської ради просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відповідач зазначає, що не є належним відповідачем у справі.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-IX (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) .

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який на підставі договору купівлі-продажу від 15 серпня 1997 року, укладеного на Запорізькій товарній біржі "Торг-Інвест", придбав квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 з 26 квітня 1999 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

15 серпня 2017 року Шостою запорізькою державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 358/2017 після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

21 травня 2018 року постановою державного нотаріуса Шостої запорізької державної нотаріальної контори Фоміної Т. В. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та проживав за адресою: АДРЕСА_2, оскільки спадкоємцем не надано документ, що посвідчує право власності на зазначену квартиру.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до матеріалів спадкової справи, яка заведена після померлого ОСОБА_2, спадкодавець до дня своєї смерті постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначену адресу проживання спадкодавця також зазначила ОСОБА_1 у своїй заяві про прийняття спадщини.

У заяві про прийняття спадщини ОСОБА_1 зазначила, що крім неї є інші спадкоємці, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, діти спадкодавця.

У квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована як за місцем проживання одна особа - ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції, врахувавши відомості спадкової справи, зокрема, місце проживання спадкодавця на момент його смерті у спірній квартирі, а також відомості про реєстрацію місця проживання у цій квартирі ОСОБА_3, зробив висновок, що син спадкодавця є спадкоємцем першої черги за законом.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно зі статтею 1269, частиною першою статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину.

До складу спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_2, входить квартира АДРЕСА_1 .

У заяві про прийняття спадщини, поданій 15 серпня 2017 року до Шостої Запорізької державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 повідомила про смерть свого чоловіка, який постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1 .

Отже, позивач зазначила, що має право на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті свого чоловіка, оскільки постійно проживала разом з спадкодавцем на момент відкриття спадщини.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 визначила відповідачем Територіальну громаду Запорізької міської ради, яка, заперечуючи проти позову, наполягала на встановленні кола спадкоємців після смерті ОСОБА_2 .

Матеріали справи містять інформацію про наявність спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_2, а саме: дружини ОСОБА_1 та двох дітей, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Місцем реєстрації проживання ОСОБА_3 є квартира АДРЕСА_1, на яку як на об`єкт спадкування претендує позивач після смерті ОСОБА_2 .

У пунктах 30, 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 461/3581/16-ц (провадження № 14-421цс19) зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням, зокрема фізичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України (1618-15) , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Відповідачем є особа чи держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до якої звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому без відповідної заяви або клопотання позивача про заміну відповідача чи залучення співвідповідача суд не вправі залучати до участі у справі інших осіб як відповідачів, які не визначені у такому процесуальному статусі позивачем.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спір стосується прав та інтересів ОСОБА_3, який відноситься до кола спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_2 .

Згадана особа має зареєстроване місце проживання за адресою квартири АДРЕСА_1, де, за відомостями ОСОБА_1, проживав спадкодавець. Наведені обставини обґрунтовано дають суду підстави передбачати, що ця особа може відноситися до числа тих спадкоємців, які можуть вважатися такими, якій прийняли спадщину, допоки інше не буде встановлено рішенням суду.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

З врахуванням наведеного, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що належним відповідачем у справі з таким позовом є ОСОБА_3 .

Зазначений висновок відповідає матеріалам справи і не спростовується наданим позивачем суду апеляційної інстанції актом про непроживання особи за місцем реєстрації, складеним 11 листопада 2019 року, після ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі.

Оскільки позивач пред`явила позов до неналежного складу відповідачів, тому висновок суду апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову у зв`язку з неналежним складом учасників справи є законним та обґрунтованим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.